Філософія. Філософія культури.

К. філос. н. Тарасюк Л.С.

Криворізький національний університет, Україна

Феномен андрогінізму в сучасності

Для счастья нашей жизни первое и самое существенное условие –

наша личность; и это уже потому, что она действует

 всегда и при всех обстоятельствах… 

Она не подчинена судьбе и не может быть у нас отнята.

А отсюда следует, что человек гораздо менее подлежит

воздействию извне, чем обычно думают.

А. Шопенгауэр

Сьогодні є досить актуальною проблема цілісності особистості. Соціальні інститути не навчають людину таким поняттям, більш того не роблять життя людини таким: щасливим, цілісним, красивим, духовно красивим. Особливе життя в дусі, який же критерій істинності такого життя? – Краса, так, є особлива духовна краса, і вона, недосяжна для логічних формул. Знавці такої краси – духовидці, майстри творчості, генії, творці можуть диференціювати доброякісність життя. Смак відчувається, він не належить арифметиці, не доводиться, існує як даність і не потребує різних доказів. Краса людини: чесність, відвертість, щирість, вірність, любов, творчість, цілісність, мужність, доброта, милість, прощення, витонченість, справжність, людяність. Чому людина роздрібнена на безліч дрібних шматочків? Як зібрати їх, з’єднати свій внутрішній і зовнішній світ у цілісність?

Проблемне поле дослідження є зростання впливу і значення феномену андрогінності у людському бутті в культурі, як одного з адаптаційного механізму подолання ситуації глобальної кризи.

Мова йде про відношення процесів культурної адаптації з її прикладами андрогінного типу поведінки в умовах соціокультурної адаптації людини до досить швидко змінюючих умовах існування, росту стресових ситуацій, психологічних навантажень і екологічного неблагополуччя. Можна зауважити, що культура виступає в якості одного з можливих механізмів адаптації має і використовує даний феномен до реалій сучасної цивілізації, особливо в аспекті постмодерні стичного сприйняття. Дана проблема ні в якій мірі не може бути зведена до вияснення «норми» і «патології», що характерно для традиційних досліджень теорій ХХІ століття. Вихідним моментом для дослідження може бути положення про те, що андрогінне начало закладено в кожній людині і цей «дар» може розкривати себе як в біологічному значенні, також і в глибинах підсвідомості, образах мистецтва та інших плодах нашого неусвідомленого психічного життя, проявлятися у відповідних моделях аксіологічних підходів і моральних оцінок.

Необхідно відзначити інтерес до цієї тематики у творах видаючих майстрів світової і вітчизняної літератури. Бісексуальтні мотиви простежуються у творчості В. Набокова, І. Бродского, М. Кузміна, М. Цвєтаєвої, Д. Хармса, М. Пруста, JL Арагона, П. Луиса, Ж. Батая, А. Моравиа, Ш. Бодлера, О. Мирбо, А. Мюссе, Р. Мартена дю Гара, Р. Музиля, У. Берроуза, О. Паса та ін. Є ряд публікацій, присвячених психологічним аспектам бісексуальної поведінки (праці Э. Берна, А. Лоуэна, С. Фанти, К. Хорни, Д. Аккермана, Ф. Зимбардо та ін.).

Міф про андрогіна проходить наскрізь генетичних і космологічних побудов як відображення бінарності сущого, також і людини. Величезний вклад у вчення андрогінізму вніс, звичайно, Платон в діалозі «Федр» і «Пир», там де викладена концепція еротичного сходження і одухотворення тілесності людини. Багато християнських авторів (Максим Сповідник, Аврелій Августин, Єфрем Сірін)  цікавились темою андрогінізму в тлумаченні богослов’я, що вже в кінці XIX ст. знайшло своє відображення в концепції Вол. Соловйова про божественну любов як злиття чоловічого і жіночого начал. Християнський містицизм у вирішенні цієї проблеми представлений працями Я.Беме, які здійснили сильний вплив на мислителів класичної німецької філософії Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, Ф. Енгельса, а також російських мислителів. У XIX ст. андрогінізм не був обділений увагою А. Шопенгауером і Ф. Ніцше. Філософські і культурологічні концепції андрогінізму на початку ХХ ст. отримали інтенсивний розвиток в унікальному злеті думки молодого О. Вейнінгера («Пол и характер») і в психоаналітичній концепції З. Фрейда і його школи. На початку ХХ ст. до ідеї андрогінізму звернулися багато діячів «срібного століття» російської культури. Серед них важливо згадати роботи З. Гіппіуса, В. Розанова, О. Бєлого, М. Бердяєва, Б. Вишеславцева, Л. Карсавіна, А.Ф. Лосєва, С. Трубецького, С. Франка та ін. У XX ст. практично всі напрямки західної філософської думки зачіпали цю проблему, але особливо багато уваги їй уділяли Р. Барт, Ж. Батай, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, М. Мерло-Понті, М. Фуко. Необхідно згадати праці теоретиків західного феміністичного руху М. Ауслендер, Дж. Батлер, С. Де Бовуар, М. Віттіг, Э. Гросс, JI. Ірігарей, Т. Де Лаурентіс, Дж. Мані, А.Річ, І.К. Седжвік, R.C. Fox, М. Garber, M.S. Weinberg, de la Vega.

Проблем андрогінізму займає гідне місце серед сучасних проблем: андрогінність природи людини, її поведінка, про що знали і розмірковували ще в давнину на міфологічному та натуралістичному рівні. Від космогонічних міфів і діалогів Платона до сучасних постмодерністських дискурсів філософська думки намагалась з’ясувати сутність статевого диморфізму людини і її власної андрогінної природи, простежити долі сексуальності як феномену культури суспільства і людини, її майбутнє у світі глобальних проблем і наростаючого катастрофізму. Якщо раніше проблема андрогінізму носила більш теоретичний характер, як аспект цілісної природи людини, розділеної по статевим ознакам і прагнучої до встановлення втраченої цілісності., то в ХХІ столітті ситуація досить змінилася. Це пов’язано з тим, що феномени сексуальної і репродуктивної поведінки все більш і більш дистанціюють як в соціокультурному, так і в психологічному відношенні. Сучасність поставила в деякій мірі кінцеву крапку у вигляді можливостей екстрапорального запліднення і клонування людини як поза статевого способу репродукції генома. Сексуальна поведінка розглядається як самостійна форма людської діяльності, зі своїми соціокультурними детермінантами і психологічними мотивами. Ці моменти не можуть розглядатися у відриві від сучасного кризового стану культури, панування в ній «симулякрів» (Ж. Бодрійяр) і невизначених, підмінюючих дійсність мовними дискурсами. Тим паче, не можна не враховувати перспективи масової зміни статі дорослої людини, при тому, що цього не вимагає патологія; ціле направлене формування статі зародку, розширенням масштабів гомосексуальної і трансексуальної поведінки, можливості «сексуальних війн» ХХІ століття та іншими феноменами поведінки і масової свідомості мільйонів. Саме ці явища свідчать про роздрібнення, розлом людської особистості, натомість того, щоб створити, вірніше відновити свою цілісність, цілісність своєї особистості. Адже по суті своїй людина цілісна, протягом свого життя вона повинна підтвердити своїм буттям. Не створення, а розпорошення свідчать про різні відхилення, які набувають у сучасному світі широких масштабів.

Ми розглядаємо цю проблему з філософської точки зору, філософії культури, з позиції світогляду. Все це робить надзвичайно актуальною проблему філософського і культурологічного аналізу андрогінної природи людини і різних феноменів щодо цього як в історичному-порівняльному аспекті, так і в аксіологічному. Андрогінізм по-різному розглядається і оцінюється у світових і національних релігіях,цивілізаціях Заходу і Сходу. Досить неоднорідне відношення склалось і у вітчизняній культурі, так як і в особливостях менталітету її носіїв. Дані викладки визначають рівень інтересу до проблеми андрогінності. Дані про подвійну, андрогінну, чоловічо-жіночу природу людини, так як і Божества мають місце практично в кожній міфологічній системі. Ряд дослідників міфу і міфологічної свідомості приділяли особливу увагу цьому аспекту (Я.Е. Голосовкер, А.Ф. Лосєв, Е.М. Мелетенський, В.Я. Пропп, М. Еліаде та ін.)

Разом з тим, багато аспектів цієї проблеми залишаються недостатньо дослідженими і усвідомленими, особливо в плані філософсько-антропологічного аналізу феномену андрогінізму, ролі місця цих явищ і відображаючих їх феноменів свідомості у вітчизняній філософії і культурі XX ст. і адекватних методологічних проекцій її на XXI ст. Очевидно, що комплекс таких проблем вимагає адекватних методологічних підходів і аксіологічних висновків.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Братусь Б.С. Личностные смыслы и вертикаль сознания / Братусь Б.С. Традиции и перспективы деятельностного похода в психологи. Школа А.Н. Леонтьева – М.: Смысл, 1999. – С. 284-299.

2.  Карпицкий Н.Н. Переживание целостности жизни как опыт мира в бытии человека // Философия. Наука. Культура. Вып. 3. - М.: Издательство МГУ, 2004. – С. 123-128.

3. Кэролл Ли Крайон. Книга ІІІ. Алхимия человеческого духа. Руководство по переходу человека в Новую Эру / Перевод с англ. Д. Гапеев. – М.: ООО Издательство «София», 2007. – 352 с.

4.  Крилова С.А. Краса людини: особистість, сім’я, суспільство (соціально-філософський аналіз): монографія. - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2011. – 344 с.

5. Роменець В.А. Життя і смерть: осягнення розумом і вірою. Вид. 2-ге. – К.: Либідь, 2003. – 232 с.

6. Тейлор Ч. Етика автентичності / Тейлор Ч.: [пер.з англ.] – К.: Дух і літера, 2002. – 128 с.

7. Хамитов Н.В. Философская антропология: словарь / Под редакцией доктора философских наук, професора Н. Хамитова. – К. : КНТ, 2011. – 472 с.

8. Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 308 с.

9. Хамитов Н. Философия. Бытие. Человек. Мир: Курс лекций. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 456 с.