Педагогічні науки/4. Стратегічні напрями

реформування системи освіти

К.п.н. Павленко І.Г.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ А.С.МАКАРЕНКА В СУЧАСНІЙ ЕКОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ МОЛОДІ

13 березня 2013 року вся педагогічна спільнота відзначила 125-річчя від дня народження Антона Семеновича Макаренка – українського і російського педагога-новатора, класика світової педагогіки, творця нової методики виховної роботи з дитячим колективом, письменника, вченого-реформатора початку ХХ ст.

Теоретичні положення та практична діяльність А.С.Макаренка, його художньо-педагогічні твори «Марш 30-го року», «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків», «Методика організації виховного процесу», «Проблеми шкільного радянського виховання» та ін. широко відомі у вітчизняній та світовій педагогіці. Але деякі аспекти діяльності А.С. Макаренка потребують більш глибокого висвітлення. До них відносяться його погляди на взаємозв'язок людини з природою.

Особливо це важливо сьогодні, в умовах складної екологічної ситуації, що виникла в Україні. Тому особливого значення набуває виховання підростаючого покоління в гармонійному співіснуванні з довкіллям, бережливого ставлення до нього, готовності охорони і раціонального використання навколишнього природного середовища.

У законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що «підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечується загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та підготовки кадрів» [1].

Мета цієї статті – схарактеризувати основні напрями взаємоспілкування людини з довкіллям у педагогічних творах А.С. Макаренка й розглянути перспективні можливості їх творчого використання в сучасній екологічній освіті молоді.

Аналіз спадщини А.С. Макаренка свідчить, що у формуванні гармонійно розвиненої особистості педагог надавав важливого значення охороні та збереженню навколишнього середовища. Так, серед основних напрямів взаємозв'язку особистості вихованця з навколишньою природою у спадщині А.С.Макаренка можна виділити наступні:

- виховання у підростаючого покоління любові до землі, вміння її обробляти, вирощувати сільськогосподарські культури;

- застосування таких форм та методів навчально-виховної роботи (екскурсії, туристські походи у мальовничі куточки України та ін.) які б сприяли спілкуванню вихованців з природою, оскільки таке спілкування має першорядне значення у формуванні основних рис характеру особистості;

- задля розвитку естетичних почуттів вихованців життя виховного колективу необхідно прикрашати й зовні. А.С. Макаренко писав, що навіть тоді, коли колектив був обмежений у коштах, силами вихованців будувалися великі квіткові оранжереї та насаджувалися квітники на території комуни та колонії, прикрашалися квітами виробничі майстерні та цехи. Догляд за рослинами сприяв як розвитку естетичних почуттів, так і формуванню у вихованців гуманного ставлення до природи [2, 3].

Важливою стороною уявлень А.С. Макаренка про людину є його впевненість у тому, що в кожному закладено прагнення до краси. Саме естетичні чинники вчений вважав надзвичайно важливими у вихованні, на його думку, тільки краса зможе людину зробити добріше. Красу Антон Семенович розглядав як основний засіб розвитку почуттів вихованців, тонкощі їх емоційної сфери. А.С. Макаренко надавав велике значення роботі у сфері «відчуттів» особистості, її «самопочуття», «емоції». Це спеціальна турбота про «світовідчуття», життєвий тонус людини, формування її духовного світу.

Духовність – це здатність людини творити, конструювати цінності та сенси життя, а ми сьогодні гостро потребуємо системи цінностей, яка здатна виразити життєві прагнення особистості. В наш час більшість учених визначають ціннісні орієнтації як основний структурний компонент особистості, який зумовлює особливості та характер її ставлень до оточуючої дійсності.

В процесі екологічної освіти формується певна система екологічних цінностей, яка визначає бережне ставлення особистості до природи. Ставлення визначає характер переживань особистості, особливості сприйняття дійсності, характер поведінкових реакцій на зовнішні впливи. Найбільш сприятливим для екологічної освіти людини вважається шкільний період, коли інтенсивний розвиток особистості, підготовка її до самостійної життєдіяльності здійснюється у поєднанні з оволодінням нею екологічною етикою, опануванням певних знань, умінь і навичок, осмисленням цілісності природничого світу, переживанням краси й різноманітності природи. Сучасна екологічна освіта орієнтована на створення безперервної системи, суть якої полягає в її основних цілях: розвиток екологічної свідомості і мислення, екологічної культури особистості та суспільства, відповідального відношення кожної людини до природи.

Екологічна освіта та виховання спрямовані на формування особистості, яка у повсякденному житті дотримуватиметься норм екологічно грамотної поведінки та підтримуватиме практичні дії державних установ та приватних осіб щодо захисту довкілля. Виховання почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, бережливого ставлення до навколишнього середовища, розширення екологічних знань, культури повинні стати рисою характеру кожної людини і це повинно закладатись у якісно новому, цілісному підході до виховання особистості в єдиному процесі безперервної освіти.

Дослідження особливостей екологічної освіти дозволило нам визначити ряд принципів формування екологічної культури, які дозволяють послідовно, цілеспрямовано планувати роботу по формуванню екологічної культури учнівської молоді. Це такі принципи як: екологізація навчально-виховного процесу (екологія природи, екологія людини, екологія культури), естетизація, опора на образ рідної природи як компонент образу світу, опора на творчу діяльність учнів у процесі формування їхньої екологічної культури, цілісний підхід до формування екологічної культури учнів, природовідповідність, культуровідповідність, гуманістичний принцип (гуманне ставлення до природи та до людей).

Визначаючи принципи формування екологічної культури, ми спиралися на загальнодидактичні принципи, а принципи природовідповідності та культуровідповідності, давно відомі в науці, розглядалися нами з позиції формування екологічної культури особистості сучасної молодої людини.

У широкому розумінні екологічна культура позначає невід’ємну частину світової культури, яка заснована на позитивному соціально-екологічному досвіді відношень «людина – природа», котра відділилась у результаті загострення екологічних обставин; у вузькому ж аспекті слід розглядати екологічну культуру особистості, яка включає такі складові:

- оволодіння необхідною науково-екологічною базою знань культури;

- засвоєння відповідних норм поведінки;

- розвиток морально-естетичних почуттів;

- участь у природоохоронній діяльності.

Виходячи з вищесказаного, ми під екологічною культурою розуміємо інтегративну якість особистості, що втілює духовно-моральні цінності й визначає екологічно-моральні вчинки, які спрямовані на збереження життя в усіх його проявах та на створення краси природного середовища. При цьому екологічна культура особистості характеризується не тільки оволодінням технічними, науково-економічними знаннями, вміннями, навичками, а й естетичним ставленням до природи, розвитком емоційно-чуттєвої сфери людини, вихованням її естетичних потреб та інтересів, проявом творчої діяльності.

Сучасна екологічна освіта молоді шляхом підвищення екологічної культури повинна:

- бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях освіти;

- бути міждисциплінарною за своєю суттю, включати спеціальний екологічний зміст у кожен навчальний предмет;

- вивчати головні проблеми довкілля з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних точок зору, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах;

- надати можливість молоді застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні негативних наслідків впливу на природу;

- допомагати учням визначити ознаки виникнення проблем навколишнього середовища;

- розглядати навколишнє середовище в усій його повноті.

На основі цих особливостей екологічної освіти визначена її головна мета. Це, передусім, дати можливість молоді зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії його біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку.

Дослідження проблеми формування екологічної культури молоді допоможе у пошуку нових ефективних шляхів удосконалення навчально-виховного процесу вищої школи, у створенні сучасних технологій екологічної освіти та прогнозуванні її результатів. Подальшої розробки потребує більш детальне вивчення усіх об’єктивних та суб’єктивних факторів, які впливають на формування екологічної культури молоді, дослідження взаємозв’язку різних навчальних дисциплін у формуванні екологічної культури особистості, розгляд виховання екологічної культури сучасної молоді у зв’язку з географічними, історичними, культурними особливостями кожного конкретного регіону нашої країни.

Література:

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» Відомості Верховної Ради (ВВР). - № 41. – 1991. – С. 3-4.

2. Макаренко А.С. О моем опыте / А.С. Макаренко // Пед. соч. в 8 т. –– М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. - С. 260-266.

3. Макаренко А.С. Очерки о работе Полтавской колонии им. М. Горького / А.С. Макаренко // Пед. соч. в 8 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 1. - С. 44-53.