Економічні науки / 6. Маркетинг та менеджмент

Гришина Ю.В., Драєва І.І.

ДВНЗ Автомобільно-дорожній інститут ДонНТУ, Україна

Формування організаційно-економічного механізму управління стратегічним розвитком підприємств

Якщо різні механізми стратегічного управлінням великими підприємствами розроблені більш детально, то для підприємств малого бізнесу характерний емпіричний підхід до управління, що виявляється, як справедливо відмічають деякі економісти, у відсутності системності та упорядкованості різних підсистем, їх функцій та взаємозв’язку між ними [28, с. 39].

Механізм стратегічного управління підприємствами малого бізнесу різних форм власності залежить від сукупності способів їх фінансової, організаційно-правової, інформаційної та методичної підтримки і перебуває у стадії формування.

Підприємство, що стало на шлях стратегічного розвитку, повинно функціонувати згідно з такими принципами:

1) адаптивності – прагнення до підтримки певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку;

2) динамічності – динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів;

3) самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідготовка обміну ресурсами між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством та зовнішнім середовищем;

4) саморегуляції – коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;

5) саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства.

За цими принципами має функціонувати і система управління стратегічним розвитком суб’єктів малого бізнесу.

У цілому, в масштабах ринку, узгодження цілей і інтересів суб’єктів малого бізнесу відбувається за допомогою механізму стратегічного управління підприємствами малого бізнесу, який поєднує в собі ринкові механізми (механізм рівноваги виробництва і споживання, механізм конкуренції і ціноутворення, механізм економічних циклів тощо), організаційно-економічні механізми, механізми державного і регіонального регулювання і підтримки, фінансового та правового забезпечення.

В умовах ринку малі підприємства орієнтуючи свою діяльність на задоволення потреб і запитів споживачів, вирішують питання пошуку і реалізації існуючих перспективних ринкових можливостей. А це передбачає зростання ступеня відкритості господарського механізму підприємства, а також ступеня взаємодії з проміжним та зовнішнім середовищем. Відповідно організаційно-економічний механізм підприємства має функціонувати в тісній взаємодії з ринковими і регулюючими механізмами. Складність і багатогранність такої взаємодії дозволяє говорити про необхідність формування організаційно-економічного механізму управління стратегічним розвитком підприємств (ОЕМУСР), чи, принаймні, про трансформацію організаційно-економічного механізму підприємства на даному напрямку з метою адаптації до нових економічних умов.

Згідно зі схемою формування ОЕМУСР передбачає наявність принципів, які слід покласти в його основу, а також визначення функцій і розробку структури ОЕМУСР. Концептуальна схема формування і функціонування ОЕМУСР подана на рисунку 1.

Для реалізації функцій ОЕМУСР у процесі функціонування як відкритої, динамічної, адаптивної системи, що саморегулюється, самоорганізується і саморозвивається необхідна розробка критеріальної бази і відповідного інструментарію. Відбувається також розробка стратегі розвитку суб’єктів малого бізнесу, при цьому можливе внесення змін у критеріальну базу і систему інструментів.

Рисунок 1 − Схема формування організаційно-економічного механізму управління стратегічним розвитком

ОЕМУСР має орієнтувати діяльність малих підприємств на цілеспрямований пошук і реалізацію ринкових можливостей і стратегічного розвитку. Тобто ОЕМУСР є одним з основних елементів системи адаптації суб’єктів господарської діяльності до мінливих зовнішніх умов, забезпечуючи тим самим їх тривале виживання і сталий розвиток.

Розглянутий ОЕМУСР тісно пов’язаний з соціально-економічною політикою держави, яка через систему методів стимулювання і регулювання здійснює управління формуванням соціально орієнтованої економіки.

З іншого боку, ОЕМУСР пов’язаний з діяльністю конкретних підприємств малих форм господарювання, що визначають своє місце на ринку. У ході цього процесу відбувається формування певної системи відносин зі споживачами, постачальниками, інвесторами та ін., тобто відбувається формування такого проміжного середовища (цільового ринку), у якому здійснює свою діяльність конкретний господарюючий суб’єкт. Таким чином, ОЕМУСР слід розглядати яку багаторівневу ієрархічну систему, що включає макрорівень (рівень держави чи регіону) і мікрорівень (рівень конкретного суб’єкта малого господарювання (рис. 2).

Рисунок 2 − Схема взаємодії систем ОЕМУСР на макро- і мікрорівнях управління стратегічним розвитком (макрорівень у верхній частині рисунка)

Дія верхнього рівня ОЕМУСР виявляється через дію механізмів державного регулювання і стимулювання. Вони як елементи регулюючих систем, повною мірою згладжують і регулюють дії суто ринкових механізмів і створюють сприятливе (чи несприятливе) середовище для розвитку малих підприємств.

Мікрорівень має складатися з таких структурно-функціональних систем: прогнозування і планування розвитку, мотивації, організації, а також системи інформаційного забезпечення.

Взаємодія виділених функціонально-структурних систем ОЕМУСР одна з одною і з зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою інформаційного забезпечення, що виступає в ролі певного інформаційного каналу для обміну необхідною для управління інформацією.

ОЕМУСР є багаторівневим і полісистемним. Досягнення цілей у такому механізмі можливе лише у разі узгодженої взаємодії всіх його систем і складових, а також при збереженні структурної цілісності. Узгодження роботи всіх систем забезпечує система мотивації, тому вона виступає як узгоджуюча і об’єднуюча.

Державне регулювання суб’єктів малого підприємництва − це об’єктивна потреба, яку слiд знати i враховувати для забезпечення їх стратегічного розвитку.

На функцiонування пiдприємницьких структур впливають порушення рiвноваги мiж сукупним попитом i пропозицiєю, iнфляцiя, безробiття. Багатьом суб’єктам пiдприємницької діяльностi важко пристосуватися до такої економiчної ситуації. У цих умовах виникає об’єктивна потреба активiзацiї ролi держави в регулюваннi економiки та у функцiонуваннi суб’єктiв пiдприємництва.

Державне регулювання пiдприємництва − це вплив держави на дiяльнiсть пiдприємницьких структур з метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функцiонування.

Об’єктивна потреба регулювання малого пiдприємництва сьогоднi в Україні зумовлена цiлями економiчої полiтики держави, зокрема:

- створенням сприятливих yмов для вiльної творчої працi, реалiзації підприємницької iнiцiативи;

- пiдпорядкуванням суспiльного виробництва потребам та iнтересам людей;

- підвищенням престижу підприємництва;

- забезпеченням високої ефективності дiяльностi малих підприємницьких структур тощо.

Підприємництво, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаючи чималих економічних та соціальних збитків, гальмуючи розвиток малого бізнесу.

Підприємництво також не може самостійно вирішувати складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення потрібне втручання держави, її відповідна регіональна політика.

Отже, без втручання держави, без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Для здiйснення ефективного державного регулювання пiдприємництва потрiбнi вiдповiднi механiзми.

Механiзми державного регулювання пiдприємництва − це система заходiв, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб’єктiв бізнесової дiяльностi. До цiєї системи входять правовий i фiнансовий механiзми, механiзми стимулювання, пiдтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалiзацii державного регулювання, державнi органи та фонди, покликанi займатися дiяльнicтю суб’єктiв малих форм господарювання.

Державне регулюванння здiйснюєтся за допомогою системи норм та заходiв, якi регламентують поведiнку суб’єктiв пiдприємницької діяльностi, використовуючи як адмiнiстративнi методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так i систему економiчних методiв i регуляторiв (податки, цiни, банкiвськi проценти, пiльги, санкції та iн.).

Державне регулювання малого пiдприємництва має свої функцiї, iнструменти (методи) та вiдповiднi органи.

Функції державного регулювання cуб’єктів малого бізнесу зводяться до:

1. Пiдтримки пропорцiйностi виробництва та споживання, антициклiчного регулювання.

2. Пiдтримки та розвитку конкуренції, антимонопольних заходів.

3. Перорозподiлу доходiв та соцiального захисту пiдприємців i споживачiв.

До iнструментів або методiв державного регулювання підприємництва належать: податково-бюджетна система (фicкальна); цінове регулювання; кредитно-грошове регулювання; зовнiшньоекономiчне регулювання (митнi збори, ліцензії, квоти) (рис. 3).

Органами державного регулювання пiдприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади; органи самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, пiдтримки та розвитку малого пiдприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здiйснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування пiдприємницької дiяльностi є Державний Комітет України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва. Існують й iншi центральнi органи влади, якi здійснюють державне регулювання пiдприємництва. Зокрема, функцiї координатора макроекономiчної полiтики держави в Україні виконує Міністерство економiки та з питань Європейської Інтеграції України.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- державну peєстpaцію створених малих пiдприємств, основною метою якої є контроль державних opгaнів за дотриманням порядку створення пiдприємства, вiдповiднiстю засновницьких документів вимогам законодавства;

- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами;

Рисунок 3 − Чинники, що впливають на суб’єкти підприємницької діяльності

- антимонопольного контролю за дiяльнiстю пiдприємств, що визначає систему державних заходiв проти концентрацiї виробництва, змови виробникiв, розформування iснуючих та недопущення створення нових монопольних структур, вилучення до бюджкету монопольного понадприбутку та iнше;

- валютний курс; розміри економічних санкцій;

- стимулювання розвитку малих пiдприємств шляхом надання пiльг при оподаткуваннi, отриманнi державних кредитiв, cтворенні фондiв сприяння розвитку малих пiдприємств;

- державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і постачання для потреб держави.

Регламентуючи oкремі аспекти дiяльностi пiдприємств, держава водночас зацiкавлена в активному розвитку як ринкової економiки в цiлому, так i кожного конкретного пiдприємства України. З метою реалізації процесу управління фінансами підприємств малого бізнесу застосовується фінансовий механізм, як сукупність методів, форм, інструментів, прийомів, важелів впливу на стан та розвиток.

Фiнансове забезпечення суб’єктів полягає у видiленнi певної суми фiнансових pecypciв на вирiшення окремих завдань фiнансової полiтики господарюючого cyб’єкту. При цьому розрiзняють забезпечувальну i регулятивну його дію. Забезпечувальна дiя проявляється у встановленнi джерел фiнансування, покриття щоденних потреб, i характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дiя здiйснює вплив через розміщення достатнiх коштiв та через конкретну форму фiнансового забезпечення i характеризує активний вплив фiнансового забезпечення. В цiлому ідея фiнансового механiзму спрямована на реалiзацiю економiчних iнтересів учасникiв фiнансових відносин. Вона має такі напрями свого прояву:

1) за допомогою фiнансових iнструментів встановлюються певнi пропорцiї розподiлу доходiв, якi впливають на забезпеченiсть фiнансовими ресурсами;

2) за допомогою встановлення певних пропорцiй розподiлу доходiв визначається вiдповiдна система реалiзації економiчних інтересів.

Фiнансовий механiзм управління стратегічним розвитком мaє певну загальну модель.

Фiнансове забезпечення та фiнансове регулювання проводяться за допомогою фiнансових iнструментів, якi мають свої важелі впливу, а саме:

1) первинний вплив, що дiє у процесi вилучення частини доходiв (податки, внески, вiдрахування);

2) вторинний вплив, що дiє шляхом збiльшення доходiв (бaнкiвcькi позички, бюджетнi субсидiї).

Дiя фiнансових інтрументів реалiзується на основі двох підходів: загального пiдходу, характерного для всіх суб’єктiв фінансових відносин (єдиний рiвень оподаткування, кредитування, інвестування), та селективного, диференцiйованого пiдходу.

Фінансові важелi впливу на стратегічний розвиток пiдприємства визначають характер дiї фiнансових інструментів та подiляються на:

1) важелі прямої дії − стимули, санкції, норми, нормативи;

2) важелі непрямої дії (методологічні засади) – умови й принципи формування доходів, нагромаджень, фондів, умови і принципи фінансування, кредитування.

Процес становлення та розвитку суб’єктів малого господарювання неможливий без відповідного правового забезпечення (рис. 4).

Правове регулювання системи відносин підприємництва – актуальна проблема сучасного і майбутнього соціально-економічного життя країни. Аналіз практики підприємницької діяльності в Україні свідчить про необхідність самостійного правового забезпечення малого підприємництва та визначення його правового статусу в системі підприємництва.

Сьогодні правове регулювання малого бізнесу здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб’єктів малого бізнесу, зменшення кількості зайнятих на них певною мірою свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку малого бізнесу, яка має бути першоосновною, фундаментом формування та розвитку суб’єктів малого бізнесу.

Рисунок 4 − Схема фінансового механізму управління стратегічним розвитком малого бізнесу

Правова база бізнесової діяльності, в тому числі й малого бізнесу, − це сукупність законів, нормативних та конструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію підприємців, фізичних осіб – їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

Формування правової бази малого підприємництва – найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері малого підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Аналіз нормативно-правової системи регулювання вітчизняного малого бізнесу свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки. Разом з тим, прийняті нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивну роль у становленні малого підприємництва. Так, починаючи з 1988 року, нормативно-правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони «Про кооперацію в СРСР», «Про індивідуальну трудову діяльність», потім Закони України «Про підприємництво» (1991 р.), «Про власність» (1991 р.), «Про підприємства в Україні» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1991 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.) тощо.

Слід підкреслити, що формування та реалізація державної політики підтримки малого бізнесу в Україні – це комплексне, широкопланове завдання. З метою вдосконалення правової бази розвитку малого бізнесу тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів. Так, для впорядкування системи реєстрації суб’єктів підприємництва, спрощення цієї процедури затверджено і введено в дію Положення «Про реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності». Для зацікавлення підприємств у відновленні основних виробничих фондів затверджено Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів.

Роль і значення малого бізнесу у розв’язанні питань з усунення диспропорції на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, насичення ринку товарами та послугами зумовило необхідність розробки проекту Концепції державної політики розвитку малого підприємництва. Вона покликана забезпечити формування в межах дійової державної політики здорового макроекономічного середовища, створити надійні, сприятливі умови для становлення та розвитку малого бізнесу. Відповідну концепцію було розроблено і в березні 1996 року запропоновано уряду Міністерством економіки України, а в квітні 1996 року її було схвалено Кабінетом Міністрів України.

І нарешті, з погляду нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яку було прийнято на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».

З метою формування і реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва Президент України 12 травня 1998 року підписав Указ «Про державну підтримку малого підприємництва». Цим указом визначено основні напрямки підтримки малого підприємництва.

Література:

1. Покропивний Н.В. Економіка підприємства. – К.: Ніка центр, 2001. – 350 с.

2. Крушельницька О.В., Мельничук Д.К. Управління персоналом: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – 296 с.

3. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. – М.: Интел-синтез, 1998. – 352 с.

4. Пугачев В.П. Руководство персоналом организации: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 279 с.