Славіна О.О.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Актуальні проблеми створення системи неперервного професійного навчання працівників АПК

Сьогодні в Україні діє багатогранна та багатогалузева система АПК, яка є не тільки активним учасником економічних програм уряду, а й важливим чинником розвитку макроекономіки країни. Завдяки новим технологіям з'являються нові продукти харчування, впроваджуються і модернізуються методи їх вирощування. Однак, всі ці чинники не можна вважати визначальним фактором розвитку суспільства. Провідним чинником зростання продуктивних сил була і є людина. Ефективна робота АПК неможлива без створення атмосфери загальної зацікавленості у досягненні спільного успіху. Він, власне, залежить від компетентності, творчої активності кожного працівника, готовності взяти на себе відповідальність за прийняті рішення. Відтак вкладення у людські ресурси і кадрову роботу є довгостроковим фактором конкурентоспроможності і життєздатності аграрного сектору економіки.

«Є кілька способів закласти сад. Кращий із них – доручити цю справу садівнику», - писав Карел Чапек. Перефразувавши вислів чеського письменника, можна сказати, що «сад» системи АПК повинні ростити професійні фахівці. Крім спеціальних знань, фахівці аграрної справи мають володіти багатьма якостями: з одного боку – старанністю й ретельністю, такими необхідними у роботі, а з іншого - здатністю осягати процес у комплексі, умінням поєднати його ланки в одне ціле. А ще – глибоко знати законодавство, нормативні акти, інструкції та провідні технології тощо. Для підготовки фахівців такого рівня необхідно, на нашу думку, розробити на державному рівні систему неперервної освіти, робітників АПК, яка б складалася з кількох послідовних етапів: професійної орієнтації, навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Враховуючи нинішнє економічне становище і рівень безробіття, основним критерієм при виборі майбутньої професії для більшості старшокласників є реальність майбутнього працевлаштування. Цей вибір значною мірою обмежений соціально-економічними рамками і здебільшого не дає змоги врахувати можливості та інтереси особистості. За таких обставин профорієнтація повинна стати сполучною ланкою між особою, системою професійної освіти і професійною діяльністю, що потребує принципово нового підходу до її організації та проведення. У результаті якісного поліпшення профорієнтації вищі навчальні заклади, зокрема ті, що підпорядковані системі АПК, отримають студентів, які свідомо зробили свій вибір, мають реальне уявлення про обрану професію і необхідну підготовку до опанування професійних знань. Коли по закінченні вузу такий спеціаліст знайде своє робоче місце, вигода буде обопільною: виграють і фахівець, сповна реалізуючи свій особистий потенціал, і підприємства, маючи від працівника максимальну віддачу.

Система вузівської освіти не може навчити людину всьому, що їй доведеться робити протягом трудового життя. Тому одним із найважливіших напрямків роботи з кадрами є постійне підвищення рівня кваліфікації працівників. Це дає змогу виконувати більшу за обсягом і складнішу роботу з меншими трудовитратами, досягаючи при цьому найвищої ефективності. Нині мало цитують шанованих раніше класиків, однак, хочеться навести вислів М.Г. Чернишевського: «Жоден з елементів успішного виробництва не має такого величезного значення, як ступінь розумового розвитку працівника: клімат, ґрунт, запаси капіталу, власне міцність фізичних сил, - усе це ніщо порівняно з розвитком думки” [1].

Стосовно фахівців системи АПК можна з певною мірою умовності говорити про своєрідну «моральну зношеність», що виявляється у поступовому «старінні» знань. Інтенсивний розвиток нових технологій, зміна законодавчої і нормативної баз спричиняються до їх професійного відставання. Наприклад, випускники вузів, які не поповнюють знання, щорічно втрачають від 20 до 30 відсотків отриманої інформації і для підтримки своєї професійної кваліфікації на сучасному рівні повинні щорічно здобувати нові знання, навіть у більшому обсязі. Змінюється і саме поняття освіченості. Воно вже визначається не тільки сумою конкретних знань, а містить у собі методологічну підготовку, комп'ютерну грамотність і певний рівень інформаційної культури. Інакше кажучи, наше високоіндустріальне суспільство має відмовитися від старого уявлення про те, що життя складається з 16-20 років навчання і 40 років роботи. Зараз необхідна діяти за іншою схемою: 10-20 років навчання і 40 років роботи і навчання.

Створивши неперервний процес навчання з урахуванням вимог часу, можна запобігти професійному відставанню персоналу. Підвищення кваліфікації – це також можливість реалізувати себе на іншій посаді, іншій ділянці, поєднуючи максимальну професійну ефективність із потенціалом особистості. На думку Наполеона І, “мистецтво керування полягає в тому, щоб не дозволяти людям постаріти на своїй посаді”. Незадоволений роботою працівник поводиться “контрпродуктивно”. З огляду на це, необхідно шукати засоби позитивної мотивації персоналу.

Система АПК має свої специфічні особливості щодо підвищення кваліфікації працівників, але на сьогодні, на жаль, практично відсутні наукові дослідження, присвячені вивченню теоретичних і практичних питань із даної проблеми. Потребують вивчення також питання вдосконалення управління, планування неперервного професійного навчання, морального та матеріального стимулювання працівників системи АПК, які підвищують кваліфікацію.

Глобалізацій ні процеси, стрімкий науково-технічний прогрес, розробка нових технологій, технічна реконструкція підприємств ставлять за мету насамперед підготувати працівника нового типу, професійно гнучкого і мобільного, тобто здатного в разі потреби швидко перекваліфікуватися чи навіть змінити фах.

За останні роки підвищився науковий інтерес до досліджень у даному напрямку. Значний внесок у наукову і практичну розробку цієї проблеми внесли І.О.Бланк, О.А.Грішнова, Г.Т.Завіновська, А.С. Криклій, В.А.Савченко, Г.В.Щокін.

Однак, незважаючи на актуальність проблеми та наявність цілого ряду публікацій з даного питання, у літературі досі немає єдиного тлумачення понять “освіта дорослих”, “формальна освіта”, “неформальна освіта”, “неперервна професійна освіта”, “підвищення кваліфікації”, “перекваліфікація”, “перепідготовка”, чіткої їх класифікації. З’ясування сутності цих понять, на нашу думку, допомогло б створити чітку систему неперервного навчання працівників різних видів економічної діяльності, зокрема, АПК, поліпшити її планування.

На наш погляд, неперервне професійне навчання персоналу системи АПК – це система заходів первинної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників АПК, які проводяться в межах та поза межами спеціалізованих навчальних закладів з метою постійного, послідовного поглиблення теоретичних знань, умінь, практичних навичок і індивідуальних особливостей персоналу даного виду економічної діяльності.

З метою створення системи неперервного професійного навчання кадрів необхідно розробити систему заходів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення їхньої кваліфікації, які реалізовуватимуться у навчальних закладах, мережі виробничо-економічного навчання на місцях і шляхом самоосвіти. При цьому необхідно забезпечити постійне, взаємозалежне, послідовне і цілеспрямоване розширення та поглиблення теоретичних знань, практичних навичок, вдосконалення індивідуальних особливостей відповідно до вимог науково-технічного прогресу, актуальних і перспективних суспільних потреб. Від правильного вибору форм і методів навчання, їх оптимального співвідношення суттєво залежить ефективність навчального процесу.

Як показують дослідження, брак єдиної цільової комплексної програми неперервного професійного навчання (НПН) працівників АПК гальмує наближення нашого аграрного сектору економіки до світових стандартів. Цю проблему підприємства АПК в основному розв’язують самостійно – хто краще, хто гірше. Визначальним у розробці комплексної системи НПН є формулювання її головної мети. В основу необхідно покласти такі принципи:

1.наукової обґрунтованості та необхідності створення такої системи;

2.саморозвитку – здатності змінювати форми й методи функціонування цієї системи відповідно до зміни умов, що відбуваються в даному виді економічної діяльності;

3.максимальної керованості системою, її гнучкості й оперативності;

4.цілеспрямованості функціонування організаційної структури управління;

5.тісного взаємозв’язку системи з професійно-кваліфікаційним зростанням працівників;

6.економічного і правового забезпечення повноважень органів управління навчанням кадрів системи АПК.

Враховуючи це, та відповідно до поставленої мети і вищезазначених принципів ця комплексна система повинна передбачати вирішення таких завдань:

1.розробка системи організаційно-методичного керування НПН у АПК;

2.визначення видів, форм і послідовності навчання персоналу, що забезпечує його неперервність;

3.впровадження методики перспективного та поточного планування НПН;

4.визначення джерел фінансування системи;

5.підготовка методичних рекомендацій;

6.визначення важелів матеріального і морального стимулювання розвитку системи та підвищення кваліфікації персоналу;

7.розробка методичних рекомендацій стосовно визначення ефективності НПН;

8.розробка системи взаємозв’язку результатів навчання та практичного використання отриманих знань із посадовим переміщенням і рівнем заробітної плати працівників АПК.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що тільки комплексне вирішення питання неперервного професійного навчання працівників системи АПК на державному рівні зі створенням відповідної матеріально-технічної бази та використанням досвіду вітчизняних і закордонних підприємств АПК, на наш погляд, суттєво сприятиме ефективному використанню АПК своїх основних функцій, а також підвищенню ефективності роботи аграрного сектора економіки країни у цілому.

Література.

1. Чернышевский Н.Г. Избранные экономические произведения: В 3-х т. – М., Гос. изд. полит. лит-ры, 1984. – Т.3., ч.1. – 484с.

2. Нефедов Б. Развитие системы профессионального образования в отраслях АПК / Б.Нефедов, А.Эйдис, Е. Анискина // Главный зоотехник. – 2008. - №5. – С.67-71.

3. Симбирских Е.С. Профессиональная подготовка специалистов АПК в условиях аграрных научно-образовательно-производственных комплексов / Е.С. Симбирских // Достижения науки и техники АПК. – 2008. - №8. С.52-54.