Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

старший викладач кафедри теорії та методики вищої професійної освіти СОІППО  Єфремова Г. Л.

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

 

ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В УМОВАХ  ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

У Концептуальних засадах розвитку післядипломної освіти акцентується увага на тому, що післядипломну освіту «..слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих спеціалістів, а й як форму системи освіти дорослих»[1]. У свою чергу основним завданням післядипломної освіти є забезпечення професійно-особистісного розвитку педагога на засадах гуманістичної парадигми.  

Слід зазначити, що післядипломна освіта надає широкі можливості для розвитку особистості спеціаліста. До елементів структури післядипломної освіти відносять: підвищення кваліфікації педкадрів, отримання нової педагогічної спеціальності, спорідненої педагогічної спеціальності, кваліфікації відповідно до специфічної функціональної діяльності, додаткову освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Отже, створення  у  системі  післядипломної  педагогічної  освіти  умов  для  актуалізації у соціально-педагогічних працівників потреби у неперервному професійному  саморозвитку,  професійно-творчій  самореалізації  та  забезпечення  організаційно-методичного  супроводу  їх  саморуху  за  індивідуальною  освітньою траєкторією – є однією із найважливіших та актуальних задач освіти дорослих.

Її  реалізація забезпечує неперервність професійного саморозвитку фахівця соціальної сфери, що,  в  свою  чергу  оптимізує  реалізацію  професійних  задач,  життєдіяльність  педагогічного працівника і функціонування навчального закладу.   Професійний  розвиток  соціального педагога   –  це  свідомий,  цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності й  розвитку  професійно-значущих  якостей  у  відповідності  до  зовнішніх  соціальних  вимог,  умов  професійної  діяльності  та  власних  цілей  і  програм  розвитку.

На наш погляд, саме професійний розвиток і саморозвиток забезпечують імовірність  професійно-творчої  самореалізації  фахівця соціальної сфери  в  освітньому  просторі.   Соціальний педагог  навчального  закладу   є  особливою  категорією  педагогічних  працівників,  оскільки  його  професійна  діяльність  є  багатовекторною та багатофункціональною  і включає в себе  педагогічну взаємодію як з дітьми так і з дорослими, як  індивідуальну,  так  і  групову  роботу.

Необхідність  підвищення  кваліфікації  соціального  педагога  обумовлена  змістом  соціально-педагогічної  діяльності,  яка  потребує  фундаментальної,  психолого-педагогічної,  методичної,  інформаційно-технологічної,  практичної  і  соціально-гуманітарної  підготовки,  що  дає  змогу  сформувати  у  слухачів  стратегічні, соціальні, функціональні, управлінські, професійні, корпоративні, моральні та  правові компетенції.

У свою чергу,  потреба  у  підвищенні  кваліфікації  соціальних  педагогів  може  обумовлюватися зміною у мотиваційній сфері особистості, зокрема потребою підвищення  творчого  потенціалу,  задоволення інтелектуальних  та творчих потреб,  пристосування до  змін соціального середовища,  корекції  якостей  особистості  фахівця  з  урахуванням  його  професійної діяльності. Водночас, це викликано  необхідністю  розвитку  професійного  досвіду  в  суміжних  галузях,  зокрема  потребою  в  самоосвіті, в  предметно- професійній та фаховій  сфері.

На нашу думку, висока мотивація навчання визначається цілеспрямованістю слухача, його відповідальним відношенням до навчальної діяльності як засобу досягнення певної конкретної мети, наприклад, отримати певну посаду  у навчальному закладі (42% опитаних слухачів), досягнути певного соціального й професійного статусу (48% респондентів) тощо. Слухач у системі післядипломної освіти усвідомлює, навіщо йому необхідно навчатися, де можна використати отримані під час навчання знання, вміння, навички.  Тому інформація, знання та вміння, на яких акцентується увага в процесі навчання, мають бути близькі до практичної діяльності фахівця, відповідати його освітнім потребам, враховувати його досвід, вік, фах.

Готовність дорослої людини навчатися визначається її потребами у вивченні  певної предметної галузі для вирішення власних конкретних життєвих проблем. Необхідно враховувати, що від здатності людини визначати цілі, які найбільше відповідають її внутрішній сутності, залежить можливість самореалізації. Оскільки в основі особистості, на думку А. Маслоу, закладена мотиваційна сфера, тобто те, що рухає людиною, те, що робить її особистістю.

Таким чином, проблема самореалізації, зокрема професійної, тісно пов’язана з проблемою індивідуальних потреб, досвіду, здібностей, оскільки вони є відбиттям індивідуальності і виявляються в тому, які потенції і як  вони актуалізуються. Людина готова вчитися тільки тому, що є для неї значущим.

Аналізуючи  сутність  явищ  і  тенденцій,  характерних  для  сучасної  системи  підвищення кваліфікації фахівців соціальної сфери слід зазначити, що  традиційно вона  здійснюється   формально,  не   завжди   зорієнтована   на   розвиток   особистості   працівника,  його   запити,  не   розглядається   в   контексті   цілісної   системи   неперервної   освіти;  при   цьому   недостатньо   використовуються активні форми та методи, спрямовані на розвиток творчого мислення й вироблення на цій  основі індивідуального стилю професійної діяльності.  

На   наше   глибоке   переконання,  система   підвищення   кваліфікації   має   надати   можливість   фахівцеві   у   сфері   соціально - педагогічної   роботи   вирішити   такі   актуальні   для   нього   питання:  підвищити   рівень   професійної   компетентності;  заповнити   прогалини   в   здобутій   раніше   освіті;  переосмислити   свої професійні цінності, сформувати нову професійну поведінку; отримати спеціалізацію з певного  напряму діяльності; оперативно задовольнити потребу  в отриманні знань про новітні  вітчизняні та  зарубіжні  досягнення  у  сфері  соціальної  педагогіки;  розширити  межі  професійної  співпраці;  узагальнити свій досвід роботи й вивчити досвід інших; вирішити ряд інших професійних проблем. 

Сучасний стан розвитку післядипломної освіти соціальних педагогів в Україні характеризується, на нашу думку, визначальною спрямованістю на розвиток когнітивно-конструктивної складової професійної компетентності фахівця, тобто на розширення спектру професійних знань та умінь соціальних педагогів. За результатами здійсненого нами аналізу навчальних планів та програм курсів підвищення кваліфікації соціальних педагогів інститутів післядипломної освіти різних регіонів України, більше 80% обсягу навчального часу курсової підготовки відводиться на лекційні та практичні заняття, причому останні проводяться за традиційними для вищої школи методами (лекції, практичні заняття). Майже відсутні на курсах підвищення кваліфікації соціальних педагогів такі активні методи, що дозволяють активізувати професійну адаптивність фахівців, їх професійну самоорганізацію, як тренінги, балінтовські групи,  організаційно-діяльнісні ігри та ін.

         Таким чином, соціальні  педагоги очікують від системи підвищення кваліфікації, в першу чергу,  виконання таких функцій, як:  – освітня – навчання новим методам і формам інноваційної педагогічної діяльності;  –  методична – забезпечення  зв’язку  між  викладачем  і  сучасною  методологією,  узагальнення і розповсюдження перспективного педагогічного досвіду;  –  інформаційна – забезпечення  освітян  актуальною  професійною  інформацією,  створення дієвої інформаційної інфраструктури;  –  консультаційна – надання  ефективної  консультаційної  допомоги  щодо  конкретних професійних знань;  –  дослідницька – виявлення  тенденцій  розвитку  освіти  в  цілому  у  регіоні,  визначення актуальних потреб освітян і прогнозування розвитку цих потреб;  –  проектувальна – підтримка  у  розробці  регіональних  програм  розвитку,  інноваційних  проектів;  розробка  нових  моделей  навчання,  у  тому  числі  і  у  системі  підвищення кваліфікації соціальних педагогів; – адаптивна –   адаптація особистості педагога до своєї професії, до швидкозмінних умов педагогічної праці, трансформації моральних, духовних, ціннісних орієнтацій сучасного суспільства; – розвивальна – забезпечення  розвитку педагога як особистості і професіонала.

На наш погляд, пріоритетними функціями післядипломної освіти виступають адаптивна та  розвиваюча функції. Оскільки професійний розвиток соціального педагога ми  розглядаємо як процес становлення, зростання і реалізації в діяльності професійно значущих особистісних якостей та здібностей, фахових знань та вмінь, який супроводжується активними якісними перетвореннями внутрішнього світу й приводить до нового способу діяльності. Механізмом такого професійного розвитку є саморозвиток, що ґрунтується на творчому пошуку й творчій самоосвіті у виборі змісту та форм професійного вдосконалення за рахунок максимально можливого збагачення власного розумового досвіду, самореалізації у процесі професійної діяльності.

Під професійним розвитком соціального педагога ми розуміємо процес формування фахівця нового типу, здатного швидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються у суспільстві, компетентно вирі­шувати соціально-педагогічні проблеми в усіх типах та видах навчально-виховних установ і закладів соціальної роботи, на всіх рівнях управління. Зважаючи на це, соціальний педагог повинен не лише ефективно працювати з індивідом, групою, колективом, але водночас сприяти утвердженню чи зміні соціального статусу особистості, групи, колективу в суспільстві.

Література:

1.     Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні. Затверджено рішенням Міністерства освіти і науки України (протокол № 3/5 – 4 від 11.04.2002 р.). – К.: 2002. – 12 с.