Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Характерологічна лексика як складова мовної

структури роману

Категорія антропоцентричності є найважливішою змістовною особливістю художнього тексту, вона полягає в тому, що предметом зображення твору виступає завжди людина. Усі елементи тексту, починаючи з мовленнєвого рівня і закінчуючи глибинною змістовною структурною, слугують засобом її багатобічного показу. Концепція людини в творі – не є сумою образотворчих засобів, а єдиною цілісною системою, яка знаходить своє вираження і на сенсовому і на формульному рівнях художнього тексту; зміст її розкривається в органічному єднанні та взаємодії всіх її елементів. Ланкою, що поєднує ідейно-змістовну основу твору з усією складністю художніх засобів письменника, виступає категорія «художнього характеру», який розглядається як основна одиниця змісту художнього твору, що дає можливість розуміння всіх особливостей використаних мовних засобів. «Характер» як «ядро» особистості стає важливим об’єктом моделювання людини і зумовлює свою власну мікроструктуру, включаючи мовну оболонку, якою є характерологічна лексика, та її композиційне оформлення [1, с.10-39].

На основі сукупності всіх лінгвістичних засобів, які стосуються персонажа, створюється його літературно-художній образ. Важливою складовою частиною лексичної системи, що формує цей образ у творі, виступає характерологічна лексика, яка включає лексичні одиниці, що прямим чи опосередкованим чином вказують на властивості характеру людини і на суб’єктивне емоційне ставлення мовця до них, що зумовлює тісний взаємозв’язок денотативного та емоційно-оцінного компонентів значення даної лексики [2, с.23].

Характерологічна лексика – важлива складова частина мовної структури французького роману ХІХ століття, що є безпосереднім виразником ознаки антропоцентричності та основою для побудови літературно-художнього образу персонажу. Основу характерологічної лексики складають іменники та прикметники; характерологічна роль дієслів та прислівників менш важлива, бо характеристика – явище більш статичне, а дієслово, головним чином, виконує семантико-стилістичні завдання передачі дії [1, с 41].

Принципова структура характерологічної лексики:

- семантичне ядро (включає іменники, які називають риси характеру) і

центр (включає прикметники, що характеризують людину, та іменники-найменування осіб), що прямо вказують на характер людини;

- зона семантичного переходу (іменники-параметри людської психіки,

лексико-семантична сфера емоційної спрямованості особистості, яка включає характерологічні дієслова та характерологічні прислівники) та рухома периферія, яка містить нейтральні одиниці, лексику зовнішнього експресивного вигляд, лексику інших антропометричних та неантропометричних шарів, здатних набувати сему « характеру» в контексті [4]. Зазначена вище структура відзначається не жорсткістю своїх семантичних меж і відкритістю, тому що, по-перше, ця структура може поповнюватись новими елементами за рахунок вторинної номінації та різноманітних контекстуальних семантичних модифікацій лексичних одиниць, і, по-друге, лексичні одинці периферії за рахунок інших своїх значень входять до складу інших лексичних груп. Зона семантичного переходу та периферія здатні непрямим шляхом відображати характер людини, набуваючи сему «характер» в процесі функціонування в контексті художнього твору [1, с. 54].

Особливістю характерологічної лексики є наявність яскравого стилістичного забарвлення, поєднання в значенні лексичних одиниць номінативного та оцінного компонентів, що лежить в основі виділення в системі лексики три оцінювальних підсистеми: позитивної, негативної та нульової. Аналіз характерологічних слів дозволяє виявити в їх структурі дві оцінні семи «добре» і «погано», що дає можливість говорити про існування в системі характерологічної лексики двох емоційно-оцінних підсистем: позитивної та негативної. Але, як свідчить аналіз, матеріал не відповідає такому категоричному оцінюванню, що зумовлює необхідність виділення третьої, амбівалентної підсистеми, куди відносяться такі слова, які: мають декілька словникових дефініцій з різними знаками оцінки, що потім уточнюється в контексті, і цей знак стає односпрямованим; або зовсім не мають чіткою мовної оцінювальності, закріпленої в лексичному значенні, їх оцінка індивідуальна і суб’єктивна, це «потенційно оцінні» або «двополюсні» лексичні одиниці [3, с. 135].

Характерологічна одиниця в художньому тексті здатна актуалізуватися і набувати додаткове змістове, емоційне, естетичне навантаження, що залежить від естетичних орієнтацій автора: романтично – гіперболізоване, психологічне, соціальне, натуралістично – фізіологічне. Лексико-семантичний розвиток характерологічної лексики відзначається наявністю мовних процесів, як на рівні індивідуальних стилів письменника, так і загального літературного мовного розвитку.

Література:

1. Байер Л.Н. Характерологическая лексика французского языка. - М., 1991. — 86 с.

2.Винокур Г.О. О языке художественной литературы. – М.: Наука , 2000. — 110 с.

3. Волкова З.Н. Прагматические аспекты лексикологии и стилистки французского языка. – М.: Прогресс, 1987. – 245с.

4. Maingueneau D. L’énonciation en linguistique française / D. Maingueneau. – Paris : Hachette, 2007. – 155 p.