Кондрашова І. В.

Автомобільно-дорожній інститут ДонНТУ

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УПРАВЛІННЯ

В умовах системних ринкових реформ українське суспільство гостро потребує керівників з високим рівнем культури управління. Тільки такі керівники здатні забезпечити ефективність управління тими чи іншими структурами: фірмами, виробничими об'єднаннями, державними установами тощо і досягнути бажаних результатів.

Це можливо лише на високому рівні фахової підготовки. Тому культура управління - це насамперед професіоналізм фахівця-керівника, який припускає наявність глибоких професійних знань та уміння використовувати їх в рішенні конкретних управлінських завдань. В практиці управлінської діяльності знання теорії, здобутого досвіду працює на результат. А теорія оперує різноманітними поняттями. Базові поняття потребують чіткого визначення, в даному випадку це - поняття управління.

У науковій літературі існують різні точки зору щодо визначення поняття управління. Це зрозуміло, тому що наукова теорія управління в Україні інтенсивно почала розвиватися останні тридцять років. Окрім того дана проблема поліфонічна, багатоаспектна і синтезує в собі дані цілого ряду наук, таких як економічна теорія, філософія, соціологія, психологія, кібернетика та інших.

Спробуємо навести найбільш поширені означення управління.

1. Управління - це цілеспрямована дія суб'єкту на об'єкт з метою зміни його стану або поведінки у зв'язку зі зміною обставин (Б.М. Андрушков, О.Є. Кузьмін).

2. Управління - складний соціально-економічний процес. У широкому розумінні слова він означає вплив на процеси, об'єкти, системи з метою збереження їх сталості або переводу з одного стану в інший згідно з поставленими цілями (В.П. Жигалов, Л.М. Шимановська).

3. Управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідні для того, щоб сформувати і досягти цілей організації (Д.Д. Вачугов, В.Р. Веснін).

Наведені визначення управління в цілому вірні, з ними можна погодитись, на них можна спиратись у практиці менеджменту та управлінської діяльності, але при цьому треба брати до уваги, що кожне з цих визначень фіксує окремі сторони управління системою і нам вважається потрібним виходити з такого поняття, яке охоплює всі сторони управління як цілісного процесу і має, так би мовити, системний характер.

Тому схиляємось до такого визначення. Управління - це діяльність, що забезпечує планомірний, цілеспрямований вплив на управлінську систему з метою її оптимального функціонування з урахуванням руху інформації шляхом прямих і зворотних зв'язків між суб'єктом (органом управління) і об'єктом.

Теоретичну базу сучасного управління утворюють також постанова, закони, розроблені та затверджені Верховною Радою України, накази, розпорядження Президента, Кабінету Міністрів України, досягнення сучасної науки та передового досвіду, на які повинен спиратися і впроваджувати в реальне життя керівник, менеджер, управлінець будь-якого рівня і фаху.

Важливіша складова теорії управління - це принципи, вихідні положення, дотримуючись яких менеджер, керівник, управлінець здобуває можливість при вмілому використанні знань досягати успіху в діяльності своєї установи.

Наведемо ці принципи, бо це важливо для розуміння шляхів формування культури управління в складних умовах нашого суспільства.

Принцип демократизації управління означає істотне розширення прав працівників, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення комфортного морально-психологічного клімату в колективі.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю: керівник може самостійно приймати рішення з питань, які стосуються його компетенції і вимагати їх виконання від членів колективу; але в прийнятті рішення керівник зобов'язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить нормативно-правовій базі.

Принцип науковості передбачає широке використання досягнень науки.

Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень: це виконання нормативно-правової бази, що регламентує роботу галузі, виконання функціональних обов'язків і раніше прийнятих рішень.

Принцип оперативності, конкретності і діловитості передбачає своєчасне вирішення поставлених перед колективом завдань, конкретність в управлінні на основі точної і перевіреної інформації. Управляти діловито - це управляти із знанням справи, керівник повинен бути всебічно компетентним.

Принцип цілеспрямованості зобов'язує спрямовувати зусилля на вирішення головних завдань на конкретному етапі розвитку суспільства. Це - уміння вибирати із багатьох завдань основні.

Принцип ініціативності і активності передбачає підтримку творчого пошуку працівників.

Принцип оптимізації - це досягнення високих результатів за умови розумної і доцільної затрати зусиль.

Зважаючи на те, що за допомогою цих принципів керівник фірми, підприємства досягає успіхів в роботі, можна розглядати ці принципи як методи роботи. А знання цих принципів, набуття умінь ними користуватися у практиці становить важливий шлях формування культури сучасного менеджера, управлінця.

Основними рушійними силами, що обумовлюють розвиток теорії і практики управління, є зміни соціально-економічного стану в країні, характер та особливості управління суспільством, нові суспільні замовлення. Аналіз матеріалів свідчить про невпинний процес розвитку та оновлення функцій керівника.

В Україні сьогодні діють різні підходи до підготовки нової генерації керівників. Слід зазначити, що дуже важливим є особистісний фактор, ступінь зацікавленості самого управлінця у професійному зростанні.

Зрозуміло, що успішна діяльність професіонала-управлінця неможлива без наявності необхідних персональних якостей. Тому управлінська культура - це обов'язково: відповідальність, адміністративне уміння, мистецтво аргументу, переконання, культура дискусій, культура спілкування, етика ділових відносин і таке ін.

Значне місце в становленні професіонала-управлінця повинно належати також мотивації навчання, рефлексії керівника і усвідомлення ним свого статусу і провідної ролі у суспільстві.

Отже, управління - це особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему для збереження і впорядкування її в межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління. А управлінська культура – це перш за все професіоналізм найвищого рівня і якості, реалізований в практичній роботі.