Ісаєва О.С.

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Компетентнісний підхід у підготовці майбутнього лікаря

Останнім часом результати вищої професійної освіти формулюються винятково в категорії «компетенція» або «компетентність». Так, І. Зимня, аналізуючи дану ситуацію в освіті, дійшла висновку про те, що ключові компетенції становлять суть нової парадигми результату вищої освіти [1].

Ключові компетенції є предметом багатьох досліджень (В. Болотов, В. Серіков, В. Сидоренко, Дж. Ровен, А. Хуторський, В. Шадриков і ін.). До них відносять розумові функції й процеси, ціннісні орієнтації, установки, диспозиції, особистісні якості людини, мотиваційні тенденції, особливості міжособистісної взаємодії, практичні вміння й навички тощо.

На думку І. Зимньої в процесі професійної освіти формується не компетентність як така (вона є результатом інтеграції освіти з досвідом професійної діяльності), а компетенція – психологічне новоутворення, пов'язане з набуттям знань, засвоєнням алгоритмів діяльності, уявлень, системи цінностей і відносин. Учена пропонує розглядати результатом професійної освіти й професійного розвитку цілісну соціально-професійну компетенцію, під якою розуміється особистісна інтегративна якість людини, що виявляється в адекватності вирішення стандартних і нестандартних завдань соціальних і професійних ситуацій [2]. Соціально-професійна компетенція формується на основі загальнокультурного розвитку особистості студента, фундаментом якого є загальна освіта й процес соціалізації в родині й соціокультурному середовищі суспільства.

Розглянемо тепер, що привносить професія лікаря в зміст соціально-професійної компетенції. Професійна діяльність лікаря тісно пов'язана з долею хворої людини, її здоров'ям і життям. Тому суспільство висуває високі вимоги до моральних якостей, загальної культури лікаря. Як стверджував Гіппократ, «лікар повинен бути за своїм характером людиною прекрасною, доброю, людинолюбною» [3, с. 111]. Людинолюбство – це особливе почуття лікаря, що має гуманістичну спрямованість: лікар прагне зробити все можливе для полегшення страждань хворого. Емпатія – розуміння, співпереживання психологічному стану іншої людини, – є необхідною професійною якістю лікаря. Серед найважливіших якостей лікаря Гіппократ називав: сумління, скромність, повага, рішучість, охайність, знання всього того, що корисно й необхідно для життя тощо [3].

Значущими сьогодні стали проблеми формування деонтологічної складової комунікативної й соціокультурної компетентностей майбутнього лікаря. Звертаючи увагу на деонтологічний аспект в медичній освіті, необхідно підкреслити значущість формування в студентів високих моральних якостей, загальної культури, здатності й готовності зрозуміти хворого й допомогти йому. Так, В. Аверін писав, що «лікар стає деонтологічно компетентним тоді, коли він самостійний (сам ставить цілі), вільний (сам обирає засоби їх досягнення), свідомий (здатний усвідомити те, що робить) і сумлінний (виражаючи себе, не порушує прав і свобод інших людей» [4, с. 16]. При цьому створюється можливість реалізувати суб'єкт-суб'єктну модель взаємин у діаді «лікар-пацієнт» на основі принципів гуманізму й етичної доктрини «інформованої згоди».

До сфери соціально-професійної компетенції особистості необхідно віднести і такий компонент культури, як «здоров'я». Для майбутніх лікарів особливе значення має та норма соціальної поведінки, яку можна назвати «здоровий спосіб життя». Безсумнівно, що студент-медик і лікар зобов'язані дотримуватися здорового способу життя (у фізичному й моральному сенсі) й мотивувати пацієнтів також цього додержуватися.

Розглядаючи здоров'я людини як «валеологіний процес формування організму й особистості» (В. Казначеєв), тобто цілісної людини в єдності тіла, душі й духу з відповідною ієрархією матеріальних і духовних цінностей [5].

Отже, в процесі формування соціально-професійної компетентності студента-медика необхідним є оволодіння валеологічним аспектом як невід’ємним компонентом загальної культури людини.

Очевидно, що оволодіння системою знань про здоров'я й здоровий спосіб життя не вичерпується лише медико-біологічним і соціокультурним знанням, тому для формування компетентності студента-медика стає важливим той досвід, який здобуває індивід в освітньому середовищі вищого навчального закладу. При цьому на перший план виходять різні психолого-педагогічні технології, що включають соціокультурні, креативні, інноваційні підходи, об'єднані єдиною суттю. На думку вчених, здоров’язберігаючу освіту слід розглядати як нову якість навчання, спрямовану на «формування здоров’яціннісного світогляду як універсального захисного пристосувального механізму індивіда й суспільства в цілому» [6, с. 101].

Література:

1. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования / И.А. Зимняя // Высшее образование сегодня. – 2003. – № 5. – С. 15-21.

2. Зимняя И.А. Общая культура и социально-профессиональная компетентность человека / И.А. Зимняя // Высшее образование сегодня. – 2005. – № 11. – С. 14-20.

3. Гиппократ Избранные книги: Пер. с греч / Гиппократ. – М.: Биомедгиз, 1936. – 736 с.

4. Аверин В.А. Психология в структуре высшего медицинского образования: Автореф. дис. ...д-ра психол. наук / В.А. Аверин. – СПб., 1997. – 39 с.

5. Казначеев В.П. Здоровье нации. Просвещение. Образование / В.П. Казначеев. – Москва-Кострома: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 1996. – 248 с.

6. Романцов М.Г. Здоровьесберегающее образование – стратегическая линия развития системы современного образования / М.Г. Романцов, Н.И. Лисовская, С.Б. Рыбалкин // Инновации в образовании. – 2004. – № 1. – С. 100-102.