Гончарова Анастасія Іванівна

аспірант ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України

Сільське господарство України: стан та напрями розвитку

Істотні зміни відбулися в інституціональній структурі сільського господарства. Зокрема, здійснений перехід від тотально державної економіки до багатоукладного виробництва з ринковими відносинами, - суб'єктам, які хазяйнують, представлена самостійність у розпорядженні виробленої продукції й доходами. Колишні колгоспи й радгоспи в основному перетворені в АТ і товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи. Розвивається мережа малих підприємств.

У вітчизняному аналізі ходу й наслідків ринкових перетворень превалює точка зору, що при реформуванні АПК був обраний пріоритет проведення інституційно-організаційних перетворень на шкоду створенню передумов для корінних економічних змін. Не заперечуючи необхідності й значення інституціональної реформи, слід мати на увазі, що в істотному ступені її ефективність визначається результатами перетворень системи державного економічного регулювання. Для цих перетворень необхідно було забезпечити відповідні передумови.

Реформа 1990- х рр. аграрного сектору зведена до інституціональних перетворень, фактично не торкнулася системи керування сільським господарством і, таким чином, не змогла створити умови для модернізації фінансово-кредитного механізму. Вона протікала на тлі крайньої фінансової розбалансованості національного господарства, негативного прояву наслідків попередньої територіальної дезінтеграції. У підсумку відбувся величезний спад обсягів сільськогосподарського виробництва, загострення продовольчої проблеми й усього комплексу питань соціального розвитку. Основою кризи з'явилася втрата керованості сільського господарства. Разом з відмовою від директивних методів планування й керування - сільське господарство втратило відповідні прямі форми державної фінансово-цінової підтримки: державні капітальні вкладень, завищені (у порівнянні з роздрібними) закупівельні ціни, цінові дотацій збитковим і низько рентабельним господарствам, частковій компенсації витрат на придбання продукції матеріально-технічного призначення. Спроби формування альтернативної ринкової системи державного регулювання й підтримки не дали прогнозованого результату через недостатній обсяг виділених на цю мету засобів. Одночасно загальні економічні умови ринкової реформи привели до дефіциту власних засобів господарств.

У країні, незважаючи на руйнування системи директивного планування, зберігся основний принцип його функціонування - ресурсно-галузевий. Іншими словами, державне регулювання української економіки полягало у виявленні ресурсних споживачів (в основному, потреб галузей у бюджетному фінансуванні) і у фактичному розподілі наявних ресурсів без істотного аналізу ефективності витрати державних засобів за попередній рік, без прогнозування подальших перспектив. Загальний підсумок аграрної реформи 90- х років - падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, уповільнення темпів фінансових вкладень в АПК, істотне скорочення державних і приватних інвестицій у галузь, зниження їх частки в загальному обсязі інвестицій в економіку України.

Девальвація гривні стала універсальним заходом для захисту внутрішнього ринку продовольства від конкуренції з боку імпортної продукції. Зникнення частини імпортерів забезпечило вільну ринкову нішу, що привело до пожвавлення виробництва й зміцнення позицій українських товаровиробників на внутрішньому ринку продовольства.

Уперше з 1994 р. внутрішнє виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції перевищило його імпорт, - підприємства, що переробляють, переорієнтувалися на закупівлі вітчизняної сільськогосподарської сировини, а оператори продовольчого ринку активізували роботу з українською продукцією. У результаті підвищилася конкурентоспроможність національних виробників, почалося динамічне зростання виробництва, збільшилася частка вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку. Намітилися тенденції більш раціонального перерозподілу доходу між підприємствами єдиного технологічного ланцюга.

За останніми даними (2009 рік) виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств скоротилося у порівнянні з 2008 роком на 1,8 відсотка.

У галузі тваринництва виробництво продукції зменшилось на 7,5 відсотка, у галузі рослинництва - зменшилося на 13,6 відсотка.

Рис.1. - Індекси сільськогосподарського виробництва у 2009-2010роках (наростаючим підсумком з початку року, у % до відповідного періоду попереднього року)

У таблиці 1 представлені дані про валові збори й урожайності основних сільськогосподарських культур у господарствах усіх категорій.

Таблиця 1

Виробництво сільськогосподарських культур у господарствах усіх категорій (тис.т)*

	1990-1994 (в середньому за рік)	1995-1999	2000-2004	2005-2009	2005-2009 рр в % до
					1990-1994	2000-2004
Зернові та зернобобові
Посівна площа, тис. га	14197,8	13864,6	14521,8	15221,6	107,21	104,82
Виробництво, тис. т	41868	29005	33002,4	40177,4	95,96	121,74
Урожайність, ц/га	29,68	21,78	24,06	27,26	91,85	113,30
Цукрові буряки
Посівна площа, тис. га	1535,6	1195,4	845,6	555,8	36,19	65,73
Продовження табл.1
Виробництво, тис. т	34214	19981,8	14643,6	15674,4	45,81	107,04
Урожайність, ц/га	223,6	178,8	197,6	299,6	133,99	151,62
Соняшник
Посівна площа, тис. га	1659,8	2322,4	3160,2	3969,8	239,17	125,62
Виробництво, тис. т	2130,6	2470,2	3256,6	5418,8	254,33	166,39
Урожайність, ц/га	13,04	11,1	10,74	13,82	105,98	128,68
Картопля
Посівна площа, тис. га	1549,6	1544,6	1592,8	1450,6	93,61	91,07
Виробництво, тис. т	17734	15593,6	18601,8	19448,4	109,67	104,55
Урожайність, ц/га	114,6	101	116,6	134	116,93	114,92
Овочі відкритого ґрунту
Посівна площа, тис. га	377,4	483	492,6	458,8	121,57	93,14
Виробництво, тис. т	5821	5386,8	6211,4	7698,8	132,26	123,95
Урожайність, ц/га	126,4	116	129,4	167,4	132,44	129,37

*) Таблиця складена на основі офіційних даних Державного комітету статистики України

Зростання виробництва зернових було обумовлене підвищенням урожайності,а також збільшенням розмірів зібраних площ.

У 2009 році в усіх категоріях господарств реалізовано на забій худоби та птиці в живій масі 1917,4 тис. тонн та яєць – 15907,5 млн. штук (що на 0,6% та 6,4% більше 2008 року), вироблено молока 11609,6 тис. тонн (менше на 1,3%).

Таблиця 2

Виробництво основних видів продукції тваринництва у господарствах усіх категорій^*

	1990-1994	1995-1999	2000-2004	2005-2009	2005-2009 у % до
					1990-1994	2000-2004
М’ясо (у забійній вазі), тис. т	3455,94	1936,6	1630,48	1811,04	52,40	111,07
Молоко, млн.т	20508,92	14795,6	13523,08	12526,96	61,08	92,63
Яйця, млн. шт.	13383,6	8690,06	10643,64	14441,4	107,90	135,68
Вовна, тис т	23982,4	7647,8	3322,6	3557,4	14,83	107,07

Таким чином, отримані у 2009 році обсяги виробництва сільськогосподарської продукції повинні забезпечити відносно стійке функціонування продовольчого ринку. Слід визнати й те, що кризовий фінансовий стан, який відбувся під впливом зовнішньоекономічної кон'юнктури, наштовхнув державу на бюджетне фінансування АПК.

У цих умовах для вирішення завдань сталого розвитку АПК на перший план виходить проблема підтримки наявного зростання виробництва й збуту. Це дозволить поповнити обігові кошти сільських товаровиробників, стимулювати розширення виробництва й інвестицій підприємств переробної промисловості й операторів продовольчого ринку в сировинну зону. Сьогодні очевидно, що неможливо розв'язати проблеми АПК винятково за допомогою специфічних механізмів аграрної політики як такової, без відповідного коректування основних принципів макроекономічної політики, державних процесів регіонального розвитку. У той же час розв'язок розглянутого завдання стоїть лише в рамках залучення загальних механізмів фінансового оздоровлення й стимулювання зростання агропромислового виробництва на основі підвищення його прибутковості й посилення ролі власних нагромаджень товаровиробників, а також формування багатоканального інвестиційного середовища із залученням різних джерел фінансування їх діяльності.

В умовах фінансової й організаційно-економічної слабкості українських товаровиробників вплинути на розвиток галузі можливо на основі найменш витратних напрямків наукового забезпечення виробництва: оптимізації технологій оброблення сільськогосподарських культур; впровадженню високопластичних, адаптивних до господарсько-економічних умов регіону, екологічно стабільних сортів і гібридів; адаптованих систем взаємодоповнюючих сортів; раціонального розміщення зернових культур; цілеспрямованої селекційно-насінницької політики.