Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

К. пед. н., доц. Лупаренко С. Є. 

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Етнографічні дослідження дитинства на початку ХХ ст.

Початок ХХ ст. відзначився появою етнографічних праць, які ґрунтовно і комплексно досліджували особливості формування дитини й увібрали в себе всі напрями тогочасних дитинознавчих досліджень, зокрема ігрових групових форм, дитячого фольклору тощо.

Першим комплексним етнографічним дослідженням, присвяченим світу дитинства, була праця М. Грушевського «Матеріали до українсько-руської етнології. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», яка вийшла в 1906 р. вперше для українського дитинознавства зроблено спробу всебічно схарактеризувати складний і багатоаспектний процес розвитку особистості. Автор, розглядаючи життя дитини як окрему цілість [3, С. 219], зібрав значний матеріал, який розкриває народження і процес зростання дитини (як фізично, так і психічно, духовно) від народження до підліткового віку, а також звичаї та обряди, що супроводжують різні події дитячого життя. М. Грушевський першим намагався критично оцінити всі вияви дитячого життя, а З. Кузеля, перший упорядник праці, характеризуючи особливості дослідження М. Грушевського, стверджував, що «від нього можна датувати серйозні початки студій над дітьми» [3, С. 219].

Реалізації головної мети дослідження – комплексного дослідження світу дитини – сприяли застосування автором новітніх для того часу методик (наприклад, запитальники, протоколи опитування тощо), а також зосередження уваги на всіх сферах життя людей (у тому числі, історичних і соціальних), згуртування навколо автора групи фахових помічників, розробив справжню дослідницьку мережу, яка допомагала збирати інформацію про дітей з різних місць. У своєму дослідженні М. Грушевський показав характерні риси українського народу в поводженні з дітьми, як-то: оптимізм, потужність накопиченого поколіннями досвіду, спокій сприйняття і реагування на постійні несподівані прикрощі, які підносять батькам діти, піклування про здоров’я дитини (фізичне і психічне), надання їй самостійності в розв’язані проблем, довіра до природних можливостей і спрямувань розвитку дитини.

Серед найцінніших здобутків праці М. Грушевського – докладно записані народні розповіді про досягнення дитини в опануванні мисленням, мовленням, відчуттями (М. Грушевський перший звернув увагу на поетапність розвитку дитячого мовлення й мислення, подав чимало народних примовлянь, потішок, забавлянок, які сприяють розвиткові мови й тактильної чутливості дитини [3, С. 223]), уміння сидіти, ходити, упізнавати родичів, про нерозвинених і хворих дітей, специфіку спілкування дітей між собою і з дорослими (дослідником зібрані дитячі слова, які є однією з ознак дитячої субкультури), про вияви вікового аутизму і ставлення дорослих до нього, елементи психотерапії в селянському середовищі, про дитячу цікавість як потужний двигун розвитку людини, про народну медицину (перелік симптомів хвороб і народних ліків).

Водночас автор робив великий акцент на психологічних особливостях розвитку дитини (наприклад, автор визначає, що була постійна турбота батьків про дитячу психіку, вчасний розумовий і фізичний розвиток дітей), виокремив психологічні типи, що розрізнялися в селянському середовищі (никлі, старуни, мовчуни), і ставлення селян до дітей з різними темпераментами, тому його «працю можна зарахувати до початків українського етнопсихології» [3, С. 221].

По завершенню роботи рукопис М. Грушевського викликав жваве обговорення серед українського наукової еліти: В. Гнатюка, З. Кузелі, І. Франка та ін. Дослідження М. Грушевського стало підґрунтям для проведення серйозних етнографічних досліджень, зокрема, З. Кузелі та інших. Дослідження М. Грушевського становило надзвичайну цінність для вітчизняної педагогіки, етнографії, соціології та інших наук, оскільки, «тут дитинство як соціокультурне явище вперше стало предметом окремого, комплексного наукового дослідження, поява якого ознаменувала нові підходи до вивчення світу дитинства і феномену дитинства у вітчизняному науковому дискурсі» [2, С. 6].

Серед інших етнографічних досліджень, які здійснювалися протягом досліджуваного етапу, слід виділити працю М. Сумцова «Слобожане. Історико-етнографічна розвідка» (1918) [4], в якій автор дослідив життя, культуру й побут українців упродовж тривікової історії Слобідського краю. Так, М. Сумцов розкрив одряди, які супроводжували народження і хрещення або смерть дитини, святкування її днів народження, особливості спілкування з дитиною протягом її дитинства, яке орієнтувалося на специфіку дитини певного віку («Колискові пісні … цілком пристосовані до перших промінів розуму в дитини» [4, С. 89]), а також описав ігри й іграшки, в які гралися діти: «Діти, як тільки піднялися на ноги, йдуть на вулицю. Зимою вони сидять на запічках або в куточку грають в креймашки, в палочки, а тільки пригріло сонечко – вони мерщій на вулицю, збираються докупи і ведуть іграшки. Іграшок безліч: з м’ячем, з палками, з джгутом, камінцями, в свинки, гилки, скраклі, комар, городок, стінки, ярки, бабки, деркач, крам, дуб, мак, квач, кузмерки (жмурки), кішка й мишка, гуси, краски, просо, дудар, дрібушечки та ін. … Чимало іграшок проходить зо співами…» [4, С. 90]. До того ж, М. Сумцов описав хвороби (дифтерія, цинга), якими хворіли діти й народні і медичні ліки, які надавалися дітям для їх лікування. Серед інших етнографічних робіт М. Сумцова слід відзначити «Нариси народного побуту: (з етнографічної екскурсії 1901 р. по Охтирському повіту Харківської губернії)» і «Малоруські п’яницькі пісні».

Отже, етнографічні дослідження М. Сумцова відрізнялися всебічним вивченням культури, побуту, народної словесності українців, його поєднанням з історично-побутовими обставинами життя людини.

Окрім того, етнографічні дослідження України також здійснював відомий історик і суспільний діяч Д. Багалій. У своїй роботі «Історія Слобідської України» (1918) [1] він описав історію, географію, промисли, ремесла, побут у освіту на Слобожанщині протягом ХVIII–ХІХ ст. Так, Д. Багалій стверджував, що українцям властива любов до освіти і були прихильні до школи. Серед методів навчання у школах панували такі: спостереження, бесіди, пояснення, вправи, заохочення й покарання тощо.

Для ознайомлення з побутом, піснями й повір’ями слобожан велике значення мало видання «Збірник праць Харківського історико-філологічного товариства». Майже всі 20 томів видання містять етнографічні матеріли й розвідки про Слобожанщину.

Отже, етнографічні дослідження українських науковців стали безцінним джерелом вивчення народної мудрості українців, їхнього багатовікового досвіду з проблем виховання дитини, її світогляду, життєвих переконань і ціннісних орієнтацій. Результати проведених етнографічних довідок довели, що дитинство ніколи не сприймалось як незначний і не вартий уваги період у житті людини; навпаки, дитина завжди посідала значне місце в суспільстві, на її виховання і соціалізація були спрямовані увага й основні зусилля української сім’ї. Батьки зазвичай з повагою та любов’ю ставились до дітей, проте й висували суворі вимоги до їхньої діяльності та поведінки. Український народ мав глибокі знання щодо внутрішньої природи дитини і виняткове вміння знаходити підхід до неї на основі врахування вікових особливостей, індивідуальних рис характеру.

Література:

1. Багалій Д. Історія Слобідської України / Д. Багалій. – Харків: Дельта, 1993. – 255 с.

2. Бєлан Г. Світ дитинства в педагогічному тезаурусі кінця ХІХ – початку ХХ століття / Г. Бєлан // Історико-педагогічний альманах. – 2012. – № 1. – С. 4-6.

3. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу / М. Грушевський / [упор. тексту Я. Левчук]. – К.: Либідь, 2006. – 256 с.

4. Сумцов М. Слобожане: історико-етнографічна розвідка / М. Сумцов. – Х.: Акта, 2002. – 282 с.