Право /8 Конституційне право

Ткаченко А.К.

Національний авіаційний університет, Київ

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Момент виникнення права на життя

Життя - це далеко не яке-небудь майно, яке треба від когось захищати.

Це великий дар, який потрібно обов'язково розділити з близькими тобі людьми

Вільям Фолкнер

Людське життя… Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони… усі вони зовсім різні й чимось неповторні.

Право на життя - одне з найважливіших особистих прав і свобод, гарантуючих тілесне існування людини як біологічної істоти та суб’єкта суспільних відносин [1, c. 168].

Саме тому зміст, дотримання та захист цього права досить часто стають предметом гострої полеміки, оскільки зачіпають широкий спектр різних сфер життєдіяльності суспільства та держави: право, політику, релігію, філософію, медицину.

На сьогоднішній день, комплексний аналіз правової категорії «право на життя» неможливий без встановлення початкової точки відліку людського життя та визначення моменту виникнення права на життя [1, c. 193]. Проблема визначення початку життя людини, тобто моменту, після якого вона набуває права на життя і його охорону, досить важлива з багатьох причин, у тому числі й пов'язаних з медичною діяльністю. Виникнення права на життя людини має не тільки теоретичне значення, від розв'язання цієї проблеми залежать питання правоздатності, визначення правової природи аборту і ряд інших. Комплексний аналіз юридичної і медичної літератури дозволяє виділити три підходи до визначення початку життя людини, відповідно до яких право на життя у людини виникає: з народження; з моменту зачаття; у різний термін внутрішньоутробного розвитку.

Конституція України у ст. 27 закріплює положення: «кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя»[2, c. 10]. Отже, Конституція України гарантує кожній людині право на життя, однак Основний Закон не вказує на момент, з якого починає діяти відповідне право, гарантоване нею. Такі прогалини в законодавстві не дають нам чіткого тлумачення понять «життя» та «право на життя».

Перш за все нам і потрібно зрозуміти коли реально виникає право на життя. Як і в законодавстві, так і серед науковців існують розбіжності у визначенні цього моменту. Так, В.А. Голіченко та А.Н. Попов стверджують: «З точки зору сучасної біології (генетики та ембріології) життя людини як біологічного індивідуума починається з моменту злиття ядер чоловічих і жіночих статевих клітин та утворення єдиного ядра, що містить неповторний генетичний матеріал» [3, с. 45]. А.Н. Попов окремо уточнює, що «вже перша клітина – зигота – є неповторною особистістю і містить повну інформацію про людину: стать, зріст, колір волосся, риси обличчя, групу крові, особливості. Кілька днів після зачаття у дитини формуються дихальні органи. Серце починає битися через 18 днів, після 21 дня починає працювати особлива система кровообігу, кров дитини не змішується з кров’ю матері і може відрізнятися від неї за групою крові. Протягом всього внутрішньоутробного розвитку новий людський організм не можна вважати частиною тіла матері. Не можна його порівнювати з організмом матері. Тому зрозуміло, що аборт на будь - якій стадії вагітності є навмисним припиненням життя людини, як біологічного індивідуума» [4, с. 56].

Окремі науковці у своїх дисертаційних дослідженнях схильні до підтримки визнання за ембріоном правосуб’єктності з моменту зачаття та відповідного нормативного закріплення. Так, Е.В. Перевозчикова вважає, що «конституційне закріплення права на життя людського ембріону з моменту зачаття може розглядатися в якості бази для правового регулювання репродуктивних прав людини, використання людських ембріонів у науково - дослідних та терапевтичних цілях» [5, с. 10]. Н.І. Беседкіна вважає, що «юридичне ставлення до статусу ембріона у країні має будуватися на основі визнання того факту, що ембріон не частина організму матері, а початок нового життя. Це й має визначати підходи до створення відповідного правового регулювання, відношення до абортів». Тут є цікавою позиція О.Г. Селіхової, яка вказує, що з моменту народження починається соціальне життя людини, в той час як розвиток майбутньої особистості відбувається вже під час внутрішньоутробного розвитку [6, с. 14].

Також слід зазначити, що окремі дослідники, серед яких М.Н. Малеїна, Г.Б. Романовський, вважають, що «незважаючи на те, що зачата дитина в майбутньому може стати суб’єктом права, навряд чи слід розглядати його як володаря правоздатності та інших прав ще до народження. Суб’єктивні права можуть виникнути лише у реально існуючого об’єкта» [7, с. 51]. Г.Б. Романовський зауважує, що «фіксація залежності виникнення правосуб’єктності від факту народження є найбільш доцільною» [8, с. 48-51].Так, Альберт Бернер, спираючись на погляди римських юристів, писав, що «ембріон – частина матері, подібно як плоди – частини дерева, та плід людський, не відокремившися від матері, істотою самостійною визнати не можна» [9, с. 113].

Проблемі визначення моменту виникнення права на життя приділяли уваги різні автори, яких згадати в рамках даної статті не видається можливим. Скажімо, однак, що в будь-якому випадку необхідно якщо не визнавати за людським ембріоном право на життя, то, щонайменше, необхідно створити умови для нормального розвитку та, в подальшому, народження дитини. Достатньо чітко обгрунтовує необхідність кримінально-правового захисту життя ембріона Н. Є. Крилова: «життя людського ембріона має … ту значимість, яка дає підставу для її захисту … Кожна людина на Землі пройшла через стадію ембріонального розвитку перш ніж народитися та отримати правовий статус особистості. Якщо вже Кримінальний кодекс стає на захист тварин, передбачаючи відповідальність за жорстоке з ними поводження, що спричиняє загибель або каліцтво, то чому в цьому відмовлено людському ембріону?» [10, с. 45].

На даному етапі розвитку в Україні, та в деяких інших країнах, людський плід, незалежно від стадії його розвитку, не володіє правом на життя. Саме ця позиція покладена в основу законодавства, що дозволяє жінці самостійно вирішувати питання про материнство.Передбачено, що штучне переривання вагітності може бути проведене за бажанням жінки при вагітності строком не більше 12 тижнів., лише у деяких випадках штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів[11, c. 25].

Важливо звернути увагу, що сутність проблеми полягає в тому, що життя багатьох фізіологічно сформованих в утробі матері життєздатних дітей припиняється шляхом операції переривання вагітності на пізніх термінах, і це діяння не визнається посяганням на життя. Правове обгрунтування таких актів здійснюється тільки в документах відомчого значення. Проте, без сумніву, держава зобов’язана не тільки забезпечити гарантії права дитини на народження, але і створити максимальний захист його життя в період виношування на пізніх термінах вагітності.

Отже, життя – це досить складний процес існування людини, який включає в себе багато різноманітних та різнобічних аспектів. Що стосується моменту виникнення права на життя, то до тих пір, поки юристи не отримають єдиної думки вчених (медиків, біологів, ембріологів) щодо того, чи можна вважати людський зародок повноцінною особистістю, рішення щодо визнання за ембріоном права на життя не буде прийнятим. Як бачимо, найближчим часом ця проблема навряд чи буде вирішена. Тим не менш, сучасне європейське право та українське законодавство потребують певного доопрацювання з точки зору захисту життя ненароджених та новонароджених дітей.

Однак, зважаючи на культурне різноманіття, а також існуючу психологічну непідготовленість окремих верств населення до різкої зміни моральних принципів та навіть способу життя, українському законодавцю було б доцільно на сьогодні сформулювати не права ембріона, а тільки обов’язки людей, по відношенню до нього. Таким чином, рішення проблеми на сьогодні бачиться у закріпленні захисту ембріона та визнання за ним людської гідності. Забезпечити відповідне нормативне закріплення можливо шляхом доповнення статті 27 Конституції України формулюванням: «Держава гарантує повагу до людського життя з моменту зачаття».

Дане конституційне положення стане першим кроком на шляху до нелегкого але дуже необхідного закріплення гуманного та морально виправданого ставлення до людського ембріону в сучасному українському суспільстві.

Література

1. Булеца С.Б. Право особи на життя та здоров’я. Монографія / С.Б. Булеца. – Ужгород: Ліра. - 2009. - с.546.

2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 1 верес. 2013 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К: Паливода А.В., 2013. – 64 с.

3. Голіченко В.А. Засади права людини на життя / В.А. Голіченко, А.Н. Попов. – К.: Право України. - 2009. – 195с.

4. Стеценко С.Г. Медичне право України: підручник / С.Г. Стеценко, В.Ю. Стеценко, І.Я. Сенюта. – К.: Правова єдність. - 2008. – 507с.

5. Соловйов А.В. Право людини на життя / А.В. Соловйов. – Львів: Права людини. - 2004. – 90 с.

6. Селіхова О.Г. Право людини на життя / О.Г. Селіхова. – Львів: Права людини. - 2005. – 210с.

7. Романовський Г.Б. Право на життя / Г.Б. Романовський. - Одеса: Актуальні проблеми. –2004. – С.167.

8. Романовський З.В. Право на життя і право на смерть/ З.В. Романовський. - Одеса: Актуальні проблеми. - 2009. – 135с.

9. Бернер В.Г. Соціально-філософські засади прав людини на життя і на смерть / В.Г. Бернер. - К.: Права людини в Україні. –1999. – 275с.

10. У истоков человеческой жизни: правовые аспекти //под. ред.. Чхиквадзе В.А. – М.: 2010. – 248с.

11. Сенюта І.Я. Медичне право: право людини на охорону здоров’я / І.Я. Сенюта. – Львів: Права людини. - 2012. – 145с.