Філософія/ 4.філософія культури

Матюх Т.М.

Національний університет водного господарства та природокористування, Україна

Емпатія як актуальна проблема сучасності

Кінець ХХ ст. загострив проблему ціннісних підвалин існування людства. ”Що лишається нам тоді, коли єдині цінності, які ми розглядали як божественні є помилкою, недоумством, неправдою, коли навіть сам Бог (Істина) усунувся, щоб бути нашою найтривалішою оманою?” – запитує М. Фуко вустами Ф. Ніцше.

Перехід до постіндустріального суспільства супроводжується настільки суттєвими змінами глобального масштабу, що вони не залишають недоторканими жодну сферу людського буття. Загальні риси цього процесу було сформульовано філософами та соціологами ще у 70-80-ті роки. Зокрема, представниками так званого технократичного напряму у США Д. Гелбрейтом, Д. Беллом, З. Бзежинським, Є. Тоффлером, у Японії Й. Масудою.

Формування постсучасного стилю мислення почалося задовго до виникнення феномену постмодерну в культурі. Ф.Ніцше став першим ”клініцистом” змін, властивих новітній епосі, він розкрив знаки та симптоми хвороби, що вразили культуру. Прийдешнє ХХ ст. за його пророкуванням, мало стати початком епохи, потрясіння якої можна порівняти з відомими страшними катаклізмами.

В умовах дефіциту теплоти людських відносин, різких негативних змін соціально-економічної структури суспільства постає проблема самотності, незрозумілості, нероздільності. Відсутність розуміння, співпереживання і співчуття штовхає людей на пошуки виходу з ситуації, що створилася. Інколи цим рішенням буває відхід в примарну реальність: наркоманія, злочинність, спроби суїциду.

У зв'язку з цим проблема емпатії як проблема співчуття і співпереживання стає актуальною для нашого часу і суспільства (Т.П. Гаврилова, 1974; Л.П. Стрєлкова, 1978; Г.М. Бреслав, 1984; А.В. Запорожець, 1984; О.І. Никіфорова, 1986). Емпатія (від грец. Empatheia - співпереживання), тобто усвідомлення емоційного стану, проникнення-вчування в переживання іншої людини [3]. Здатність до емпатії розуміється в психології як емоційна чуйність і увага до інших людей, їх горя та радощів. Емпатія виявляється в прагненні надавати допомогу і підтримку іншим людям. Таке відношення до людей має на меті розвиток гуманістичних цінностей особистості, без чого неможлива її повна самореалізація. У міру того, як особистість все глибше пізнає себе, свою унікальність, вона стає чутливішою і здатною прийняти унікальність і індивідуальність інших. Тому розвиток емпатії супроводжує особистісне зростання і стає одним з ведучих його ознак. (К. Роджерс, Е. Фромм, Д. Келлі, А. Адлер, А. Маслоу).

Зокрема К. Роджерс визначав емпатію як спосіб існування з іншою людиною. Цей спосіб «має на увазі входження в особистий світ іншого і перебування в нім «як вдома» [4]. І.Лазарєва стверджувала, що це особливий вид людської чуттєвості, який дозволяє не просто проникнути у внутрішній світ людини, а відчути, тимчасово ототожнитися з нею, «зрозуміти відчуттям» переживання іншої людини, досягти реального когнітивного єднання того хто пізнає і пізнаваного» [2].

Останнім часом питання, що відносяться до проблеми емпатії, набувають нового сенсу. Цей сенс обумовлений сучасними тенденціями досліджень на стику різних наук. Емпатією почали займатися і біологи, і фізики, і математики. Наукові факти, які виявили невролог Таня Сингер і її колеги з університетського коледжу Лондона, вказують на те, що за здатність відчувати чужий біль - співчуття, співпереживання відповідають ті ж ділянки мозку, які реагують на власний біль людини [6]. Таким чином чужий біль раптом стає власним?!

Розвиток емпатії був і залишається важливою філософською, естетичною, психологічною і соціальною проблемою, від вирішення якої залежить розвиток творчої і гуманістичної основи людини на порозі третього тисячоліття. Наявність емпатії розвиває емоційну сферу особистості, удосконалює мислення, підвищує адаптивні і комунікативні можливості, людина стає чуйною до краси в мистецтві та в житті.

Гуманізація сучасного суспільства, вимагає нового типу взаємин між людьми, відносин, побудованих на гуманістичній основі, на повазі до індивідуальності кожного. Традиційно в мистецтві, літературі та повсякденному житті гуманізація відносин між людьми пов'язується зі співчуттям, співпереживанням, умінням зрозуміти іншу людину, перейнятися її проблемами та радощами. У філософії (етиці, естетиці) та психології ці найважливіші здібності узагальнюються поняттям "емпатія". Адже саме вона дозволяє пізнати універсальні цінності притаманні кожній людині незалежно від національності та віросповідання на «надмовному», чуттєвому рівні.

У міру того, як особистість все глибше пізнає себе, свою індивідуальність, вона стає більш чутливою і здатною сприймати унікальність інших. Отже, розвиток емпатії супроводжує особистісний ріст і стає одним з його провідних ознак. Емпатія допомагає людині емоційно відгукуватися на почуття іншої людини, з'єднатися зі світом людей і не відчувати самотності. Особливої актуальності набуває процес затвердження нових цінностей, головною з яких є формування духовної культури особистості, невід'ємною частиною якої є емоційна зрілість, багатство почуттів, здатність до співпереживання, співчуття, вміння радіти за іншого. Але ті моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які характеризують високорозвинену дорослу людину, не дані дитині від народження. Вони виникають і формуються, відповідно до теорії культурно-історичного розвитку психіки Л.С. Виготського, під впливом виховання, в процесі присвоєння досягнень попередніх поколінь, в процесі розвитку активності особистості. На думку багатьох дослідників, найбільш важливим і значимим у вихованні дитини, розвитку її емоційної сфери є формування соціальних емоцій і почуттів, які сприяють процесу соціалізації людини, становленню її відносин з оточуючими.

Толерантність, заснована на емпатії, сприяє побудові відкритого діалогу, оскільки співчуття – є, передусім, розуміння, основою якого є любов. «Оскільки цінності та принципи толерантності вимагають впустити і прийняти «Іншого» саме як «Іншого» у всій його «інакшості» та «особливості», то вона являється активною і конструктивною співпрацею, співучастю і солідарністю людей» [1].

Отже, емпатія є провідною соціальної емоцією і в найзагальнішому смислі визначається як здатність індивіда емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Вона припускає суб'єктивне сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, думок і почуттів. Поняття "емпатія" як психологічний феномен запозичений науковою психологією з філософії початку XX століття, де у філософських дисциплінах (етиці, естетиці) їй був тотожний смисловий еквівалент "симпатія".

Емпатія як комунікативна властивість особистості сприяє вирішенню глибоких людських питань і відкриває нові можливості для більш ефективного впливу на особистість у спілкуванні. «Емпатія складає ядро комунікації. В комунікативній діяльності вона сприяє збалансованості міжособистісних відносин, дає людині правильні соціальні орієнтири» [5]. Таким чином вона є одним із регуляторів взаємовідносин між людьми. Виявляється в прагненні надавати допомогу і підтримку іншим людям. Веде до розвитку гуманістичних цінностей особистості. Емпатія є однією із найважливіших умов гуманізації особистісних зв’язків людини з оточуючим світом, його гармонійних стосунків з іншими людьми.

Література

1. Золотухин В. М. Толерантность как принцип поведения. София. Рукописный журнал Общества ревнителей русской философии. Выпуск 5, 2002. [Электронный ресурс]. URL: http://virlib.eunnet.net/sofia/05-2002/text/0509.html.

2. Лазарева И.В. Гносеологический аспект эмпатии / Социальные и гуманитарные науки на Дальнем Востоке. - 2004,№1.-С.34-36.

3. Психология. Словарь. M., 1990. - С.463

4. Роджерс К. Эмпатия // Психология мотивации и эмоций. - М., 2002. - С.429

5. Састамойнен Т. Толерантность в многоконфессиональном обществе//Наука и религия. - 2006, № 5. - С. 48

6. Singer Т. et al. Empathic neural responses are modulated by the perceived fairness of others // Nature advance online publication. [Электронный ресурс]. URL:, http://www.inauka.ru/biology/article39923.html