Демчук О.М.

Науковий керівник – Пентелейчук О.В.

Буковинська державна фінансова академія

м.Чернівці

 

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ МАЛИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

 

Суть та значення малого бізнесу полягає у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими  товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Проблеми управління малими підприємствами досліджено в працях К. Ваганова [2], О. Кириченка [2]. О. Соломенка [6]. Управління фінансовими ресурсами малого бізнесу розглянуто у працях В. Виговської [3] та С. Клименко [4]. Проте питанням взаємозв'язку між розміром підприємства та процесом управління, а також особливостям управління малими підприємствами приділяється недостатня увага, тому вони потребують більш глибокого вивчення.

Відповідно до Закону України «Про дер­жавну підтримку малого підприємництва», малим підприємством є юридична особа, суб'єкт підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, у яких середня чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік і обсяг річного валового до­ходу не перевищує 500 тис. євро [1].

Слід зазначити, що на малих підприємствах відбуваються ті ж управлінсь­кі процеси, що й на великих. Але управління малими підприємствами має свої особливості, які пов'язані з малим масштабом діяльності, що обумовлює не­досконалість організаційної структури й відсутність чіткого поділу праці. При розгляді управління такого підприємства необхідно мати на увазі гнучкість і динамічність останнього, об'єднання прав, обов'язків і відповідальності влас­ника з функціями управління. У більшості випадків це обумовлено бажанням власника мінімізувати рівень ризику. Керівник найчастіше самостійно вико­нує більшість функцій, але відмова від делегування повноважень (або їхньої частини) спричиняє дефіцит часу на управлінську діяльність і негативно позначається на результатах роботи підприємства. Оскільки керівникові необ­хідно займатися не тільки поточною роботою, але й бачити перспективу діяль­ності, доцільно витратити час на навчання працівника, здатного виконувати певні управлінські функції.

На більшості малих підприємств відсутній плановий відділ, функції плану­вання виконує керівник, тому часто плани документально не відображаються. У результаті цього про розмір планових показників персонал може тільки здо­гадуватися. Це призводить до негативних наслідків: по-перше, для досягнення успіху кожний працівник повинен мати чітку уяву про цілі підприємства та про свій особистий внесок у їх досягнення. По-друге, керівник не має змоги ефективно виконувати інші функції управління. Особливістю планування на вітчизняних малих підприємствах є відсутність довгострокових планів [5]. Для підвищення результативності управління малого підприємства доцільно використовувати методи стратегічного управління з урахуванням особливос­тей сегментованих галузей. Методи стратегічного планування й управління діяльністю підприємства застосовують у різних сферах господарської діяльності: виробництві, збуті, маркетингу, фінансах, контролі. З метою забезпечення ефективної діяльності підприємства в умовах конкурентного середовища методи стратегічного розвитку підприємства визначають на основі системного вивчення ринку, поведінки споживачів, їх вимог до якості продукції. Це потребує вдосконалення системи планування й управління підприємствами, розвитку маркетингової діяльності і впровадження оперативного контролінгу.

Системам управління малих підприємств характерні гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за виконавцями, перевага го­ризонтальних зв'язків, мінімальне використання формальних правил і проце­дур, готовність до змін, групова динаміка, самоконтроль і контроль з боку колег.

         Оскільки малі підприємства гостро сприймають вплив зовнішнього сере­довища, найважливішим елементом управління є особлива стратегія протидії негативному впливу, що передбачає: коректування цілей, внесення виправ­лень у систему критеріїв ефективності функціонування, обгрунтування й ви­бір нововведень. Це сприятиме постійному вдосконаленню організаційної структури, підвищенню кваліфікації персоналу, зниженню ступеня централі­зації.

Малий бізнес є важливою складовою ринкової економіки. Досвід розвинених країн свідчить, що 60% валового внутрішнього продукту забезпечує малий бізнес. На підприємствах цього сектора працює 50% загальної численності зайнятих. Середньорічна чисельність зайнятих у цьому секторі економіки в 2009 році становила 1674 тис. осіб, що складає 18,4% від загальної кількості найманих працівників [7]. У 2007 р. цим сектором було вироблено всього 4,4% ВВП, хоча до нього відносять 85,1% числа підприємств зареєстрованих в Україні [7].

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що для малих підприємств в цілому характерні ті ж управлінські процеси, що й великим. Але управління малими підприємствами має такі специфічні риси:

-об'єднання функцій власника й керівника. Крім того, обов'язки з уп­равління часто виконуються менеджером паралельно з іншою роботою у ме­жах практичної діяльності підприємства;

-відсутність на багатьох підприємствах планових відділів є причиною того, що плани не фіксуються документально. Відсутність систем довгостро­кового планування призводить до використання «підприємницького чуття» як альтернативи плануванню;

-малі підприємства відносять до адаптивних систем, яким притаманні: гнучка організаційна структура, тимчасове закріплення завдань і робіт за ви­конавцями; децентралізація повноважень і відповідальності; перевага гори­зонтальних зв'язків; мінімальне використання формальних правил і процедур; готовність до змін;

-використання гнучких методів контролю;

-перевага усного вербального спілкування. При цьому процес передачі інформації через спрощену ієрархію стосунків проходить більш швидко, ніж у великих організаціях.

 

Список використаних джерел:

1.Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України від 19.10.2000 №2063-111 //zakonl.rada.gov.ua.

2.Ваганов К., Кириченко О. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Ак­туальні проблеми економіки.- 2008.- №1. - С. 103-118.

3.Виговська В. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами малих підпри­ємств//Актуальні проблеми економіки.- 2008.- №8. - С. 35-40.

4.Клименко С. Використання власного капіталу малих і середніх підприємств в операційній діяльності // Формування ринкових відносин в Україні.- 2007.- №12. - С. 94-98.

5.Ракша Н. Щодо підвищення конкурентоспроможності малого підприємництва в Україні // Економіст.- 2008.- №3. - С. 52-54.

6.Соломенко О. Управління малим підприємством // Економіка та держава.- 2006.- №2. - С. 74-75.

7.Статистичний щорічник України за 2007 рік //Держкомстат України. - К.: Консулі/кпи, 2(108. -576с.)