К. п. н. Хомишак О. Б.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка, Україна

Концептуалізація простору в мові

Сучасні культурологи, філософи та лінгвісти у своїх наукових дослідженнях доводять вплив просторових уявлень на формування національного менталітету. Просторове сприйняття і значення є основою пізнання світу людиною, оскільки вони сприяють подальшому розвитку усвідомлення інших типів зв’язків та залежності предметів навколишньої дійсності. Прихильником такої позиції є Е. Кубрякова, яка вважає, що «одна з найфундаментальніших сфер пізнання світу – категоризація простору» [4, 22]. Водночас Г. Гачев зазначає, що велику роль у формуванні національного менталітету різних народів відіграють географічні фактори. Він підкреслює: «Природа, серед якої народ виростає і творить свою історію, є першим і очевидним, що визначає обличчя національної цілісності. Вона – постійно діючий фактор. Тіло землі: ліс, гори, море, пустелі, степи, тундра, вічний холод або джунглі; клімат помірний або який зазнав катастрофічних змін /.../, тваринний і рослинний світи – все це передбачає і очевидний рід заняття та побуту /.../ і модель світу ...» [2, 63]. Г. Гачев робить цікаві висновки у своїх роботах про значення просторових факторів у формуванні специфіки національного бачення і будови моделі світу.

Процеси пізнання і сприйняття просторових відношень навколишнього світу людиною відображаються у мовній картині світу. Мовне вираження просторових відношень досліджувалося у працях багатьох вчених (Ю. Апресян, М. Всеволодова, В. Гак, І. Кобозева, Н. Рябцева, Е. Яковлева). Аналізуючи мовну концептуалізацію простору, лінгвісти відзначають специфічний характер сприйняття і кодування просторових відношень у людській свідомості та в мові, оскільки мовна репрезентація простору базується на його досить складному відображенні у людській свідомості, що містить в собі як його побутове розуміння і тлумачення, так і виключно наукові методи, поняття, одиниці, характерні для різних галузей науки. Мовна картина світу складається з одиниць знань про світ, представлених науковими терміни, поняттями і набором одиниць, які відображають спосіб світосприйняття людини (фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вирази, фрейми типових ситуацій, метафори, прототипні образи національної культури). Щодо цього Ю. Караулов висловлює таку думку: «Сукупність цих елементів не створює послідовної, спрямованої на завершеність картини світу. Швидше, навпаки, вони утворюють мозаїчну, фрагментарну складову, принципово незавершену, а водночас і суперечливу мовну картину світу, досить забарвлену національним колоритом». Він акцентує на тому, що «центром мовної картини світу, точкою відліку і мірилом всіх її складників є людина» [ 3, 128 – 129 ].

Згідно з В. Гак, лінгвістична інтерпретація просторових відношень базується на принципі Протогора (Людина – міра всіх речей). Він стверджує: «В формуванні просторових номінацій яскраво проявляється принцип, сформульований Протагором... Просторові номінації представляють чотири концентрично поширених кола, походячи від таких понять: ЛЮДИН – ДІМ – КРАЇНА – СВІТ» [1, 671]. Поняття «людина» асоціюється з додатковими характеристиками, які визначають її будову, здібності, рух, дії та предмети, які вона створює. Людські частини тіла передають наступні просторові орієнтації: голова – напрямок, вершина, початок, міра; серце – середина, центральна позиція, центр; палець, рука, нога – міра; очі – відстань.

Дім є втіленням замкненого простору, який є найближчим до людини: стеля – межа; вікно – проміжок в однорідній поверхні; в чотирьох стінах – в закритому приміщенні; на порозі – на початку будь-якого простору; за порогом – поза межами; домашнє вогнище – зосередження будь-чого.

Країна – це ширший простір, в якому перебуває людина. В давні часи він означав простір, який був зайнятий певним плем’ям і відокремлювався природніми кордонами від місця поселення інших народів (ліс, гори, море, річка і т.п.). Для позначення понять «своє» і «чуже» використовувалася така лексика: за лісами, за горами, за морями, за кордоном.

Світ відображає максимальний, безмежний простір, який людині загалом неможливо осягнути. Наприклад, «на край світу» експлікується як «дуже далеко», «хтозна-де», хоча вказується місце, але невідомо де воно [5, 64].

В. Гак стверджує, вихід за межі простору «дає значно більший матеріал, оскільки просторові поняття … часто стають об’єктом переносного використання номінацій. Просторові номінації переносяться в сферу інших семантичних полів не лише на рівні окремих лексем або синтагм (словосполучень), але і на рівні речень» [1, 673]. Наприклад, спостерігається аналогія протяжності в просторі та протяжності в часі (довгий день), використання простору для вираження інтенсивності (сильний холод), психічних переживань (брати близько до серця), стану (окрилений мрією), зміни стану через психічні переживання (мороз по шкірі пішов). Семантичні перетворення в лексиці проявляються таким чином: в семантиці самих слів, похідних слів, фразеологізмів [5, 64].

Отож, поділ простору та його вимір здійснюється людиною для себе і відносно себе, незважаючи на її непричетність до створення навколишнього світу, вона відіграє головну роль у сприйнятті, використанні, членуванні та мовному вимірі простору.

Література:

1) Гак В. Г. Языковые преобразования. – М., 1998. – 768 c.

2) Гачев Г. Национальный космо-психо-логос // Вопросы философии. – 1994. - № 12. – С. 59 – 78.

3) Караулов Ю. Н. Языковое сознание как процесс / Теоретические предпосылки одного эксперимента /. – София, 2001. – С. 126 – 135.

4) Кубрякова Е. С. Язык пространства и пространство языка // СЛЯ. – 1997. – Т. 56. - № 3. – С. 22 – 31.

5) Тхорик В.И. Фанян Н.Ю. Лингвокультурология и межкультурная коммуникация. Учебное пособие. Второе издание. – М.: ГИС, 2006. – 260 с.