История / 1. Отечественная История

Клименко В.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Труднощі в роботі промислової кооперації в УРСР в 50 -х рр. ХХ століття

Протягом усієї своєї діяльності система промислової кооперації в УРСР відчувала значні труднощі, які були викликані відсутністю цілісної державної політики по розвитку кооперативної промисловості.

Значні труднощі виникали внаслідок організаційних недоліків у діяльності центральних та обласних осередків промкооперації, що проявлялося у відсутності належного контролю за роботою артілей та загальному слабкому керівництві роботою артілей на місцях. Недостатня організаційна робота по системі промкооперації була зумовлена настроями радянського керівництва, а також невпевненістю у життєздатності системи. Вже з кінця 1940-х рр. серед керівників артілей та союзів циркулювалися чутки про згортання роботи кооперації та передачі її підприємств державній промисловості, що породило багато труднощів у роботі промкооперації. Проте основні труднощі в роботі системи кооперативної промисловості були пов’язані з відсутністю належної матеріально-технічної бази діяльності артілей.

Незважаючи на наявність спеціальних постанов, які регламентували передачу приміщень у відання артілей промкооперації, система відчувала гостру потребу у виробничих площах. Часто артілям просто не повертали приміщення, якими вони володіли до війни, а з другої половини 1950-х рр., коли визначився курс на згортання роботи промкооперації, до Укрпромради почали надходити повідомлення про випадки безпідставного вилучення приміщень в артілей.

Промислова кооперація відчувала труднощі й у технічному забезпеченні. Не була вирішена проблема постачання обладнання, що показово демонструвало ставлення партійно-радянського керівництва до промислової кооперації. Те обладнання, яке поставлялося промисловій кооперації часто було застаріле, неякісне, інколи його поставки затримувалися. Все це створювало величезні труднощі для виробничої діяльності артілей. Повернення в систему промкооперації обладнання, що перебувало в артілях до війни, відбувалося частково - артілі промкооперації отримали обладнання, демонтоване на німецьких заводах. Також здійснювалися і його децентралізовані заготовки. Низькою була і його якість, на що неодноразово звертало увагу керівництво промислових артілей у своїх звітах. Незадовільним був й стан забезпечення промислової кооперації транспортом та паливом.

На початку 1950-х рр. Рада Міністрів УРСР відмічала також незадовільний стан з організацією капітального будівництва у системі промкооперації та нарощенні виробничих потужностей. Не володіла система й достатніми ресурсами для проведення необхідних будівельних робіт, а ті кошти, що надходили, не освоювалися вчасно. Через відсутність будмеханізмів при будівельно-монтажних управліннях обласних промрад всі роботи виконувалися вручну, навіть такі трудомісткі та важкі роботи як викопування котлованів, виготовлення розчинів, подачі каміння чи укладенні стін. Особлива специфіка виконання будівельно-монтажних робіт по об’єктам промислової кооперації була пов’язана з розпорошеністю об’єктів, незначними об’ємами та використанням некондиційних будматеріалів. До цього додавалася й та проблема, відсутності керівництва в організованих будівельних управліннях при Раді промислової кооперації, що затягувало організаційний період. Низьке виділення будівельних матеріалів та обладнання промкооперації УРСР в централізованому порядку було наслідком незадовільного виконання плану капітального будівництва.

Навіть у другій половині 1950-х рр. Укрпромради відмічала, що технічний рівень багатьох підприємств залишався низьким, а більшість підприємств були слабко механізованими. На загальний технічний рівень промартілей впливало й недостатньо розвинуте енергетичне господарство, хоча у звітах і вказувалося, що за першу повоєнну п’ятирічку кількість електрогенераторів та електромоторів зросла вдвічі та перевищила потужності довоєнного рівня втричі. Проте уже у 1950-х рр. саме відсутність енергосилової бази призводила до простоїв обладнання в артілях. Незадовільний технічний рівень, низький рівень механізації трудомістких робіт на основних та підсобних виробничих процесах призводили до відставання у продуктивності праці.

Ще складнішою була ситуація із сировиною, особливо з кінця 1940-х рр., коли частка фондової сировини почала постійно зростати. Дбати про вчасне забезпечення промислової кооперації сировиною в Україні повинна була контора Укрглавкоопснабу, проте цей орган не був самостійним та у своїй діяльності цілком залежав від волі радянського керівництва. Часто наряди на отримання сировини затримувалися, у результаті чого виробництва промкооперації були незагружені та простоювали. У той же час мали місце й масові випадки нереалізації сировини по виділеним фондам. Цю проблему не могли вирішити і республіканські органи. Отже, складалася ситуація, коли держава обмежуючи можливості промкооперації самостійно забезпечувати себе сировиною, була не в змозі взяти цю справу повністю на себе.

Власна торгівельна мережа кооперативних систем у своїй роботі мала ряд недоліків, їй не вдалося налагодити стабільний продаж промислових товарів власного виробництва. Багато торгівельних закладів системи систематично не виконували планів роздрібного товарообігу. До цього додавалося й те, що поставка товарів торгівельним організаціям проходила незадовільно. У той же час система ще не випускала необхідних товарів у достатніх розмірах. Характерним явищем для артілей було виконання плану по валовій продукції за рахунок випуску другорядних виробів, при невиконанні плану по ряду найважливіших виробів, асортименту. Промкооперація ще здійснювала недостатньо заходів для підвищення якості продукції. Значною була й частка браку виробництва.

Однак, незважаючи на це, слід відмітити, що саме кооперативна промисловість лишалася основним постачальникам радянським споживачам товарів широкого вжитку. Фінансове становище артілей було надзвичайно хитким. Кооперативи не могли вільно розпоряджатися своїми коштами, хоча й вважалися за такі організації, що знаходяться на самофінансуванні. Їх життєздатність залежала від прибутків, однак, зигзаги в державній політиці не могли їх гарантувати. Відчували артілі й нестачу оборотних коштів, які були запорукою фінансової стабільності. Причини цього явища полягали у тому, що значні суми були зосереджені у понаднормових рештках готової продукції, значною була й дебіторська заборгованість. Це, у свою чергу, призводило до затримок у виплаті зарплати, несвоєчасній оплаті рахунків постачальникам за сировину та просрочкам по позикам Держбанку.

Негативно впливала на розвиток артілей та їх фінансовий стан практика зниження цін на промислові товари, до якої почав вдаватися уряд. Значні фінансові труднощі в роботі системи промкооперації були пов’язані з високою збитковістю виробництва. Причиною такого стану була практична відсутність внутрішньоревізійного контролю за роботою артілей.

Таким чином, економічна нестабільність радянської держави у 1950-х рр., пов’язана з новими дискусіями щодо пріоритетних напрямків розвитку господарства не могла не відбитися на стані промкооперації. У цей час промислова кооперація зіткнулася з такими проблемами: відсутністю грамотних керівних та інженерно-технічних кадрів, перебоями у постачанні сировини, паливом, енергією, витратними матеріалами та запасними частинами, відсутністю необхідного обладнання та транспорту, важким фінансовим становищем окремих артілей та промсоюзів, пов’язаним з високою збитковістю та численними фактами невиробничих витрат та розкрадань. Усе це в цілому негативно впливало на роботу промкооперації та позначилося на виконанні нею виробничих планів. Недостатньою була й якість продукції. Адже артілі у прагненні добитися виконання виробничих завдань та планів йшли на випуск товарів, нехтуючи технологічними процесами. Повільно розширювався й асортимент продукції. Ускладнювала ситуацію позиція місцевої влади, яка розглядала промартілі як резерв робітничої сили та транспорту для використання в авральних ситуаціях, часто не враховуючи її значення у народному господарстві та вважаючи її явищем тимчасовим.