Економіка/14. Економічна теорія

К.е.н. Марчук Л.П.

Миколаївський державний аграрний університет

ПРО АЛЬТЕРНАТИВИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО

РОЗВИТКУ В НАУКОВО – ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

В умовах посилення світогосподарських зв’язків, зближення національних економік особливий інтерес викликають проблеми інтеграційної діяльності країн у науково – інноваційній сфері. Досвід спільних інноваційних перетворень є вельми актуальним для країн, що працюють над створенням національних інноваційних систем і при цьому прагнуть залучитися до світової спільноти на правах рівноправних партнерів.

Феномен інтеграційного розвитку краще за все розглядати на прикладі Європейського Союзу, який функціонує декілька десятків років і нині демонструє важливі ініціативи щодо проведення спільної інноваційної діяльності.

Сучасний етап посилення інтеграційних зв’язків в ЄС базується на всебічному врахуванні можливостей інноваційних зрушень у кожній країні Союзу і створенні рівних умов для реалізації інноваційних проектів. При цьому вектор інноваційного розвитку спрямований на використання переваг єдиного науково – інноваційного простору, вже сформованого в цілому і підпорядкованого завданням інноваційного характеру на різних рівнях: науковому, технологічному, організаційному, економічному. Інтеграційні процеси також ґрунтуються на оптимальному використанні всіх факторів виробництва (людського, технічного, природного), а також на всебічному використанні інституційних, інформаційних, фінансових можливостей країн – членів ЄС.

Досягнення якісно нового рівня євроінтеграції у науково – інноваційній сфері обумовлено реалізацією переваг спільної діяльності країн у попередній період. Як відомо, інтеграційні процеси у сфері науки починалися з розробки спільних цільових науково – технічних програм, які сприяли розвитку перспективних галузей промисловості. Так, спільні дослідження з атомної енергії були започатковані ще у 1958 році за допомогою створення Євроатому, а з 1975 року ведуться спільні дослідження космічного простору Європейським космічним агентством (ЄКА). В ЄС здійснено розробку і реалізацію програм: RACE (науково – прикладні розробки телекомунікаційних технологій в Європі), SPRINT (Стратегічна програма трансферу інновацій і технологій), ESPRIT (Європейська програма дослідницьких та інформаційних технологій) тощо [1].

Посиленню інтеграційних зв’язків сприяють виконання Рамкових програм, активна державна підтримка НДДКР, розвиток венчурного бізнесу, технологічної та інноваційної інфраструктури, дифузія знань. Загальним результатом цих кардинальних перетворень є створення новітнього технологічного базису промисловості і формування єдиного європейського наукового простору.

У сучасних умовах до низки пріоритетних напрямів євроінтеграції в науково – інноваційній сфері можна віднести:

- більш тісне співробітництво вчених різних країн при виконанні спільних

дослідницьких програм;

- подальше удосконалення патентної діяльності, введення у користування

патенту Союзу;

- досягнення належного рівня інформованості про наукові досягнення в ЄС,

створення надшвидкісної трансєвропейської мережі для електронного

обміну науковою інформацією;

- удосконалення механізму економічного стимулювання приватних компаній

з метою нарощування обсягів приватних інвестицій у сферу наукових

досліджень і поширення інновацій. З цією метою передбачається

запровадження спеціальної податкової політики, активізація венчурного

капіталу, застосування європейського інноваційного табло.

Головна мета цих перетворень – перехід до відкритої координації інноваційних процесів для забезпечення стратегічного управління та ефективного моніторингу досягнутого [2].

На пострадянському просторі інтеграція в сфері науково – інноваційної діяльності набула інших форм. Порівняно з ЄС тут ступінь інтегрування значно нижчий, не зважаючи на спільний економічний розвиток країн у минулому. Повільний темп інтеграції в СНД обумовлений потягом країн до суверенного існування, а також своєрідністю проблем відновлення економічного зростання після кризи перехідного періоду. На рівень інтеграційних процесів також впливає специфіка обраної моделі інноваційного розвитку, яка може бути адаптивною чи креативною.

Нині в СНД загалом відсутні спільні програми структурного і технологічного оновлення національних економік, хоч окремі країни прагнуть їх виконувати. Наприклад, Україна і Російська Федерація проводять спільні науково – технічні дослідження, але при цьому не мають ні спільного фінансування, ні усталених організаційних форм такої співпраці. Як правило, спільні інноваційні проекти виконуються на основі роздільного фінансування, коли кожна сторона матеріально підтримує своїх вчених. Досить рідко застосовується паритетне фінансування, яке передбачає однакові витрати країн на виконання наукових розробок. Проекти обираються після проведення спільних конкурсів. Також обов’язковою є незалежна експертиза, яку кожна сторона проводить окремо.

Науково – виробнича кооперація цих країн сьогодні розвивається переважно на мікрорівні в окремих галузях промисловості,зокрема, в авіа- і автомобілебудуванні, у виробництві воєнної техніки. З цією метою створюються спільні підприємства або вертикально інтегровані промислові компанії, що співпрацюють з банками, науковими установами, інвестиційними компаніями.

Сучасною прерогативою співпраці в науково – інноваційній сфері країни СНД вважають товарний обмін інноваційною продукцією. Тому визначальний напрям інтеграції для них - створення спільного торговельного простору. Заради його формування здійснюється розвиток електронної торгівлі, налагоджується електронний обмін інформацією, створюються інформаційно – маркетингові центри, що прискорюють просування інноваційної продукції на національні ринки країн. У перспективі інформаційно – маркетингові центри мають перетворитися на системо - утворюючі елементи єдиного потужного мегамаркета високих технологій на теренах СНД [3].

З метою подальшого поглиблення інтеграційних зв’язків країн важливо удосконалити законодавчу базу стосовно питань розвитку міжнародної науково – виробничої кооперації, створити належні інституціональні та фінансові механізми, здатні координувати інноваційну діяльність країн на двосторонній і багатосторонній основі, проводити наукові дослідження на підставі узгодження національних інтересів.

Отже, інтеграційні процеси в науково – інноваційній сфері суттєво відрізняються в різних регіонах світу. Вони супроводжуються пошуком нових форм і методів співробітництва, обумовлених досягнутим рівнем розвитку країн та можливостями реалізації обраних ними перспектив інноваційного спрямування.

Література:

1. Будкін В. Інноваційна модель розвитку національних економік //Економіка України. – 2010. - №6. – С. 67 – 78.

2. Национальные инновационные системы в России и ЕС / Под ред. В.В.Иванова, Н.И. Ивановой , Й. Розебума. Х. Хайсберса. – М. : ЦИП РАН, 2006. – 280 с.

3. Прокопчук С. Коли ж піднімемося в інноваційну атаку? // Урядовий

кур’єр. – 2009. – 10 вересня. – С. 9.