Педагогічні науки/ 3. Методические основы воспитательного процесса

Ніколаєнко О.В.

Ушата Т.О.

Чернігівський державний інститут економіки та управління

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ВИХОВНОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ

В умовах інформатизації усіх сфер суспільного життя, глобалізації освітніх та економічних процесів, відродження національної культури вимоги до підготовки вчителя постійно зростають. Серед найважливіших шляхів розв’язання цього завдання є підготовка студента до проведення виховної роботи з учнями у загальноосвітній середній школі ІІ – ІІІ ступенів.

Підготовка майбутніх учителів до виховної роботи охоплює складну систему навчальних і виховних чинників. Вона базується на концепції гуманістичного виховання, передбачає впровадження навчально-методичного комплексу з урахуванням сучасних ефективних технологій виховної діяльності для засвоєння відповідного набору знань, умінь і навичок, які детермінують оволодіння студентами професійною компетентністю і впроваджуються на основі аксіологічного підходу.

Широке коло проблем дидактичної підготовки вчителів досліджено ученими-педагогами А.Алексюком [1], М.Сметанським [5], М.Фіцулою [8], В.Чайкою [9] та ін. Теоретичні аспекти національного виховання висвітлено у працях І.Беха [2], А.Бойко [3], О.Сухомлинської [6], Т.Сущенко [7]. Зміст і форми виховної роботи у загальноосвітній школі, діяльність учителів з організації позакласної та позашкільної роботи з учнями на сучасному етапі висвітлюють І.Бех [2], С.Сисоєва, Т.Сущенко [7] та ін. Вони стверджують, що позакласна і позашкільна виховна робота є важливим чинником формування творчої особистості підлітка.

Мета статті – висвітлити теоретичні засади підготовки майбутнього вчителя до виховної роботи з учнями середнього та старшого шкільного віку загальноосвітньої школи.

Для розуміння сутності проблеми технології підготовки майбутнього вчителя до виховної діяльності важливе значення має діяльнісний підхід. З одного боку, професійно-особистісні властивості вчителя як суб’єкта педагогічної праці істотно впливають на організацію виховного процесу і результати педагогічної діяльності, крізь призму своєї індивідуальності педагог активно перетворює нормативні вимоги до роботи вчителя, формуючи таким чином своєрідність педагогічної діяльності, а з іншого – педагог як особистість і фахівець формується й удосконалюється під впливом педагогічної діяльності, а також у процесі підготовки до неї. Здійснення педагогічної діяльності сприяє розвитку певних особистісних рис та якостей учителя, впливає на систему його ставлень, установок, інтересів, на спосіб життя і світогляд загалом.

Діяльнісний компонент сприяє формуванню та розвитку в майбутніх учителів різноманітних способів роботи, креативності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості, і включає здатність будувати виховний процес на засадах діяльнісного й особистісно-орієнтованого підходів, варіативність розв’язування педагогічних завдань, розробляти творчо спрямовані виховні завдання та ситуації, залучати учнів до творчої соціально-значущої праці, використовувати набуті знання світової та вітчизняної педагогіки у практиці.

Значущим є особистісний компонент, який забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивної здатності, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, морального самовизначення, формує життєву позицію, “Я-концепцію” особистості та репрезентує усвідомлення особистої відповідальності за долю вихованця, його майбутнє, свідоме й емоційне визнання педагогічної професії громадянським обов’язком і сенсом особистої життєдіяльності, самооцінку змісту й результатів власної педагогічної діяльності, культуру педагогічного мислення, мовлення, саморозвиток індивідуального стилю педагогічного спілкування тощо.

Використовуючи положення синергетичного підходу, стверджуємо, що професійний та особистісний розвиток педагога не можна вважати поступовим, лінійним, безконфліктним процесом, адже він супроводжується суперечностями, що зумовлюють перебудову ціннісних орієнтацій, самопізнавальну і самовиховну активність. Із позицій синергетики потрібно розглядати особистість педагога як складну систему, що саморозвивається. Відповідно до основних положень синергетичної методології, потрібно не нав’язувати студентові шляхи його професійного розвитку, а створювати якомога більше умов і можливостей для саморозвитку його особистості в межах соціокультурних норм і моральних цінностей.

Модель підготовки майбутніх учителів до виховної роботи розглядається нами як цілісна педагогічна система, функціонування якої має забезпечити готовність майбутнього вчителя до організації означеного виду діяльності. Під такою готовністю розуміємо інтегровану психологічну властивість педагога, що включає педагогічну самосвідомість; емоційно-позитивне ставлення до учнів; знання про структуру особистості та її вікові особливості, засоби педагогічного впливу на її формування і розвиток; сукупність теоретичних відомостей про роль ігрової діяльності підлітків у години дозвілля в їхньому особистісному зростанні; педагогічні вміння та здібності щодо її організації. Обґрунтування сутності цієї готовності сприяло розробці її критеріїв (сформованість професійної спрямованості, спеціальних професійних знань і вмінь, саморегулятивних та оцінних компетенцій) та показників з урахуванням компонентів підготовки (мотиваційно-ціннісного, змістово-цільового, процесуального, контрольно-регулятивного, оцінно-результативного), які є взаємодетермінованими, що зумовлюється їх повторюваністю та взаємозалежністю у процесі навчання: вони становлять алгоритм вивчення кожної теми, кожного розділу та педагогічних дисциплін у цілому.

Мотиваційно-ціннісний етап підготовки забезпечує усвідомлення майбутніми вчителями соціально-педагогічних можливостей позаурочної діяльності, важливості виконання виховної функції, залучення до неї підлітків.

На змістово-цільовому етапі визначається загальна дидактична мета навчання – підготувати майбутніх учителів до організації дозвіллєвої ігрової діяльності, яка досягається шляхом визначення та реалізації конкретних дидактичних завдань на кожному навчальному занятті під час вивчення конкретної теми та досягнення конкретних результатів. Зміст навчання зумовлений його метою і передбачає засвоєння студентами системи таких способів дій, які є складовими професійної діяльності.

Процесуальний етап передбачає актуалізацію знань як засобу навчання, формування та вдосконалення спеціальних умінь (дослідницько-пошукових, діагностично-корекційних, проектно-конструкторських, креативних, організаторських, комунікативних, аналітико-оцінних), стимулювання практичних дій, спрямованих на розв’язання навчального завдання. Цей етап охоплює весь процес та форми підготовки, включаючи аудиторні заняття, самостійну роботу студентів, педагогічну практику, позанавчальну громадську діяльність.

На контрольно-регулятивному етапі підготовки здійснюється поточний контроль рівня сформованості спеціальних умінь з методики позаурочної діяльності, з теорії та практики виховання, їх корекція. Цей етап є наскрізним, що зумовлене практичною спрямованістю всіх навчальних занять: дидактичною метою кожного з них передбачено формування конкретних професійних умінь та навичок.

Оцінно-результативний етап забезпечує аналіз та оцінку рівнів готовності майбутніх учителів до позаурочної діяльності із школярами.

Виховна робота зі студентами здійснюється як протягом навчального процесу, так і в позанавчальний час; її основою є системний і комплексний підходи. У першому випадку вона найбільш цілеспрямована і найбільш ефективна за результатами, оскільки організовується та планується за розкладом занять і проводиться шляхом спілкування студентів із викладачами фахових предметів. На формування особистості при цьому впливає ставлення викладача до своїх обов’язків, реалізація цих обов’язків на практиці, його професіоналізм, ерудиція, власний приклад наполегливості, працездатності і цілеспрямованості, інтелігентність та вихованість. Планування виховної роботи дає можливість на засадах самоврядування розв’язувати в академгрупах питання навчання і виховання, відпочинку та побуту тощо.

Виховний процес у позанавчальний час передбачає участь студентів у відзначенні державних подій і дат, релігійних свят, проведення зустрічей з учасниками національно-визвольних змагань, із керівниками громадських організацій регіону, участь у бесідах на філософсько-релігійну тематику.

Вивчення та ознайомлення з досвідом підготовки вчителів до виховної роботи у педагогічних ВНЗ України дає підстави зазначити, що у навчально-виховний процес упроваджується особистісно-орієнтований підхід – технологія навчання, основною ідеєю якої є положення про те, що, реалізуючи свій творчий потенціал під час навчання у ВНЗ, майбутні педагоги навчаються виявляти та розвивати обдарування учнів. Поширеними методами та формами роботи з обдарованими студентами є активні методи навчання, методи мікровикладання та моделювання навчально-виховних проектів, ділові ігри, тренінги, аукціони педагогічних ідей, навчальні конференції, методичні семінари, лекції-діалоги, конкурси (конкурс педагогічних талантів, виставка-ярмарок “Своїми руками”, аукціон педагогічних ідей, захист творчих проектів), педагогічний театр, консультативна діяльність, клуб “Волонтер”, “Телефон довіри”, “Школа майбутнього науковця”, “Дні відчинених дверей” тощо.

Цінним, на нашу думку, є досвід Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, де впроваджуються різноманітні форми роботи з молоддю: асоціації, братерства, побратимства, товариства, об’єднання, гуртки (за інтересами, цілями, спільними видами діяльності тощо), наукові, літературні, мистецькі гуртки та студії, диспути і дискусії, зустрічі опонентів, вечори (години) запитань і відповідей, усні журнали, “круглі столи”, громадсько-політичні та політичні клуби, теоретичні, науково-практичні конференції, предметні олімпіади, години педагогічної майстерності.

У теорії та практиці сучасної школи виразно проявилися суперечності, труднощі, певні успіхи й прикрі невдачі у вихованні майбутніх громадян України. З одного боку, складні перехідні умови виявляють усю неспроможність і слабкість виховної системи тоталітарного суспільства, а з іншого – породжують нові великі труднощі. Нас не може не турбувати те, що захопленість студентської молоді деякими формами підприємництва, торговим бізнесом призводить до зубожіння їхнього морально-психологічного обличчя, до егоїзму, байдужості й жорстокості. Невпевненість частини студентів у завтрашньому дні паралізує почуття громадянськості, милосердя, прагнення до пізнання й творчості. Ця частина молоді, як показало опитування, байдуже ставиться до ідеї незалежності України.

Виховання вільної і відповідальної особистості ґрунтується на врахуванні складного внутрішнього світу кожної дитини, її прагнень і почуттів. Тому вихідним пунктом у підготовці вчителя до організації виховної роботи з колективом та особистістю є індивідуальна робота з учнями. Її сутність полягає в застосуванні методів, форм та засобів виховної діяльності стосовно кожної конкретної дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей. Така робота проводиться з усіма членами колективу дітей, незалежно від стану їх вихованості. Успіх індивідуальної роботи з учнями багато в чому залежить від глибокого вивчення внутрішнього світу дітей, їх інтересів, можливостей, від з’ясування мотивів їх поведінки на уроках і в позаурочний час. Вивчення учнів є важливим у зв’язку з розв’язуванням педагогічних задач, що виникають кожного разу у процесі спілкування з учнями, під час роботи на уроці, в організації позаурочної діяльності.

Вивчення методики позаурочної діяльності (у деяких ВНЗ – методики виховної роботи) передбачає ознайомлення студентів з методами вивчення учнів, змістом і формами позаурочної діяльності, організацією життя дітей у літніх оздоровчих таборах, діяльністю органів учнівського самоврядування тощо.

Залежно від конкретних виховних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, можна виділити три групи методів вивчення учнів: це інформаційно-констатуючі, діагностичні, прогнозуючі. До інформаційно-констатуючих належать спостереження, бесіди, анкетування, тестування, інтерв’ювання, соціометрія, створення педагогічних ситуацій. Вони дають можливість з’ясувати дані, що свідчать про ціннісні орієнтири, поведінку учня.

Інтерпретацію, порівняння та узагальнення даних роблять із допомогою таких діагностичних методів, як метод незалежних характеристик, експертна оцінка, педагогічний консиліум, оцінна характеристика, самооцінка учня. При цьому варто також застосовувати кількісні методи обробки результатів дослідження.

Зроблені висновки щодо внутрішнього стану і поведінки дитини допоможуть реалізувати прогнозуючу функцію процесу вивчення особистості. Тому логічним доповненням до перелічених методів вивчення учнів є група прогнозуючих методів: корекція мети і завдань виховання, планування особистісної переорієнтації життєвих цінностей та установок дитини, активний вибір і пошук шляхів творчого розвитку, розробка програми самовиховання.

Під час проходження педагогічної практики, а згодом у педагогічній діяльності студенту доводиться виконувати функції класного керівника. Тому педагогічна підготовка повинна передбачати ознайомлення і вивчення основних компонентів змісту педагогічної діяльності класного керівника, а саме: роботу з учнями класу; роботу з учителями-предметниками, а також із батьками, громадськістю; самоосвітню діяльність.

Позаурочна діяльність старшокласників характеризується нерегламентованістю, багатопредметністю, різноманітністю, рухливістю, швидкоплинністю, виконує рекреаційну, пізнавально-розвивальну, психотерапевтичну, емоційно і духовно збагачувальну функції, а також функції самопізнання та самореалізації, формування життєвих перспектив, соціалізації.

Ефективно використаний виховний потенціал позаурочного часу підлітків і старшокласників може стати важливим інструментом у формуванні національно свідомих громадян України за умов професійно грамотного здійснення педагогічної дії на основі гуманістичного підходу до особистості. Однак цей потенціал ще недостатньо використовується у навчально-виховному процесі школи. Організація дозвілля перебуває на низькому рівні, вільний час часто заповнюється нецікавими, формалізованими виховними заходами, на які учні приходять без бажання і з примусу. Форми роботи часто не відповідають сучасним запитам молоді. Значною мірою це пояснюється тим, що у вищих педагогічних закладах не акцентується увага на підготовці вчителів до організації виховної роботи з учнями у позаурочний час.

Важливу роль під час проведення занять нами приділено підготовці і проведенню виховного заходу, оцінювання якого здійснюється на основі таких критеріїв:

1. Оцінка змісту (відповідність темі, виховний потенціал).

Студенти мають довести актуальність теми, розкрити її виховний потенціал, що сприяє розвиткові інтелектуальних можливостей, комунікативних здібностей, формуванню сфери ціннісних орієнтацій.

2. Адекватність форми завданням і змісту виховного заходу. Студенти повинні презентувати найбільш ефективне і продуктивне методичне розв’язання теми, яке може бути відображене як у традиційних, так і у нетрадиційних формах виховної роботи; логічність вибору педагогічно доцільної форми заходу, творчий підхід, спрямування заходу на активну участь у ньому дітей; дотримання основних структурних компонентів заходу; саморегуляцію учасника.

3. Вільне володіння змістом. Цей критерій визначає особистісну переконаність учасника, його впевненість, орієнтацію в темі заходу, що має бути відображено в емоційному забарвленні заходу.

4. Володіння педагогічною технікою. Про підготовленість студента свідчать його вміння невербальної виразності (міміка, пантоміміка, їх адекватність змісту і формі заходу), володіння саморегуляцією, емпатія, перцепція, тактовність, уміння вербальної виразності (виразність мовлення, інтонаційне багатство, темп, гучність тощо).

5. Забезпечення контакту з аудиторією. Обов’язковою умовою проведення виховного заходу є створення відповідного психолого-педагогічного мікросередовища, що забезпечується здатністю налаштувати аудиторію на сприйняття, чіткістю поставлених завдань, впливом методичних засобів та особистості вчителя на здатність учнів до рефлексії, подолання власних психологічних бар’єрів.

Крім цього, студенти під час занять виконують завдання практичного характеру (фрагмент уроку, фрагмент виховного заходу, “Світ моїх захоплень”). Максимальна оцінка перших двох завдань – 20 балів, третього – 10 балів. Критеріями фрагменту уроку є: науковість, оптимальність методичних засобів, забезпечення контакту з аудиторією, вільне володіння навчальним матеріалом, дотримання регламенту (до 10 хвилин).

Фрагмент виховного заходу оцінюється за такими чинниками: оцінка змісту (відповідність темі, виховний потенціал), адекватність форми завданням і змісту виховного заходу, вільне володіння змістом, володіння педагогічною технологією, культура мовлення, забезпечення контакту з аудиторією.

Завдання “Світ моїх захоплень” оцінюють так: адекватність змісту і назви конкурсу, вміння зацікавити аудиторію, техніка виконання, прояв творчої індивідуальності учасника, дотримання регламенту (до 8 хвилин).

Така система організації та проведення практичних занять з методики виховної роботи тісно пов’язана з навчально-виховним процесом у педагогічному ВНЗ і школі й одночасно є підсистемою педагогічної освіти вчителя.

Наведене дає підстави стверджувати, що найбільш репрезентативними критеріями рівня підготовленості майбутніх учителів є показники володіння узагальненими вміннями та навичками організації позаурочної діяльності старшокласників діагностично-аналітичного, конструктивно-проектного та комунікативно-організаційного компонентів виховного процесу.

Література

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: історія, теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук.-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1999.– 208 с.

3. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (Підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 232 с.

4. Сагарда В.В. Концепція цілісної методичної системи підготовки педагогів в умовах університетської освіти // Вища і середня педагогічна освіта: Респ. наук.-метод. зб. – К., 1993. – Вип. 16. – С.16 – 21.

5. Сметанський М. Шляхи удосконалення педагогічної підготовки майбутніх учителів // Шлях освіти. – 2002. – №4. – С. 36 – 39.

6. Сухомлинська О. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти.– 1996. – № 1. – С. 24 – 27.

7. Сущенко Т.І. Педагогічний процес у позашкільних закладах. – Запоріжжя: Б.в., 1993. – 332 с.

8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих пед. закладів освіти. – К.: Академія, 2000. – 542 с.

9. Чайка В. Підготовка майбутнього вчителя до саморегуляції педагогічної діяльності: Монографія. – Тернопіль: ТНПУ, 2006. – 275 с.