Лілія Сімків

к.е.н., доцент

Христина Глінська

студентка, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

м. Івано-Франківськ

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ДИСПРОПОРЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Соціально-економічний розвиток регіонів України супроводжується значними територіальними диспропорціями, які необхідно враховувати при реалізації регіональної політики. Наявність регіональних нерівностей розвитку обумовлює необхідність докорінної модернізації та проведення послідовних реформ економічної системи країни, які повинні бути спрямовані на формування диверсифікованої, конкурентоспроможної та соціально орієнтованої економіки, здатної забезпечити сталий розвиток регіонів.

Невідповідність цілей і результатів соціально-економічних заходів у державі було зумовлено відсутністю перспективних механізмів стратегічного розвитку регіонів та методів їх реалізації, відсутністю стимулів економічного зростання регіонів, реалізації в них інноваційної політики, недосконалістю інституційної системи тощо. Саме тому, необхідність дослідження проблем регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку в Україні, пошук шляхів їх зменшення та стимулювання розвитку регіонів є надзвичайно актуальним завданням державної регіональної політики.

Над проблемами дослідження диференціації територіального розвитку працювали такі вітчизняні вчені як З. Варналій, В. Геєць, Я. Жаліло, Б. Данилишин, Д. Лук’яненко, А. Мокій та ін.. У працях цих науковців розглянуті принципи формування та реалізації регіональної політики держави, досліджуються територіальні соціально-економічні диспропорції, шляхи їх усунення та зменшення негативних наслідків на регіональний розвиток. Проте значна кількість публікацій, присвячена цим питанням, тільки підтверджує необхідність подальших досліджень, оскільки диспропорції в будь-якому суспільстві можуть бути джерелом не лише соціальної, але й політичної нестабільності та провокувати протистояння регіонів.

Метою даного дослідження є аналіз сутності регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку в країні та обґрунтування шляхів їх зменшення.

Територіальні диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів характерні практично для всіх країн незалежно від їх розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи. Для України, як і для більшості держав світу, однією з важливих проблем, що потребує вирішення, є проблема диспропорційного розвитку регіонів. У зв’язку з цим, пошук шляхів мінімізації негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка ефективної регіональної політики є одним з найважливіших завдань в державі. Існуючі відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів мають істотний вплив не тільки на темпи реформування кожного регіону зокрема, на умови в яких здійснюється реформування країни в цілому, але й на вибір стратегії управління регіональним розвитком.

Основними причинами виникнення диспропорцій були різні стартові умови, в яких опинились регіони України до початку 90-х років ХХ ст. різноманітність історичних, природних, соціально-економічних факторів; господарська спеціалізація; комплексність і перспективність розвитку, їх конкурентні переваги; місце і значення регіону в системі територіального поділу праці, інтеграційних процесах тощо (об’єктивні фактори). Крім об’єктивних факторів можна виділити і суб’єктивні фактори, а саме: відсутність системних заходів державної регіональної політики щодо зменшення регіональних диспропорцій, і як наслідок невизначеність шляхів і засобів регіонального розвитку; завуальованість соціально-економічних перетворень і те, як керівники місцевих органів влади проводили економічну і соціальну політику, використовували ресурси регіонів і послаблювали вплив негативних факторів; незавершеність українських реформ. Це обумовлює відмінності в податковому потенціалі, структурі бюджетних доходів і видатків, потребою в фінансових ресурсах, в якості життя населення територій і т. д. Додамо, що на відміну від об’єктивних, суб’єктивні фактори піддаються швидкому коригуванню за рахунок впровадження ефективної політики регіонального розвитку.

Таким чином, між регіонами України існують значні територіальні відмінності, які потребують швидкого подолання. Відсутність системних заходів державної регіональної політики щодо зменшення регіональних диспропорцій є однією з вагомих причин гальмування комплексного соціально-економічного розвитку регіонів, виникнення та загострення багатьох соціальних проблем на регіональному рівні, подальшого збільшення міжрегіональної диференціації регіонального соціального розвитку за окремими його напрямами [1].

Тому цілком очевидно, що складне явище міжрегіональної диференціації в Україні потребує відповідного інструментарію для її оцінки та обґрунтування напрямків щодо подолання цих нерівностей.

Диспропорції регіонального соціально-економічного розвитку держави виявляються суттєво в показниках валового регіонального продукту (ВРП) на одну особу і середньо-українського валового внутрішнього продукту ( ВВП) на одну особу, який є найбільш узагальненим макроекономічним показником.

В кожній країні виділяють регіони-лідери, які характеризуються високими показниками соціально-економічного розвитку, забезпечують зростання конкурентоспроможності всієї економіки держави, відрізняються наявністю високоорганізованого урбаністичного середовища життя, а також регіони-аутсайдери, які значно відстають в цьому плані. Так, протягом тривалого періоду серед регіонів країни найвищий рівень економічного зростання був характерний для м. Києва, Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Запорізької, Харківської, Київської областей. Питома вага цих регіонів у сумарному ВРП всіх регіонів України в 2012 р. складала 59,0%, причому частка м. Києва – 18,2%. До регіонів-аутсайдерів слід віднести Волинську, Закарпатську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку, Чернівецьку області. Їх частка у ВРП країни становить від 1,7% (Хмельницька область) до 0,9% (Чернівецька область).

За показниками ВРП на одну особу розрив розвитку по регіонах у 2012 р. становив 3,06 рази відносно середнього по країні ВВП на одну особу. Так, якщо у 2000 р. співвідношення між максимальним (м. Київ – 5965 грн.) та мінімальним (Чернівецька обл. – 1411грн.) значенням ВРП на одну особу становило 4,2 рази, то в 2012 р. – 6,8 рази. Додамо, що в 2012 р. тільки в семи регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Полтавська, Харківська області і м. Київ), цей показник перевищує середній показник по країні [2]. В той же час, у країнах Європи співвідношення між максимальним та мінімальним показником ВВП на одну особу варіювало у межах від 1,4 рази у Словенії, 1,6 – у Швеції, 1,7 - у Фінляндії, Португалії, Данії, Ірландії до 4,7 рази у Великобританії, 3,8 – у Румунії, 3,6 – у Словаччині, 3,4 – у Франції [3].Соціально-економічний розвиток регіонів в значній мірі залежить від інвестиційної діяльності. Основним напрямком є інвестиції в основний капітал, обсяг яких протягом 2008-2012 рр. значно скоротився. Так, в 2008 р. величина цього показника в Україні становила 5058,4 грн. на одну особу, а в 2012 р. вона зменшилася до 4593.7 грн. на одну особу. Тільки в шести регіонах (м. Київ, АРК, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Полтавська області) в 2012 р. цей показник перевищує середній показник по Україні. Таким чином, необхідні структурні зміни в промисловості дещо сповільнюються через брак належних капітальних вкладень на оновлення виробництва. Регіони не мають достатньої економічної мотивації у вирішенні завдань технологічної та структурної модернізації економіки, формування та освоєння нових товарних ринків.

Слід зазначити, що досить низькою залишається інвестиційна привабливість для іноземних інвесторів усіх регіонів України. Хоча в 2012 р. обсяги прямих іноземних інвестицій в цілому по країні проти 2006 р. зросли в 3,3 рази, однак співвідношення (без врахування м. Києва) між максимальним значенням цього показника серед регіонів (Дніпропетровська область – 2522,7 дол. США) та мінімальним (Тернопільська область – 60,1 дол. США) становило 42 рази. В цей період обсяги іноземних інвестицій на одного мешканця у Тернопільській, Чернівецькій і Чернігівській областях не перевищували 100 дол. США. Ще у трьох регіонах (Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях) цей показник коливався від 100 до 200 дол. США на одну особу [3]. Традиційними лідерами, щодо цих надходжень залишаються м. Київ, Дніпропетровська, Київська, Донецька, Запорізька, Одеська області. Найбільш інвестиційно привабливими для інвесторів є індустріально розвинені регіони. Простежується залежність між іноземними інвестиціями, капітальними вкладеннями і обсягом промислового виробництва в регіонах України. Чим більші обсяги інвестицій в основний капітал та іноземних інвестицій у регіон, тим більший обсяг промислового виробництва.

Важливими соціальними показниками є рівень доходів бюджету на одну особу та середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників у порівнянні із середнім значенням по Україні, які дозволяють робити висновки про забезпеченість соціальними стандартами населення. Зазначимо, що рівень доходів на одну особу у порівнянні з середнім значенням по країні у 2012 р. був вищий у м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Харківській областях. Причому, м. Київ за цим показником протягом досліджуваного періоду значно випереджає інші регіони. Так, коефіцієнт доходів на одну особу в м. Києві перевищував середнє значення по Україні у 1.97, у Донецькій області – у 1.16. У Дніпропетровській області, яка є лідером за величиною ВРП на одну особу, цей коефіцієнт був ще нижчим – 1,12, Запорізькій – 1,09, Київській – 1,05, Харківській – 1,01 і найнижчий він у Закарпатській області - 0,69 [2].

Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника у порівнянні із середнім значенням по країні була вищою тільки в п’яти регіонах. Серед них Дніпропетровська, Донецька, Київська, Луганська області і м. Київ. Співвідношення між максимальним (м. Київ – 4610,6 грн.) і мінімальним (Тернопільська область – 2191,3 грн.) значенням цього показника у 2012 р. становило 2,1 рази. Ці показники свідчать про те, що низький рівень життя населення характерний для більшості регіонів України і має місце навіть в регіонах-лідерах, які забезпечують найбільший внесок у ВВП країни.

Наявність значних регіональних розбіжностей у соціально-економічному розвитку потребує впровадження ефективного механізму реалізації регіональної політики України, враховуючи всі можливі джерела фінансування регіональних програм. Згідно Стратегії національної модернізації «Україна 2020», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України, заходами щодо зменшення регіональних диспропорцій визначені наступні завдання: підвищення рівня реалізації потенціалу регіонів та їх інвестиційної привабливості; поліпшення якості та вирівнювання людського розвитку в регіонах України; розширення міжрегіональної взаємодії [4].

Література:

1. Пилипенко І. Сучасні напрямки та підходи нівелювання диспропорцій територіальних систем “центр-периферія” /І. Пилипенко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_

Gum/Chseg/2009_7

2. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.ukrstat.gov.ua/.

3. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року. Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.csi.org.ua/www/wp- content /uploads/2013/05/nsrdu2020_1.pdf

4. Україна 2020.Стратегія національної модернізації./ Розпорядження

Кабінету Міністрів України. [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/consult/old/show_fullbill/956