Політологія/8. Історія і теорія політичних партій.Партійне будівництво

Ст. викладач Штука І.А.

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, Україна

Вплив політичних субкультур на волевиявлення

в Україні

У результаті співіснування великого числа політичних субкультур, яким притаманні значні відмінності, виникає фрагментарна політична культура. У такому разі в суспільстві виявляються соціальна напруженість, криза цінностей, розшарування, викликані реалізацією інтересів однієї групи за рахунок інших. Необхідним кроком для з’ясування сучасного стану політичної культури українського населення є виділення та вивчення особливостей політичних субкультур різних соціальних груп, щоб зрозуміти цілісну картину нинішньої політичної дійсності. Адже, як відзначав Л. Даймонд, говорити про політичну культуру нації можна, якщо розуміти її як суміш чи рівновагу різних субкультур в межах однієї країни; різниця між основними культурними стереотипами часто більша в межах однієї нації, аніж між ними [1, с. 884-885].

Існування низки політичних субкультур в Україні позначається на результатах волевиявлення. Так оцінюючи впливовість тієї чи іншої субкультури, звернемося до результатів парламентських виборів від 30 вересня 2007 року. Так, із двадцяти партій, які взяли участь у позачергових виборах народних депутатів, можна виділити лише шість, електорат яких мав би представляти певну соціальну групу. Серед них виділимо наступні:

а) блок Партії пенсіонерів України, Комуністична партія України, котрі можуть опиратися на підтримку практично лише літніх людей;

б) виборчий блок Л. Супрун, лідер якого позиціонується за гендерною ознакою;

в) селянський блок «Аграрна Україна», який, очевидно, мав би представляти інтереси одного із найчисельніших соціальних прошарків — сільського населення, фермерських господарств і т.п.;

г) всеукраїнське об’єднання «Свобода», яке позиціонувалося як пронаціональна, проукраїнська партія.

Згідно із результатами голосування три відсотковий бар’єр із числа вищеперерахованих подолала лише одна — Комуністична партія України. На нашу думку, такий результат свідчить про відсутність серед населення України певної системи політичних установок, котрі б дозволили ідентифікувати їхніх носіїв як впливову соціальну группу, і присутність у них елементів радянського минулого.

Аналіз результатів голосування по регіонах засвідчує, що підтримка населенням кожної з цих політичних сил носить чітко виражений регіональний характер (Див. рис. 1.). Так, більшість голосів за Партію Регіонів (ПР) було віддано у східних та південних областях, за Блок Юлії Тихошенко (БЮТ) та Блок Нашої України та Народної Самооборони (НУНС)– у західних, північних та південних областях.

Рис. 1. Результати голосування по регіонах (лідери).

Складено за : [2].

Подібні висновки отримуємо при вивченні результатів президентських виборів 2010 року. Порівняння даних, наведених за результатами першого туру виборів, підтверджує наявність характерної особливості політичної культури населення України — фрагментарності за територіальною ознакою.

Поряд із цим варто звернути увагу на таку особливість: із п’яти кандидатів-лідерів за результатами першого туру лише двоє висувалися від певної політичної партії (В. Янукович — Партія регіонів; Ю. Тимошенко — Блок Юлії Тимошенко), решта — самовисуванці, які набрали від 5,45 до 13,05 відсотка голосів (С. Тігіпко, А. Яценюк, В. Ющенко). Це підтверджує наявність тенденції у певної частини вітчизняного електорату до орієнтації на особистостей у політиці, а не на політичні сили. Цілком можливо, що це ж стосується прихильників за результатами виборів, політичний образ якої сформовано навколо діяльності її лідерки — Ю. Тимошенко.

Так, оцінюючи впливовість тієї чи іншої політичної субкультури, ми дійшли висновку, що у більшості населення відсутня певна система політичних установок та яскраво виражена регіональність політичної культури під час голосування на парламентських і президентських виборах, відповідно у 2007р. і 2010р. Попри те, що різниця між виборами становила майже три роки, немає підстав стверджувати про якісні зміни, які б свідчили про розвиток політичної культури. Водночас такий прогноз може виявитися недієвим на локальному рівні. Згідно із спостереженнями Інституту політики, у загальноукраїнському пропорційному окрузі населення робило свій вибір, враховуючи такі фактори, як: ідеологія, харизматичність лідера політичної сили, а на місцевому рівні — в одномандатних округах населення керувалося прагматичними мотивами, обираючи кандидатів, чиї ділові та професійні якості здобули визнання у членів територіальної громади. То варто також пам’ятати, що політична культура населення України перебуває на етапі розвитку, а тому їй притаманні економічні, соціологічні (конфліктні) та соціально-психологічні мотивації [3]. Через це фокус подальшого дослідження спрямовано на ті аспекти формування політичної культури, які, на нашу думку, більшою мірою піддаються аналізу та керівному (корегуючому) впливові. На нашу думку, цьому є декілька причин. По-перше, напруження політичної ситуації, притаманне міжвиборчому періоду, окрім політичних кіл, поширилося і серед населення.

По-друге, у міжвиборчий період не з’явилося жодної політичної сили, котра могла б стати гідним конкурентом для двох беззаперечних лідерів. Поява третього актора на політичній арені сприяла б розширенню притаманних для національного характеру меж ідентифікації на «своїх» та «чужих».

Опираючись на вищенаведене, ми схильні вважати, що розвиток політичної культури може бути здійснений за результатами наступних всеукраїнських виборів, коли у населення сформується практичний досвід взаємодії із новою владою. Таким чином буде засвоєно «урок» про обґрунтованість поділу між «своїми» та «чужими» надалі, що має місце в будь-якому соціальному чи політичному конфлікті [4, с. 37].

Література:

1. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура / Л. Даймонд // Демократія : Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 882 - 942.

2. Проскуріна О. Формування політичної культури українського суспільства: проблеми і перспективи розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ.наук.: спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / О. Проскуріна ; Київ. Нац. ун-т. ім. Т. Шевченка. — К., 2001. — 20 с.

3. Курняк О. Архітектоніка політичної культури [Електронний ресурс] / О. Курняк. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/
Soc_Gum/Gileya/2010_31/Gileya31/P5_doc.pdf.

4. Шмит К. Понятие политического / К. Шмит // Вопросы социологии. — 1992. — № 1. — С. 35-67.