Клименко Світлана Олександрівна, аспірант

Сумський державний педагогічний університет імені А.С.Макаренка, Україна

Роль мотиваційних чинників у процесі формування предметної компетентності

На сьогоднішній день в українській педагогіці актуалізується проблема розробки методичних систем навчання, які б сприяли запровадженню компетентісно-орієнтованої освіти та забезпечували для ринку праці підготовку конкурентоспроможних фахівців. При означеній орієнтації не можливо залишити без перегляду діяльність кожного із учасників освітнього процесу: і викладачів, і студентів. Разом із цим значної уваги потребують організаційно-педагогічні умови, дотримання яких призведе до зростання рівня успішності, розширенню знань, та пізнавальної активності студентів.

Мета цієї статті полягає у визначенні мотиваційних чинників, що мають сприятливий вплив на формування предметної компетентності з біонеорганічної хімії у студентів медичних коледжів .

Проведене нами дослідження стану організації навчального процесу з біонеорганічної хімії у вищих медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації дозволило дійти висновку, що існуюча хімічна підготовка студентів не сприяє застосовуванню у повній мірі знань та умінь в практичній медичній діяльності. Цьому є ряд причин, розглянемо найголовніші з них.

Для забезпечення охорони здоров’я України якісним кадровим резервом середнього медичного персоналу важливим чинником ефективності вищої медичної школи стає усвідомлений вибір професії. Медична освіта має свої особливості, проблеми, завдання, тому потребує добре підготовлених та вмотивованих студентів-медиків. Із цього приводу Цехмістер Я. зазначає, що в сьогоднішній модернізації системи охорони здоров’я, процес відбору є невід’ємною складовою системи підготовки медичних кадрів [1]. На жаль, до вибору професії випускник школи найчастіше підходить не усвідомлено, а за наполяганням батьків, або, взагалі, покладаючись на волю випадку.

Здавалося б, упровадження зовнішнього незалежного оцінювання повинно полегшити процедуру вступу до мріяних вищих навчальних закладів, а насправді – не обмежує абітурієнта в обранні профілю навчання. Вибір майбутньої спеціальності визначається прохідним балом в той чи інший ВНЗ. Тому у вищі навчальні заклади, зокрема медичні, досить часто вступають спонтанно, а зовсім не від власного бажання та здібностей.

Разом із цим проблема хімічної освіти в медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації ускладнюється невисокою якістю шкільної підготовки. Певна формальність знань з хімії випускників шкіл не дозволяє в повній мірі усвідомити сутність біологічного значення даної дисципліни, веде до зниження мотивація навчання. Це призводить до відносно обмеженого рівня успішності студентів з медичної хімії й, відповідно, обумовлює недостатню професійну компетентність випускників медичних коледжів. Отже, мотивація стає важливим важелем регуляції навчально-пізнавальної діяльності [2].

Посилення інтересу до проблеми мотивації студентів як рушійної сили в процесі їх навчання у вузі, у повному сенсі, пов'язане з пошуком факторів впливу на особистість. Співвідношення між навчально-пізнавальними діями студентів та причинами, які зумовлюють та пояснюють ці дії, описує поняття мотивації. Під мотивацією розуміємо сукупність спонукальних факторів (емоцій, очікувань, старань), які визначають активність особистості. При цьому, основними мотиваційними чинниками науковці встановлюють: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати конкурентноспроможним спеціалістом, потреба у пізнанні нового тощо [3].

Одним із шляхів формування позитивного ставлення студентів до навчання хімії в медичному вузі стає створення системи мотивів діяльності особистості, яка піддається педагогічному управлінню. Досвід засвідчує, що створити таку систему можна, хоча це доволі складний процес, оскільки мотивація – аспект суб’єктивного світогляду студента, вона визначається його власними поштовхами і упередженнями.

Бесіди зі студентами медичних навчальних закладів доводять, що мотивування через пізнавальний інтерес до вивчення фундаментальних дисциплін відіграє велику роль, оскільки сприяє інтенсифікації навчального процесу, створює внутрішнє спонукання до діяльності, розвиває інтерес, необхідний для успішної діяльності і є гарантом формування предметної компетентності. Ця формула може бути виражена таким чином:

МОТИВИ =

пізнавальний інтерес + пізнавальна активність + пізнавальна діяльність

Пізнавальний інтерес впливає на особистість студента багатозначно.

По-перше, пізнавальний інтерес виступає як засіб навчання, як зовнішній стимул, із яким пов’язані питання зацікавленості та активності на заняттях. Так, як засвідчують спостереження, у студентів із низьким рівнем розвитку пізнавального інтересу активність на заняттях із біонеорганічної хімії ситуативна, перевага віддається завданням репродуктивного характеру, зі стереотипними діями. Студенти із середнім рівнем розвитку пізнавального інтересу тягнуться до пошукового характеру діяльності, але не завжди схильні до виконання складних завдань, їх самостійна діяльність носить епізодичний характер, залежить від зовнішніх стимулів. Студенти з високим рівнем розвитку інтересу відрізняються самостійністю та активною участю протягом всього терміну вивчення дисципліни.

По-друге, пізнавальний інтерес вважається найефективнішим мотиваційним чинником пізнавальної діяльності. Однак, для утворення пізнавального інтересу зовнішніх впливів не достатньо, вони мають спиратися на власні потреби особистості.

У сучасній педагогіці існують різні методи активізації пізнавальних інтересів студентів. У ході дослідження нами визначено дієвість трьох видів активізації пізнавальних інтересів студентів:

1. За допомогою професійної спрямованості змісту навчального матеріалу з біонеорганічної хімії;

2. У результаті створення професійного контексту навчальної діяльності студентів;

3. Внаслідок сформованих відносин між учасниками навчального процесу;

Розглянемо кожний більш детально.

1. Професійна спрямованість змісту навчального матеріалу – важливий спосіб активізації студентів, що спонукає пізнавальний інтерес, який, в свою чергу, викликає відповідну реакцію студентів. Так, наприклад, використання задач у навчальному процесі біонеорганічної хімії викликає захоплення в тому випадку, якщо їх розв’язання підказує студентам практичне вирішення професійної медичної ситуації. У ході експериментальних пошуків з’ясовано, що навчальна інформація, в якій не визначена її прикладна сутність, не викликає зацікавленості у студентів-медиків, оскільки не створює можливості для оцінки її практичної значущості. Якщо ж у поданій інформації, завданнях, практичних ситуаціях окреслено безліч нових фактів, відомостей, теорій, про існування яких більшість раніше і не здогадувалась, то студенти виявляють набагато більшу пізнавальну активність.

На жаль, не всі відомості навчального матеріалу з біонеорганічної хімії можуть викликати інтерес. У такому випадку засобом пізнавального інтересу може стати створення професійного контексту навчальної діяльності студентів. Сутність контекстного навчання при викладанні біонеорганічної полягає у моделюванні предметного змісту майбутньої професійної діяльності або її фрагментів, що передбачає практичне використання теоретичних знань в процесі їх аналізу та прийнятті відповідних рішень. При цьому, характерними ознаками організації навчально-виховного процесу контекстного типу стає імітація моделі професійної діяльності або виробничих відносин та вирішення професійних задач [4]. Разом із цим особливого значення набувають активні методи навчання, оскільки саме завдяки ним з’являються або поновлюються вміння та навички, формуються позитивні якості особистості, утворюється система ставлень до студента та його пізнання, посилюється взаємодія між учасниками освітнього процесу.

Активне навчання ми характеризуємо як таке, що прилучає студентів до участі у пошуку пізнавальної інформації та пробуджує особисту відповідальність за те, що вони роблять. Активні методи навчання застосовуються при викладанні біонеорганічної хімії для досягнення наступних цілей (рис. 1):

Рис. 1 Педагогічні цілі використання активних методів навчання на заняттях з біонеорганічної хімії

Систематично піклуючись про мотивацію активної навчальної діяльності, викладач може спостерігати у студентів низку позитивних проявів, як-то: вимогливість до свої діяльності, самоконтроль, відсутність тиску під час виконання навчальних завдань, прояв справжньої потреби пізнавати нове, задоволення від пізнавальної діяльності.

2. Третій вид активізації пізнавального інтересу студентів в навчанні визначається супроводжуючими відносинами між викладачем та студентами й студентами один з одним. Педагогічний такт чинить потужний вплив на пізнавальний інтерес студентів. Віра студента у власні сили і можливості – сильний стимул інтересу до навчання. Зокрема, результативним мотиваційним чинником до пізнавального інтересу можна розглядати змагання груп студентів на лабораторно-практичних чи практично-семінарських заняттях, при виконанні досліджень, при захисті проектів та ін. Доброзичливі умови на заняттях, увага до кожного учасника, позитивна реакція викладача на бажання студентів висловити свою точку зору, тактовне виправлення допущених помилок, заохочення до самостійної розумової діяльності вважаються ефективним педагогічним арсеналом, який застосовується в роботі для розкриття потенціалу кожного студента.

Таким чином, виходячи з вище означеного ми робимо висновки, що рушійними мотиваційними чинниками до навчально-пізнавальної діяльності можна вважати:

- формування пізнавального інтересу;

- більш широко впровадження активних методів навчання;

- зміну ролі педагога на позицію “педагогічної підтримки” студента, де акцент робиться не на програмний матеріал, а на організацію індивідуальної пізнавальної діяльності.

Литература:

1. Цехмістер Я.В. До проблеми допрофесійної підготовки учнівської молоді // Педагогіка і психологія. – К.: Педагогічна думка. – 2000. – №1(26). – С. 59–66.

2. Клименко С.О. Хімічна освіта в системі професійної підготовки студентів медичних вузів / С.О. Клименко // Актуальні проблеми сучасної медицини, Вісник Української медичної стоматологічної академії. – Том 12, Випуск №3(39). С.176-180.

3. Чайченко Н.Н. Сучасна професіограма майбутнього вчителя хімії: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції (22 березня 2011 р., м.Суми). – Суми: СумДПУ ім.. А.С.Макаренка, 2011. – С.115-117.

4. Компетентностный подход и теория контекстного обучения : [Електронный ресурс] / А.Вербицкий – 2004. – 84 с. – Режим доступа : http://do.gendocs.ru/docs/index-194972.html