Економічні науки /14. Економічна теорія

Д. е. н. Марченко О.С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Україна

Інтеграція знань

як основа інноваційного розвитку національної економіки

Пріоритетна роль знань як ресурсної основи інноваційного розвитку економіки обумовлює суттєву актуалізацію теоретичних досліджень, що розкривають закономірності їх інтеграції на макро- і мікроекономічному рівнях. По-перше, інновація як науково-технічне й соціально-економічне явище є результатом використання знаннєвих ресурсів учасників інноваційного процесу на всіх його стадіях. По-друге, інноваційний процес базується на інтеграції знань, що передбачає їх продукування та залучення, трансформацію, обмін, накопичення та використання. Тобто, інтеграція знань в межах інноваційного процесу охоплює внутршньостадійний і міжстадійний рух знань.

У сучасних наукових джерелах переважають два підходи до визначення змісту діяльності з інтеграції знань, які можливо визначити як трансформаційний і управлінський. На нашу думку, ці підходи є взаємодоповнюючими. Відповідно до першого підходу інтеграція знань – це їх втілення (трансформація) у продукти та послуги. Р. Грант, приміром, головною функцією фірми економіці знань називає інтегрування спеціалізованих знань у товари та послуги [1. с. 59]. Другий підхід базується на концепції управління знаннями, є основою визначення інтеграції знань як забезпечення їх руху в організації, здійснення «спіралі знань», що охоплює їх соціалізацію, екстеріоризацію, комбінацію, інтеріоризацію[2, с.21-23].

На нашу думку інтеграція знань – це комплексний багатостадійний процес руху знань, що забезпечує їх трансформацію у продукти і послуги. По-перше, цей процес не є лінійним, але можливо виокремити певний ланцюжок інтеграції знань: створення, залучення, накопичення, оволодіння, перетворення (взаємозв’язок явних та неявних знань), обмін, використання (трансформація як об’єктивізація у продуктах та послугах). Варто підкреслити, що без стадії об’єктивізації знань процес їх інтеграції не є завершеним. Приміром, неявні та явні знання в процесі наукової діяльності трансформуються у інтелектуальний продукт – новацію. Але процес інтеграції знань на цьому не завершується, оскільки новація ще не перетворилася на інноваційну продукцію чи послуги. По-друге, інтеграція знань здійснюється на макро-, мезо- мікроекономічному рівнях. По-третє, процес інтеграції забезпечують учасники ланцюжка – інтегратори знань, діяльність яких може охоплювати як окрему стадію так і всі стадії ланцюжка. Учасники ланцюжка, які є системоутворюючими, тобто без діяльності яких неможливо досягнення кінцевої мети інтеграції знань у інноваційному процесі – трансформації новацій у інноваційні продукти і послуги (об’єктивізації знань) є інституціональними інтеграторами знань По-четверте, «інтеграція знань» і «управління знаннями» не тотожні поняття: управління знаннями є загальною функцією інтеграторів знань, незалежно від їх місця у ланцюжку інтеграції знань.

Отже, інституціональні інтегратори знань – це системоутворюючи учасники ланцюжка їх перетворення у продукти і послуги. Їх виокремлення передбачає застосування таких взаємопов’язаних критеріїв:

1) суб’єктно-організаційний – інтеграторами знань виступають індивідууми (вчені, винахідники, раціоналізатори, інноватори), фірми, що діють у виробничій сфері (насамперед, інноваційні і інноваційно активні), спеціалізовані організації інноваційної сфери (інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори), організації наукової сфери, організації що надають інтелектуальні послуги (освітні, науково-технічні, консалтингові, охорони здоров’я);

2) галузево-територіальний – регіональні інноваційні системи, регіони знань, технопарки, кластери.

Інновації є метою і результатом функціонування національної інноваційної системи, яка поєднує (інтегрує) діяльність учасників всіх стадій інноваційного процесу, виступає особливим інституціональним інтегратором знань, оскільки об’єднує діяльність всіх учасників ланцюжка і в суб’єктно-організаційному, і в галузево-територіальному вимірах, спрямовує її на забезпечення інноваційного розвитку.

НІС забезпечує рух головного ресурсу інноваційної діяльності – знань та інформації у інноваційному процесі (рис. 1). Це дає підстави визначити:

–національну інноваційну систему у якості інституціонального інтегратора знань;

–управління знаннями – однією з головних функцій НІС.

Рис. 1. Національна інноваційна система як інтегратор знань

Інституціональним інтегратором знань є фірма, яку можливо визначити як організацію, що інтегрує знання та забезпечує їх ефективне використання з метою виробництва знаннємістких продуктів (послуг), здійснення інноваційної діяльності. Відмітними ознаками і перевагами фірми як інтегратора знань є:

– ресурсозабезпечення: акумуляція фірмою знаннєвих ресурсів, забезпечення інтелектуального ефекту масштабу;

– економія трансакційних витрат, пов’язаних з використання ринкового механізму залучення знань та інформації на базі механізму внутрішньофірмового ринку праці, трансформації неявних знань на явні і навпаки, здійснення власних НДДКР;

– управління знаннями з метою забезпечення виробництва неявними, явними, об’єктивованими знаннями;

– організаційний розвиток як накопичення фірмою ознак інтелектуальної організації, що навчається: інновації, зовнішні і внутрішні мережі, навчання, культура творчості.

Література:

1. Грант. Р. К знаниевой теории фирмы //Управление знаниями: хрестоматия / пер. с англ. под ред. Т.Е. Андреевой, Г.Ю. Гутниковой; Высшая школа менеджмента СПбГУ. – СПб.: Изд-во «Высшая школа менеджмента», 2009. –С. 37-64.

2. Румизен М.К. Управление знаниями /Мелисси Клемонс Румизен ; пер. с англ. отв. ред. Подщеколдин А.А. – М.: ООО «Изд-во АСТ»; ООО «Изд-во Астрель»; 2004. – XXVIII. – 318 с. – (Шаг за шагом).