К.і.н. Дерев’янко І.П.

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин, Україна

ДИПЛОМАТІЯ ФІЛІППА II: ШЛЯХ ДО ГЕГЕМОНІЇ В ЕЛЛІНСЬКОМУ СВІТІ

Дипломатія вже упродовж багатьох століть є одним з найскладніших і найвідповідальніших видів людської діяльності. Загалом дипломатія займала і займає одне із провідних місць у світовій історії. Її діяльність та наслідки помітні на всіх історичних етапах. Кожна епоха мала своїх неперевершених героїв – визначних дипломатів, справжніх майстрів примирення і компромісу.

У давні часи при вирішенні спірних питань правителі в основному покладалися на силу зброї. І все ж дипломатія від століття до століття доводила свою значимість та важливість. Той хто умів поєднувати військову доблесть з виваженою дипломатію досягав помітного успіху на міжнародній арені. Підтвердженням цьому, зокрема, може слугувати зовнішньополітична діяльність македонського царя Філіппа II.

У той час, коли точилася перманентна боротьба між непримиренними Афінами та Спартою, в надрах самої Греції зароджувався новий полюс сили в обличчі Македонського царства. Тодішній еллінський світ не був монолітним і цю обставину македонський цар Філіпп II вирішив використати сповна.

Щоб змінити міжнародну ситуацію в Елладі на свою користь Філіпп II взяв на озброєння такі засоби як підкуп, дипломатичні листи («листи Філіппа»), матеріальну і моральну підтримку грецьких «друзів Македонії», союзи з сусідніми варварськими князями, дружбу з перським царем, організацію повстань у ворожих йому державах. Особливо великого значення Філіпп надавав підкупу, стверджуючи, що навантажений золотом віслюк здобуде будь-яку фортецю. [2, с. 50]

Цар Македонії платив не тільки за політичне красномовство, а й за політичне мовчання. На заяву одного грецького трагіка, що він отримав талант за один лише виступ, оратор Демад відповів, що цар йому за одне красномовне мовчання дав десять талантів.

Загалом успіхи Македонії на пряму залежали від особистих якостей Філіппа, який надав македонській політиці прогресивного характеру. Задуми талановитого політика і дипломата Філіппа відповідали прагненням деяких грецьких ідеологів. Один з них популярний оратор Ісократ розвинун ідею об’єднання всіх грецьких держав під владою однієї країни і одного вождя. «Об’єднана Греція, – писав Ісократ, – розпочне похід проти споконвічного ворога еллінського народу – Персії. Успішна війна проти Персії відкриє простір підприємництву і звільнить Грецію від мас бідного люду...».

Здавалось мрії Ісократа набувають реальних обрисів, коли в 346 р. до н.е. між Македонією, Афінами і їх союзниками був підписаний Філократів мир. «Ти звільниш еллінів, – писав Ісократ Філіппу, – від варварського деспотизму і після цього зробиш щасливими всіх людей еллінської культури». [1, с. 36]

Але проти намірів Філіппа виступала антимакедонська група на чолі з відомим грецьким оратором Демосфеном. У своїх промовах направлених проти Філіппа («Філіппіках») Демосфен несамовито обрушувався на «македонського варвара». У свою чергу, і сам Демосфен не відкидав можливості об’єднання Греції, але він вважав, що цей процес має відбутися без участі Македонії. Однак ідея створення грецької федерації в реальності наштовхувалась на глибокі внутрішні та зовнішні протиріччя, пов’язані з розбратом в партіях, повстаннями рабів, із зростанням суперництва між окремими грецькими державами. [2, с. 51]

Постання нової потуги на грецькому політичному небосхилі – Македонії, для Афін нічого доброго не віщувало. В той час на афінському Народному зібранні кипіла жорстока боротьба між прихильниками і противниками македонської гегемонії. Справа торкалась векторів зовнішньої і внутрішньої політики Афін. У центрі бурхливого обговорення стояв Філократів мир, який на думку Демосфена та інших демократичних вождів був пагубним та шкідливим для Афін. Демосфен у низці своїх промов різко засудив Філократів мир. Особливу зацікавленість для історії дипломатії представляє промова Демосфена «Третя Філіппіка», яка застерігала афінських громадян від хибних запевнень Філіппа. Демосфен акцентував увагу на тому, що всі думки і дії царя направлені на знищення грецької свободи і еллінської освіченості. Піддавав сумніву Демосфен і еллінське походження Філіппа, який називав себе філелліном тобто другом Еллади. Оратор стверджував, що цар не може бути філелліном в силу свого варварського походження. [1, с. 37; 2, с. 52]

З відповіддю не забарилися прихильники Македонії і сам Філіпп. Промови того ж Есхіна і листи царя містили обвинувачувальні акти проти Демосфена і його соратників. Їх звинувачували в наклепі, демагогії і запроданстві.

В дипломатичній боротьбі, що розгорнулася в Афінах прийняв участь і сам Філіпп. В його розпоряджені були вправні секретарі, до того ж і сам македонський цар в досконалості володів письмовою і усною грецькою мовою. Підтвердженням цьому може слугувати епістолярна спадщина царя. Зокрема, цікавим видається один із листів Філіппа, написаний з приводу інциндента навколо острова Галоннес, що в Егейському морі. Після того як острів був звільнений Філіппом від піратів і перейшов в його володіння, греки почали наполегливо вимагати повернути Галоннес. Отримавши негативну відповідь від Філіппа, демократичні вожді почали докоряти його за свавілля і порушення умов Філократового миру. Філіпп болісно реагував на нападки греків і тому, щоб спростувати обвинувачення він звернувся до Афінських зборів з великим за змістом листом. В ньому Філіпп різко засуджував афінських громадян, керованих «ораторами-запроданцями». Між тим він змінив своє обурення на замасковану приязність: «Філіпп бажає всього найкращого Афінському зібранню і народу! Після того, як ви не звернули ніякої уваги на мої часті посольства до вас, що мали на меті забезпечити дотримання клятвених зобов’язань і запропонувати добросусідські відносини, я вирішив письмово звернутися до вас з приводу деяких звинувачень, які, як на мене є безпідставними». [2, с. 54]

Македонський цар вважав обвинувачення вигадкою «ораторів-запроданців», які свідомо розпалювали війну. Філіппу вдалось на дипломатичному фронті досягнути вражаючих результатів. Він був обраний членом Дельфійсько-Фермопільської амфіктіонії і арбітром у суперечках між грецькими містами. Філіпп перш ніж розпочати війну з Афінами, вважав за необхідне здійснити широкомасштабні реформи у своїй державі. Однак навіть дипломатичне мистецтво Філіппа виявилось безсилим, щоб запобігти війні з Афінами. Надто великими і нездоланними виявилися протиріччя між Македонією і Афінами.

Прагнення Філіппа до політичного домінування в грецькому світі не давали спокою афінянам, які уклавши союз з фіванцями вирішили діяти з позиції сили. Отже, тривале дипломатичне протистояння між Афінами і Македонією зрештою переросло у смертельний двобій. Спочатку афінян супроводжував деякий успіх, але у вирішальній битві під Херонеєю і Беотією (338 р. до н.е.) Філіпп завдав нищівної поразки Грецькій союзній лізі. Цар не став розвивати свій військовий успіх. Він утримався від вторгення в Аттіку і уклав мирний договір з Афінами. З цього моменту гегемонія в Греції перейшла до Македонії.

Таким чином, перемога Філіппа під Херонеєю викликала не лише революційні зміни у грецькій системі міжнародних координат, а й підвела риску під класичними періодом античної історії. Після тріумфу під Херонеями македонський цар продовжував нарощувати свій успіх в Південній Греції. Всі міста Пелопоннеського союзу, за виключенням Спарти визнали владу Філіппа, який уникав практики односторонніх наказів. З кожним містом окремо був укладений оборонний і наступальний союз. Основою, якого було збереження внутрішньої автономії і свободи даного міста. Для розв’язання питань, що стосувалися всієї Греції, Філіпп скликав у 338 р. до н.е. в Корінфі загальногрецьке зібрання – Корінфський конгрес. У роботі конгресу взяли участь всі грецькі держави, за винятком Спарти. [2, с. 54]

На зборах було проголошено припинення війни в Греції і встановлення загального миру. Подолати грецьку роздрібленість було вирішено шляхом створення загальногрецької федерації, з включенням до неї звісно і Македонії. Між об’єднаними державами і македонським царем був укладений вічний оборонний і наступальний союз. Під страхом тяжкого покарання жодна держава, жоден грек не мав права виступити проти царя або допомагати його ворогам. Всі виникаючі між грецькими державами спірні питання передавались на розгляд суду амфіктіонів. Головою ж колегії амфіктіонів був Філіпп. Злочинними актами оголошувались будь-які зміни в конституції міст, конфіскація майна, відміна боргів, заклик рабів до повстання. І на завершення конгрес прийняв рішення розпочати війну з Персією. «Швидка і щаслива» війна в Азії на думку Філіппа мала б відволікти увагу від грецьких справ. Щоб не дратувати волелюбних греків Філіпп у стосунках з ними ніколи не називав себе царем (басилевсом). Для вільних еллінів він був не басилевс, а гегемон. [2, с. 55] Проте багатообіцяюча та бурхлива військово-політична діяльність Філіппа була перервана у 336 р. до н.е., коли його було вбито при загадкових обставинах.

Отже, строкатий та розрізнений еллінський світ став підвладним македонському правителю завдяки військовим звитягам і витонченим дипломатичним ходам. Завдяки дипломатії царя Філіппа Македонія стала панівною державою Еллади і поширила колоніальну експансію на Схід.

Література:

1. Зінченко А.Л. Історія дипломатії від давнини до початку нового часу [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Арсен Леонідович Зінченко. – К. : Проза, 2005. – 560 с.

2. История дипломатии / В.П. Потемкин, С.В. Бахрушин, А.В. Ефимов и др.; под ред. В.П. Потемкина. – М. : Юрпринт, 2002. – 566 с.