Квітко М. Ю.

НТУУ “КПІ”

Проблеми соціально-економічного розвитку аграрної сфери і сільської місцевості України

В роботі розглядаються важливі проблеми соціально-економічного розвитку аграрної сфери і сільських територій України. Розкривається вплив заробітної плати на формування зайнятості населення в роботі сільськогосподарських підприємств і подолання безробіття в селах. Постановка проблеми. За сучасних умов розвитку вітчизняної економіки в аграрному секторі існує багато проблем як соціального, так і економічного характеру, вирішення яких вимагає, перш за все, кардинальних зрушень в системі постійного розвитку сільських територій, надійну фінансову основу якого може забезпечити наявність високого рівня зайнятості населення і подолання безробіття в сільській місцевості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціально-економічні проблеми розвитку сільського господарства і сільських територіальних громад України досліджувалися багатьма вітчизняними і зарубіжними ученими-економістами. На основі аналізу було визначено, що для вирішення вказаних вище проблем необхідне: здійснити новий етап дослідження відносно скорочення сільського населення і визначення його частки в загальній чисельності населення країни, а також зайнятості населення в сільськогосподарських підприємствах; розглянути і проаналізувати вплив оплати праці на зайнятість сільського населення в діяльності аграрних підприємств, подолання безробіття в сільській місцевості і деградації сіл, створення ефективної системи мотивації працівників сільськогосподарських підприємств.

Постановка завдання. Мета роботи - розкрити важливі проблеми соціально-економічного розвитку аграрної області і сільських територій України; розглянути місце заробітної плати у формуванні зайнятості сільського населення і подоланні безробіття і деградації сіл.

Виклад основного матеріалу. Згідно із Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України” [1] розвиток сільських територій вважається першочерговим і має особливе значення для соціально-економічного розвитку країни. Загалом, в Загальнодержавній Програмі соціального розвитку села на період до 2011 року і Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року [3;5] наголошується, що до щонайгостріших соціально-економічних проблем сільської місцевості належать: безробіття і низький рівень доходів сільського населення; відсутність мотивації до роботи; трудова міграція; занепад соціальної інфраструктури; занепад соціальної інфраструктури; поглиблення демографічної кризи; обезлюднення і відмирання сіл. Необхідно зазначити, що чисельність сільського населення України на 1 січня 2008 р. складала 14779,2 тис. чіл., що на 6,2 % (971,2 тис. чіл.) менше порівняно з відповідним періодом 2003 року. Динаміку чисельності населення сільської місцевості в 2003-2008 роках можна простежити за даними таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка чисельності сільського населения України і його частка в загальній кількості населения за період 2003-2008 рр.

Показники	Роки**						Співвідношення 2008 г. до 2003г.,
	2003	2004	2005	2006	2007	2008	%	+/-
Чисельність сільського населення, тис. чол	15750,4	15551,2	15346,7	15127,1	14943,9	14779,2	93,8	-971,2
Частка сільського населення в загальній кількості населення країни, %	32,9	32,8	32,6	32,4	32,2	32,0	-	-0,9
Сільське населення працездатного віку , тис. чол	8210,3	8239,4	8226,2	8222,9	8210,0	8192,0	99,8	-18,3
Частка сільського населення впрацездатного віку, %	29,2	29,2	29,1	29,1	29,2	29,2	-	0,0

*За даними Державного Комітету Статистики України
**Станом на 1 січня

Як доводить аналіз наведених в таблиці 1 показників, в Україні існує загальна тенденція до поступового зменшення чисельності осіб, які проживають в сільській місцевості. Так, впродовж 2003-2008 рр. відбувалося щорічне зменшення вказаної групи населення в середньому на 1,2 % або 194,2 тис. осіб за рік, а в 2006 р. мала місце найбільша за останні роки міграція з сільської місцевості - виїхало 219,6 тис. чол. Важливим показником розвитку аграрної сфери і сільських територій також є частка сільського населення країни в його загальній чисельності, яка за досліджуваний період не перевищувала 32,9 % (таблиця. 1). Враховуючи той факт, що середнє значення цього показника в світі для країн з аграрною економікою складає 68 %, а для країн з перехідною економікою - 63 % [7, с. 10], можна визначити, що частка сільського населення в Україні є дуже низькою. Слід зазначити, що впродовж досліджуваного періоду кожного року відбувалося зменшення частки населення в сільській місцевості на 0,1- 0,2 %. І хоча таке зниження є незначним, воно свідчить про здійснення селянами міграції в міста з метою працевлаштування. Необхідно також відмітити, що на 1 січня 2008 р. порівняно з відповідною датою 2003 р. кількість сільського населення в працездатному віці зменшилася на 18,3 тис. чіл., що склало 0,2 %. Величина частки сільського населення в працездатному віці в загальній кількості працездатного населення України була стабільною але низькою: вона складала приблизно 29 %, що також доводить необхідність стимулювання зростання кількості працездатного сільського населення. Аналіз показує, що в Україні існує необхідність в здійсненні державою і суспільством заходів щодо збільшення кількості сільського населення, особливо в працездатного віку, які мають бути пов'язані із зростанням в сільській місцевості кількості робочих місць з належною оплатою праці і формуванням зайнятості робочої сили в аграрній сфері. Як зазначається, попит на робочу силу визначається з одного боку технологічною потребою в ній виробничої сфери, з іншого - можливостями її оплати конкретним підприємством. Тому варто погодитися з визначенням зайнятості, як можливості продавати (використовувати) робітникам свою робочу силу з метою забезпечення її розширеного відтворення відносно досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, суспільного розподілу праці, специфіки виробництва і обміну результатами праці.

Таблиця 2

Динаміка середньорічної кількості найманих працівників сільськогосподарських підприємств України в 1990-2007 рр.*

Роки	Кількість найманих працівників сільськогосподарських підприємств, тис.чол.	До працюючих всіх сфер економіки, %	Темп зростання кількості працівників  сільськогосподарських підприємств,%
			до 1990 року	до 2000 року
1990	4881	20,9	100,0	197,2
1995	3801	20,8	77,9	153,6
1996	3465	20,2	70,9	140,0
1997	3142	19,8	64,4	126,9
1998	2791	18,5	57,2	112,8
1999	2615	18,1	53,6	105,7
2000	2475	18,1	50,7	100,0
2001	2131	16,5	43,7	86,1
2002	1774	14,5	36,3	71,7
2003	1436	12,3	29,4	58,0
2004	1174	10,4	24,1	47,4
2005	1038	9,1	21,3	41,9
2006	910	7,9	18,6	36,8
2007	778	6,9	15,9	31,4

Виходячи з того, що важливим показником зайнятості населення в аграрній сфері є кількість найманих працівників сільськогосподарських підприємств, в таблиці. 2 представлено його динаміку в 1990-2007 рр.

Аналіз наведених в таблиці 2 даних показує, що в сільськогосподарських підприємствах України відбувається щорічне зменшення кількості зайнятих. Так, в 2007 р. по відношенню до 2000 р. темп зростання числа найманих працівників складав лише 31,4 %, а до 1990 р. - 15,9 %.Проведення оцінки темпів зростання вказаного показника дає можливість визначити, що вже в 2000 р. кількість працівників підприємств, які розглядаються, зменшилася майже в два рази по відношенню до 1990 р. Темп такого зниження впродовж 1990-2007 рр. був досить швидким - щороку складав від 43,6 до 5,4 %, хоча починаючи з 2004 р. відбулося його значне уповільнення, яке свідчить про певну стабілізацію ситуації. Досліджуючи зміну частки найманих працівників розглянутих підприємств в загальній кількості зайнятих у всіх сферах економіки можна стверджувати, що цей показник є низьким, особливо в 2005 - 2007 рр., коли він не перевищував навіть 10 %. Крім того, впродовж майже двадцяти років відбувалося щорічне зниження вказаної частки, яке в 2000-2007 рр. складало щороку приблизно 2 %. Така ситуація, безперечно, сприяє появі безробіття в аграрній сфері і сільській місцевості, а отже гальмує соціально-економічний розвиток сільського господарства і сіл України.

Я погоджуюсь з думкою вітчизняного ученого-економіста О.В. Олійника, який відзначає, що однією з головних причин зниження чисельності працівників сільськогосподарських підприємств є несприятлива кон'юнктура ринку продукції сільського господарства, особливо тваринництва, виробництво якої в останні роки є збитковим. Через це сільськогосподарські товаровиробники скорочують обсяги виробництва продукції тваринництва, а в багатьох господарствах взагалі перестало існувати як область. Основна частина трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств ще нещодавно була зайнята саме в тваринництві . Також необхідно враховувати те, що в особистих селянських господарствах, які виробляють 60 % всієї продукції сільського господарства України, також зайнята значна частина сільського населення. Враховуючи той факт, що рівень заробітної плати працівників є одним з головних показників соціальної ефективності і відіграє першочергову роль в здійсненні розвитку сіла, зокрема подоланні безробіття, існує необхідність в дослідженні динаміки вказаного показника в сільськогосподарських підприємствах і його відношення до рівня оплати праці в інших областях економіки країни (табл.3).

Таблиця 3

Динаміка середньомісячної номінальної заробітної плати найманих працівників сільськогосподарських підприємств  в 1990-2007 рр. і її відношення до рівня в проммисловості і в економіці в цілому*

Показники	Роки									Темп зростання, 2007 р. до 2003г., %
	1990	1995	2000	2003		2004	2005	2006	2007
	.	.
Середньомісячна заробітна плата найманих працівників сільськогосподарських підприємств**	232	38	111		210	295	415	553	733	349,0
Середньомісячна заробітна плата найманих працівників промислових підприємств**	278	89	302		591	743	967	1212	1554	262,9
Середньомісячна заробітна плата найманих працівників в сферах економіки в цілому**	244	73	230		462	590	806	1041	1351	292,4
Відношення  заробітної плати в сільському господарстві,%, до її рівня в промисловості	83,4	42,7	35,8		35,5	39,7	42,9	45,6	47,2	-
В загальному в економіці	95,1	52,0	48,3		45,5	50,0	51,5	53,1	54,3	-

Як показує аналіз даних, представлених в таблиці. 3, не зважаючи на зростання в 2003-2007 рр. заробітної плати працівників сільськогосподарських підприємств в 3,5 разу, в досліджуваній області вона залишається значно нижчою порівняно з її рівнем в промисловості і економіці в цілому. Якщо в 1990 р. відношення заробітної плати в сільському господарстві порівняно з її рівнем в промисловості і взагалі по економіці складало відповідно 83,4 і 95,1 %, то в 2003-2007 рр. воно не перевищувало 47,2 і 54,3 %. Не зважаючи на те, що за період 2003-2007 рр. в аграрній сфері відбувалося щорічне зростання оплати праці по відношенню до її рівня в інших областях на декілька відсотків, а темп її зростання був швидший, ніж в промисловості і економіці в цілому, сільське господарство все ще залишається однією з найбільш низькооплачуваних сфер. Рівень прибутковості сільського населення не дає можливості забезпечувати навіть просте відтворення виробництва, а розмір оплати праці селян удвічі нижчий, ніж в інших областях економіки . Крім того, в Україні розвивається тіньова зайнятість, збільшується міграція сільського населення в столицю, за кордон. Важливими причинами такого положення є: низька дієвість існуючого організаційно-економічного механізму регулювання оплати праці; “непрозорість” в трудових відносинах, недосконалість чинного трудового законодавства; стихійне формування нової моделі трудових відносин без належного регулюючого впливу з боку держави.

Висновки. Як показало проведене дослідження, в Україні відбувається щорічне зменшення кількості сільського населення, а його частка в загальній чисельності населення країни є низькою, що свідчить про необхідність здійснення державою заходів, які сприятимуть зростанню вказаної групи населення. Також було визначено, що заробітна плата є важливою мотиваційною складовою зайнятості сільського населення і здійснює безперечний вплив на соціально-економічний розвиток аграрної сфери і сільської місцевості. Дослідження взаємозв'язків між зайнятістю і рівнем оплати праці зазначеної сфери вказує на існування залежності: низька ціна трудових ресурсів стає важливим чинником протидії соціальному і економічному зростанню, оскільки підтримує неефективну зайнятість і зайнятість в тіньовому секторі економіки. Низький рівень заробітної плати в сільському господарстві, економічно і соціально необгрунтована її міжгалузева диференціація обумовлені відривом системи оплати праці від від основних показників ефективності діяльності аграрних підприємств і показників зайнятості. Така ситуація призводить до того, що вартість трудових послуг не відповідає принципам розширеного відтворення трудових ресурсів, не сприяє забезпеченню належного рівня зайнятості сільського населення. Вирішення цієї проблеми передбачає розробку і реалізацію ефективної політики оплати праці. Підвищення рівня заробітної плати працівників сільського господарства є важливим завданням, оскільки існуючий низький рівень заробітної плати даної сфери призводить до поступового обезлюденію і деградації сіл.