Экономика / 3. Финансовые отношения

К.е.н. Соломка О.М.

Національний університет харчових технологій, Україна

Соціально-економічні особливості пенсійного реформування в Україні

Довгостроковий процес пенсійного реформування в Україні, який було започатковано у 2003 році, передбачав поступове створення трьох рівнів пенсійної системи: солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення.

Основним завданням подальшого проведення пенсійної реформи в Україні залишається введення так званого другого рівня – накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Щодо недержавного пенсійного забезпечення, то ним охоплено 3% працездатного населення. Сумарний обсяг залучених коштів не досягає й 1 млрд. грн.

У суто економічному контексті наступні кроки очевидні, однак політична сторона проблеми не є такою однозначною. Загальновідомо, що демократіям найгірше вдаються політичні рішення окремих питань, де великі групи виборців борються за перерозподіл доходів. Будь-які зміни та реформування не повинні поглиблювати наявні суперечності і проблеми, тому зміна моделі пенсійного забезпечення має базуватися на ґрунтовних наукових напрацюваннях і потребує максимального врахування світового досвіду.

Так, розвинені країни сформували свої пенсійні системи на такому етапі розвитку, коли економічне зростання, а отже і можливості нарощування податкових доходів до держбюджету здавалися необмеженими, а зобов’язання були досить скромними. Результатом стало виникнення структур, в які вмонтована система збільшення витрат і які на десятиліття передбачали зростання зобов’язань. Поки вдавалося нарощувати податкові надходження, суперечність між можливостями держави мобілізувати доходи і системою швидкого зростання соціальних зобов’язань можна було ігнорувати. Сьогодні виникають серйозні проблеми, пов’язані із політичною мобілізацією платників податків, поширенням тіньової економіки, вповільненням економічного зростання, втратою міжнародної конкурентоспроможності. Із 70-х років XX ст. країни-лідери розвитку змушені були шукати різні способи скорочення існуючих програм, у тому числі й пенсійних.

Очевидно, що ті проблеми, які розвинені країни розв’язували в другій половині XX ст., у тому числі й пов’язані із розбудовою соціальної сфери у цілому та пенсійної системи як її складової, пострадянські країни вирішують сьогодні. Тому є можливість спиратися на світовий досвід, у тому числі й помилки, які були зроблені іншими в силу недостатнього врахування довгострокових тенденцій.

Сучасний підхід до аналізу розвитку суспільства безумовно має базуватися на гуманістичних ідеях та цінностях. Із цієї точки зору економіка має функціонувати для людини, а не з метою досягнення тих чи інших високих показників розвитку і тому має враховуватися інтерес кожної людини, її право на гідне життя, у тому числі й у старшому віці чи у випадку втрати працездатності. „Короткостроковий” інтерес пенсіонера (отримання виплат) вступає у суперечність із „довгостроковим” інтересом держави (забезпечувати економічне зростання). Людину цікавить її власний добробут зараз і сьогодні. Очевидно, що ця сторона проблеми, хоч держава регулярно декларує спрямованість політики на зростання рівня та якості життя населення, ще далека від розв’язання.

Пенсійна реформа в Україні далеко не завершена. По-перше, пенсія не убезпечує від бідності. По-друге, система залишається соціально несправедливою — як за професійною, так і за гендерною ознакою. По-третє, не відбулося детінізації заробітків і доходів загалом. По-четверте, Пенсійний фонд України не може обійтися без дотацій із бюджету.

Нині кожна п’ята гривня держфінансів іде на пенсійні виплати. Станом на перший квартал 2010 року дефіцит Пенсійного фонду України перевищив 29 млрд. грн.

Внаслідок низького рівня залучення населення до пенсійного страхування вже нині на 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. За збереження існуючого рівня участі в пенсійному страхуванні вже до 2025 р. кількість одержувачів пенсій зрівняється з кількістю платників внесків [1, с. 293]. Такі демографічні перспективи справляють дуже негативний вплив на фінансову спроможність солідарної пенсійної системи, яка ґрунтується на засадах солідарності поколінь.

Нагальною проблемою залишаються дострокові пенсії. Якщо загальна кількість пенсіонерів в Україні складає 13,8 млн. осіб, то кількість тих, хто достроково вийшов на пенсію за віком, становить близько 2,3 млн. осіб, або 16,7 % від загальної кількості [1, с. 296].

На нашу думку, доцільніше зменшувати кількість років дострокового виходу на пенсію шляхом запровадження комплексу заходів, спрямованих на запобігання втратам здоров’я через несприятливі умови на робочому місці і покращення умов праці, та розвивати третій рівень пенсійної системи, в тому числі професійні пенсійні фонди для працівників, зайнятих у шкідливих умовах.

Розширення бази нарахування страхових внесків за рахунок збільшення кількості застрахованих осіб – платників пенсійних внесків і бази для їх нарахування (тобто заробітної плати та інших доходів, з яких сплачується пенсійний збір); ліквідація диспропорцій у пенсійному забезпеченні, зумовлених збереженням спеціальних пенсійних програм для деяких категорій громадян, яким встановлено пільгові умови пенсійного забезпечення; перехід до єдиних правил призначення пенсій; удосконалення механізму індексації пенсій – це питання, які залишаються невирішеними на шляху трансформації пенсійної системи України в ринкову інституціональну структуру.

Література:

1. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / За заг. ред. В. М. Гейця та ін. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.