Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики
к.е.н. Чередніченко Ю.Г.
ДУ «Інститут економіки природокористування
та сталого розвитку НАН України»
Державне регулювання якості водних
ресурсів як складової поліпшення якості життя населення України
Протягом десяти років діє Закон
України «Про питну воду та питне водопостачання», який
визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи
питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною
та безпечною для здоров'я людини питною водою. Кожному споживачеві питної води
державою гарантується право вільного доступу до інформації про якість питної
води. З цією метою Міністерство регіонального розвитку, будівництва та
житлово-комунального господарства України готує і оприлюднює
Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в
Україні, забезпечує заінтересовані органи державної влади, громадські
організації, підприємства, установи, організації та громадян інформацією про
випадки і причини забруднення питної води, порядок розрахунку тарифів на
послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Виконується Національний проект «Якісна вода», реалізація якого забезпечуватиме
природною артезіанською водою 15 міст України через мережу кіосків. Термін
розгортання мережі з пунктами, де можна придбати чисту воду, розрахований в
межах 5-6 років. Загалом в містах України заплановано змонтувати мережу у 23
тис. водоматів.
Законом України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми
розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро
на період до 2021 року», що набрав чинності 01.01.2013 року, на першому етапі
(2013-2016 рр.) поставлено завдання вирішення нагальних питань, які стосуються удосконалення нормативно-правової бази та
організаційної структури водогосподарського комплексу для забезпечення
водопостачання і водовідведення у маловодних регіонах та територіях, де якість
води не відповідає нормативам екологічної безпеки та санітарним нормам.
Проблемі поліпшення
якості життя населення присвячені праці С. Айвазяна, О. Берданової, І. Дзюби, В. Жеребіна, Л. Зубченка, В. Куценко, Е. Луценко,
Е. Лібанової,
Е. Приступи, В. Мандибури, О. Новікової, А. Ткачева, а питання
державного регулювання якості водних ресурсів України відображенні у працях В.В. Гончарука,
А.В. Сташука, М.А. Хвесика, В.Я. Шевчука, В.М. Шестопалова,
Є.О. Яковлєва, А.В. Яцика та багатьох інших.
У дослідженні
передумов формування соціально-економічних та екологічних стандартів якості
життя зазначається, що одним із способів підвищення якості життя є створення
якісної системи соціально-економічних та екологічних стандартів, які не лише
закріплені у нормативно-правових актах, а й виконуються та реалізуються на
практиці. Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Саме вона
зобов’язана забезпечити всім громадянам достатній рівень життя. Існуючі
екологічні державні стандарти не можуть регламентувати його рівень у прямому
вигляді, тому що вони не відображають екологічну ситуацію в країні та не
містять інформації щодо факторів впливу (що не відповідають стандартам) на
навколишнє середовище в цілому [1].
Державне
регулювання передбачає за допомогою різних методів і інструментів втручання
державних органів влади в різні економічні процеси. Регулювати якісний стан природних ресурсів має виключно
держава, адже земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні
ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її
континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами
права власності Українського народу, про що свідчить 13 стаття Конституції
України. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи
державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
Конституцією України.
Розподіл
повноважень державних органів влади
щодо контролю забезпечення кількісних та якісних потреб населення та
галузей економіки у водних ресурсах визначається наступним чином – Міністерство охорони здоров’я України
здійснює контроль за бактеріологічними показниками води, а на місцях цю функцію
реалізують місцеві санітарно-епідеміологічні станції; Міністерство
регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства –
контролює систему питного водозабезпечення, через місцеві підприємства
державного та комунального підпорядкування; Міністерство екології та природних
ресурсів – забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони
навколишнього природного середовища, здійснює моніторинг поверхневих водних об’єктів;
Державне агентство водних ресурсів
через обласні та басейнові управління водних ресурсів контролює стан
водозаборів і радіологічні показники водних об’єктів; Державна служба
геології та надр – здійснює моніторинг використання підземних вод.
Автори [2] зазначають, що роль
уряду вбачається в тому, що централізоване управління водним сектором буде
замінено структурою, в рамках якої директивний, централізований підхід до
розвитку в межах водних секторів буде замінений системою, в межах якої буде
застосований підхід участі та сталого розвитку, основаного на забезпеченні
попиту. Уряди повинні створити умови, за яких усі зацікавлені сторони можуть
домовлятися між собою, щоб досягти прийнятих рішень з водних проблем [2, с.11].
Погоджуючись
із попереднім автором і враховуючи соціальну спрямованість економіки України,
ми пропонуємо регулятивним інструментом якості водного ресурсу вважати збір за спецводокористування. На сьогодні
розмір зборів за спеціальне водокористування встановлюється Податковим
кодексом, максимальна ставка збору за користування поверхневими водами
справляється за спеціальне водокористування, що здійснюється у басейні річок
Приазов’я – 78 грн, а мінімальна в басейні Дунаю – 13, 17 грн. Починаючи із
2005 року стягується плата за використання
поверхневих і підземних вод підприємствами житлово-комунального
господарства і якщо до 2010 року
включно ставки були закріплені законодавчо, то сьогодні до загальних ставок застосовують
коефіцієнт 0,3, крім того введені збір за спеціальне водокористування в частині
використання поверхневих та підземних
вод для потреб рибництва та збір за спеціальне водокористування в
частині використання підземних вод підприємствами, які виробляють напої, також
введено збір за спеціальне водокористування в частині використання і
поверхневих вод. Максимальний збір за користування підземними водами
справляється у Богородчанському, Верховинському, Долинському, Косівському,
Надвірнянському, Рожнятівському районах Івано-Франківської області – 82 грн, а
мінімальний – 34 грн у Закарпатській області. В результаті дослідження динаміки
збору за спеціальне водокористування встановлена загальна тенденція їх
збільшення на протязі досліджуваного періоду, відмічено збільшення кількості
суб’єктів справляння платежу, що автоматично підвищує розмір надходжень коштів до бюджету та збільшує
кількість об’єктів регуляторного впливу.
Ефективним
інструментом державного регулювання якості водного ресурсу, на нашу думку, може
стати запровадження механізму повернення коштів сплачених до бюджету в частині
збору за спецводокористування в разі дотримання строків виплати та при умові
провадження водоохоронної діяльності, що в свою чергу може зацікавити суб’єктів
господарської діяльності у здійсненні водоохоронних заходів та запровадженні
природозберігаючих технологій.
Література :
1.
Старченко Л.В., Лук’яненко В.В. Передумови
формування соціально-економічних та екологічних стандартів якості життя // Л.В.
Старченко, В.В. Лук’яненко. – Механізм регулювання економіки. – 2011. – № 1. –
С. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mre/2011_1/5_6.pdf
2.
Інтегроване управління водними ресурсами
// Базові публікації ТДК. – 2007. – №4. – 40 с. [Електронний
ресурс ] – Режим доступу – http://gwp-ukraine.env.kiev.ua/modules.php?name=Downloads&d_op=getit&lid=4