Экономические науки/10. Экономика предприятия

Травкіна М.С. ,

Науковий керівник: Карлін О.Л., асистент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Принципи управління грошовими потоками підприємства

Одне з головних завдань в управлінні оборотним капіталом полягає у прискоренні його оборотності. Це дає змогу розширити фінансові можливості фірми без залучення додаткових зовнішніх джерел. Виконання цього завдання досягається завдяки багатьом заходам. Одним з таких заходів є раціональне розміщення оборотного капіталу по всіх стадіях операційного циклу. Для сучасних підприємств найбільш вразливим моментом є нестача готівкових коштів. Як відомо величина грошових коштів, що перебувають в розпорядженні підприємства визначає рівень його абсолютної ліквідності (платоспроможності). Фінансові менеджери повинні приділяти значну увагу розробці політики управління грошовими активами, яка полягає з одного боку в оптимізації їх розміру для забезпечення стійкої платоспроможності, а з іншого – в отриманні додаткових прибутків від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках чи вкладенні у короткострокові фінансові інвестиції [2] Політика управління грошовими активами включає наступні етапи:

· оцінку потреби в грошових активах підприємства в попередньому періоді;

· оцінку ступені участі грошових активів в оборотному капіталі;

· оптимізацію середнього залишку грошових коштів;

· вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активі;

· забезпечення ефективного використання вільного залишку грошових коштів;

· побудову ефективної системи контролю за грошовими активами підприємства.

Щоденний фінансовий менеджмент фірми базується на оперативному управлінні грошовими потоками з урахуванням наступних принципів:

· збалансування об’ємів грошових потоків;

· синхронності формування і руху грошових потоків у часі;

· зростання залишків грошових засобів.

В оперативному управлінні грошовими потоками розрізняють три види залишків коштів:

1) операційний залишок грошових засобів, що утворюється для забезпечення поточних платежів, пов’язаних з виробничо-господарською діяльністю підприємства;

2) страховий залишок грошових засобів, обумовлений вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства по невідкладних зобов’язаннях;

3) інвестиційний залишок грошових засобів з ціллю здійснення ефективних короткострокових вкладень. [3]

Для підприємства, у якого готівкові активи перевищують розумну межу постає проблема їх ефективного використання. Ця проблема пов’язана в першу чергу з визначенням тієї частини готівкових ресурсів, яка без зростання ризику зменшення ліквідності може бути розміщена на депозитному рахунку чи вкладена в короткотермінові цінні папери. Цю величину коштів можна визначити через питому вагу середнього залишку коштів у виручці попереднього періоду. Якщо тенденція цього періоду буде зберігатися у майбутньому, то величину грошових коштів, які можуть бути вивільнені з обороту можна розрахувати як добуток питомої ваги середнього залишку грошових коштів на величину очікуємої виручки. В залежності від виду залишків економічно виправданим є розміщення страхового залишку на поточному депозитному рахунку, а інвестиційного - на строковому депозиті. [1]

Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва й реалізації продукції. На їхній розмір впливають різні фактори, які діють на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: покупці предметів праці, виробництві продукції, реалізації товару, розподілу виторгу.

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери зобов'язані знати щорічні очікувані мінімальні і максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, тоді як різниця між мінімальним і максимальним рівнями називається сезонною складовою. [4]

При консервативному підході фіксовані активи й мінімальні поточні активи фінансуються за рахунок довгострокових кредитів і власного капіталу. Сезонні потреби фінансуються за рахунок короткострокових позичок.

При дуже консервативному підході фіксовані активи, мінімальний рівень поточних активів і частина сезонних потреб фінансуються за допомогою довгострокових кредитів і власного капіталу. За рахунок короткострокових позичок фінансується тільки частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу при такому фінансуванні дуже висока, однак ризик залишитися без коштів - мінімальний.

При агресивному підході фіксовані активи і лише частина мінімального рівня поточних активів фінансуються за рахунок довгострокових кредитів і власного капіталу. Усі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня поточних активів покриваються за рахунок короткострокових позичок. Вартість капіталу при такому фінансуванні мінімальна, однак ризик, пов'язаний із проблемою ліквідності, досить високий.[5]

Таким чином,можна зробити висновки, що чим більше коштів задіяно для досягнення заданої величини обороту, тим більше зусиль буде витрачено на їхню конверсію у випадку переорієнтації діяльності підприємства.Якщо підприємство звертається до нових видів і сфер діяльності, керуючись лише максимізацією комерційної маржі і недооцінюючи коефіцієнт трансформації, наслідки можуть бути сумними.

Література:

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. [Текст] – Т. 2. – К.: Ника-Центр, 2004г.

2. Бланк І.О. Управління фінансами підприємств [Текст]: Підручник. - К.: КНТЕУ, 2006. - 780с.

3. Крамаренко Г.О. Фінансовий менеджмент [Текст]: Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 520 с.

4. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту [Текст]:.-Хмельницький.-ТОВ “Тріада-М”, 2000.

5. Фінансове планування і управління на підприємствах [Текст]: Навчальний посібник / Г.А. Семенов, В.З. Бугай, А.Г. Семенов, А.В. Бугай - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 432 с.