Гріненко А. Ю.

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна

Оптимізації податкового вилучення і задоволення економічних інтересів держави і платників податків

Оцінка ролі податків не може бути однозначною, оскільки система визначення податкового навантаження проявляє своє різноманіття в багатьох сферах реальної економіки. І якщо для держави важливим завданням є максимізація доходів бюджету, то платник податків зацікавлений в зниженні податкового навантаження через державну податкову підтримку. Вирішення подібного протиріччя покладено в основу оптимізації податкового вилучення і задоволення економічних інтересів держави і платників податків через систему оподаткування.

У даний час проблема виваженого податкового навантаження на аграрний сектор в Україні переросла не тільки в економічну, а й соціально-політичну проблему. Необхідність її розв’язання, на нашу думку, є одним з головних стимулів переходу до стійкого і якісного економічного зростання.

Зростання потреби в оптимізації податкового тягаря пов'язане передусім з тим, що економіка країни пережила не одну кризу і знову знаходиться в кризовому становищі, а суспільні потреби неухильно зростають. Матеріальне джерело державних доходів, що мобілізуються переважно податковим методом, формується в основному у сфері виробництва. Частка платежів населення до бюджету збільшується, але поки що не досить суттєво, податкове вилучення частини доходу з фінансово-кредитної і страхової сфери також незначне. Тому перед державою постала проблема пошуку фінансових коштів для інвестицій в матеріальне виробництво. Одним із методів вирішення може бути створення податково-інвестиційної мотивації. Деформація сучасної податкової системи в Україні пояснюється тим, що вона формувалася (1992 р.) в умовах глибокої економічної кризи, що поєднує спад виробництва, інфляцію, зниження доходів. За час «шокової терапії» спад виробництва сільського господарства в Україні становить близько третини, а інвестицій – 20% порівняно з 90-и роками (за даними Держкомстату України та Мінагрополітики). Сучасна українська економіка не здійснює простого відтворення основного капіталу.

Вироблення концептуальних основ побудови нової системи оподаткування повинне спиратися на внутрішні економічні інтереси кожної країни. Для стимулювання економічного зростання в Україні потрібно мати податкову політику, розроблену під реальну податкову спроможність суб’єктів аграрного бізнесу, здатні дати імпульс розвитку реальному сектору економіки, суб'єктам підприємництва, підсиливши роль і значення податкової системи в перерозподілі створеного національного багатства.

Після кризи 1998 року темпи економічного зростання сільськогосподарського виробництва випереджали очікування політиків і економістів, оскільки середньорічний темп зростання в 1999–2004 роки перевищував 5,3 % [1]. Із 2004 по 2007 рік включно простежувався темп зниження даного показника у розмірі 7,1 %.

Відносно інвестицій в основний капітал слід зазначити, що вони зросли з 2001 по 2007 рік майже в 6 разів, а обсяг сільськогосподарського виробництва – всього лише в 1,1 раза. Поза сумнівом, ці результати визначають фактичні темпи зростання ВВП в сільському господарстві, але зростання інвестицій повинне здійснюватися випереджаючими темпами в економіку аграрного сектору України з метою реалізації довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку сільськогосподарських територій [2].

Таким чином, за прогнозом до 2015 року необхідно збільшити обсяг виробництва валової продукції сільського господарства порівняно з 2006 роком у 1,6 раза; експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів (переважно з високою доданою вартістю) у два рази; інвестицій у аграрний сектор теж у два рази (додаток 5 до Програми); надходження податків і зборів до зведеного бюджету України в 2,5 раза (додаток 6 до Програми); забезпечити обсяг частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10 відсотків; збільшити завантаження переробних підприємств, забезпечити подальший розвиток сільськогосподарського машинобудування, зберегти робочі місця у галузях –партнерах сільського господарства. Щоб виконати дану програму аграрному сектору України необхідно навчитися торгувати на зовнішньому ринку. У цьому сенсі важливі напрями фіскальної політики [3]: необхідно перемістити тягар податкових і соціальних платежів з тих, хто вкладає гроші в аграрне вітчизняне виробництво, на тих, хто вивозить капітали з України.

Для цього не вимагається додаткових фінансових вкладень. Тобто, за допомогою регулювання економіки аграрного сектору податковими механізмами створити сприятливі умови: для суб’єктів торгівлі при експортно-імпортних операціях; реалізації конкурентних переваг українських аграрних підприємств; направлення інновацій і інвестицій на модернізацію виробництва та структурної перебудови в цілому з метою конкурентноздатності аграрної економіки; входження вітчизняної економіки аграрного сектору у міжнародний поділ праці, розширення сегменту на світовому ринку, збільшення експортного потенціалу та зменшення імпортного.

Література:

1. Структура балансу підприємств за видами економічної діяльності [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ2006/sg/sg_rik/sg_u/zp_u. html

2. Програма Кабінету Міністрів від 19 вересня 2007 р. № 1158 “Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року”. Режим доступу : / http://zakon.nau.ua/doc/?code=1158–%EF

3. Синчак В. П. Податкове регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільгоспвиробників / В. П. Синчак // Проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект : зб. наук. пр. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 732–734.