Історія / Історія України / Вітчизняна історія

Кандидат історичних наук, Нікітенко К.В.

Львівський інститут менеджменту, Україна.

ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНБАНКУ В УМОВАХ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ.

В умовах проголошеної індустріалізації питання фінансування будівництва промислових об'єктів було найгострішим. В УСРР функціонувала відбудована в часи НЕПу банківська система, проте, в нових умовах, коли масштабні капіталовкладення вимагали мобілізації першочергово внутрішніх ресурсів, їй судилося пережити докорінне переродження. Слід відзначити, що новосформована радянська банківська система з самого початку мала цілу низку принципових особливостей, які докорінно відрізняли її роботу від кредитно-фінансових інституцій, що працювали в умовах ринкової економіки. Серед них слід виділити тотальне домінування держави і Державного банку. Держбанк формувався як монополіст кредитної системи - один із головних важелів державної регуляторної політики. Так, якщо у 1913 р. на долю Державного банку припадало близько 30% зведеного балансу всіх кредитових установ, то в умовах перших років НЕПу цей показник виріс майже до 98% [1, с.ХV].

Втім, в умовах гострого кредитного дефіциту, що унеможливлювало відбудовчі процеси в країні, радянська влада пішла на відкриття низки спеціальних банків. Так, Всеукраїнський кооперативний банк (Українбанк) розпочав свою діяльність з липня 1922 р. Головним його завданням стало здійснення банківського обслуговування всіх видів кооперації в Україні. Показники розвитку банку в 1920-х рр. наведені у таблиці 1.

Таблиця 1. Динаміка основних фінансових показників Українбанку в 1920-ті рр. (в млн. крб.) [2, с.73].

Дата	Основний капітал	Поточні рахунки і внески	Короткострокове кредитування	Довгострокове кредитування
01/10/24	2,7	8,8	9,7	--
01/10/25	3,9	19,5	20,5	0,06
01/10/26	4,9	21,6	29,6	0,05
01/10/27	6,7	25,3	35,8	13,4
01/10/28	8,7	26,8	53,6	19
01/10/29	8,8	27,9	57,2	23,5

Як доводить аналіз таблиці, Українбанк протягом 1920-х рр. динамічно розвивався стабільними темпами, з кожним роком покращуючи свій фінансовий стан, демонструючи впевнене зростання по абсолютно всіх показниках. Так, основний капітал збільшився за період 1924-1929 рр. з 2,7 млн. крб. до 8,8 млн. крб. (у 3,3 разу). Поточні рахунки теж зросли у понад тричі — з 8,8 млн. крб. до 27,9 млн. крб.; короткострокове кредитування збільшилося з 9,7 млн. крб. до 57,2 млн. крб. (у майже 6 разів); значно розширилося довгострокове кредитування (яке ще на середину 1920-х було фактично відсутнім).

Паралельно проходив процес створення мережі банківських відділень. Наприкінці 1920-х рр. їх кількість становила 35 філій. Таким чином, Українбанк пройшов швидкий шлях розвитку своєї мережі, значно покращив свої фінансові показники і займав своє місце у трійці найпотужніших банків УСРР.

Втім, у СРСР було проголошено нову політику — індустріалізації, яку до того ж треба було здійснити в умовах гострої нестачі коштів, браку кваліфікованих кадрів, устаткування, загальної економічної відсталості. Кошти на побудову заводів-гігантів вдалося залучити тільки за допомогою масштабного соціального експерименту - побудову принципово нового державного механізму-монстра – командно-адміністративної системи «по-сталінські». Відмова від нової економічної політики 1920-х років з її багатоукладністю, функціонуванням певних ринкових механізмів і певної ж свободи конкуренції, вибору, волі – натомість створення і цементування у 1930-х рр. тоталітарно-бюрократичних механізмів управління економікою і суспільством, звісно, не могло залишити поза увагою фінансово-банківську систему. Так, наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. банківська система УСРР остаточно втратила всі ознаки ринкової моделі: конкуренцію, свободу вибору, комерційну таємницю, таємницю вкладів, або, навіть, хоча б гарантії їх недоторканності. Кредитна реформа 1930-1931 рр. максимально посилила монополію Держбанку. Був взагалі ліквідований комерційний кредит, натомість його замінили безпосереднім банківським кредитуванням. Усі операції, пов’язані із короткостроковим кредитуванням і проведенням безготівкових розрахунків в роки перших п’ятирічок були зосереджені в Держбанку. Фактично банки перетворилися у маріонеткові установи, які повністю залежали від політичної кон'юнктури.

Член колегії Наркомфіну Капітановський у статті “Проблеми реорганізації кредитної системи” прямо стверджував: “Власних коштів наші банки практично не мають, а якщо їх отримують, то шляхом сильного натиску на промислові підприємства і торговельні організації, які передають їм частину коштів фактично отриманих від держави. Тоді слід прямо сказати, що там, де Держбанку вигідно і зручно, він має безпосередньо свої філії, а там де йому вигідно і зручно він створює замасковані філії у вигляді самостійно діючих дочірніх банків» [3, с.34-35]. Втім, виправляти ситуацію, яка склалася, правляча партія навіть не збиралася. Навпаки, кредитна реформа 1930-1931 рр. максимально поглибила і зцементувала вказані тенденції, фактично позбавивши спеціальні банки будь-якої самостійності.

Передача Держбанку короткострокового кредитування одразу позбавила Українбанк понад 70% всього навантаження (на кінець 1929 р. сума вказаного кредитування у банку досягала майже 60 млн. крб.). Існування мережі філій, які б займалися виключного довгостроковим кредитуванням було визнано недоцільним. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 30 січня 1930 р. всі філії Українбанку були ліквідовані [4, с.168].

Таким чином, сутність і зміст кредитової реформи виходили далеко за рамки бажання покращити техніку кредитування. Фактично мова йшла про докорінну зміну самих принципів побудови радянської банківської системи. Правляча партія прагнула до максимальної концентрації в своїх руках важелів управління державою. Спеціальні банки і конкретно Українбанк в умовах проголошеної індустріалізації стали приреченими жертвами такої політики.

Література:

1. На новых путях. Итоги новой экономической политики 1921-1922 гг. / [Милютин В.П., Лежава А.М., Струмилин С.Г. и др.]; под ред. В.П. Милютина. – [Вип. ІІ. Финансовый]. – М.: СТО, 1923. – С.ХV.

2. Иконников В.В. Развитие кредитной системы в СССР в восстановительный и реконструктивный период и кредитная реформа (1921-1931 годы) / Иконников В.В. – М.: Госфиниздат, 1937. – 117с.

3. Капитановский Проблемы реорганизации кредитной системы / Капитановский // Хозяйство Украины. – 1927. – №1. – С.27-35.

4. Постановление ЦИК и СНК СССР О кредитной реформе / Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – Т.2 (1929-1940 гг.) – М.: Политиздат, 1967. – С.166-173.