Право/8. Конституційне право

Лабач В.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Розбудова в Україні сучасного демократичного суспільства, її прагнення інтегруватись в Європейський Союз стикаються з багатьма перепонами, серед яких наслідки світової економічної кризи, внутрішньополітична нестабільність, підвищення рівня інфляції та безробіття, зниження довіри громадян до влади тощо. Це свідчать про суттєве зниження ефективності діяльності системи органів державного управління та органів місцевого самоврядування, необхідність її якісного оновлення шляхом запровадження нових форм і методів управління та сучасного інструментарію на основі інформаційних технологій, одним з яких є впровадження системи електронного урядування. До того ж подібне реформування має обов’язково враховувати досвід провідних країн світу, адже проблема пошуку шляхів ефективного реформування влади є актуальною не лише для України.

Кінець XX – початок ХХІ ст., що ознаменувався швидким розвитком комп’ютерних інформаційних технологій у країнах Заходу, призвів до виникнення нової форми взаємодії між владою та споживачами управлінських послуг – електронного урядування. Метою його впровадження є підвищення відкритості та прозорості діяльності органів державного управління й органів місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг споживачам. Вагомий внесок у дослідження теоретичних засад функціонування електронного урядування зробили такі вчені, як А. Белл, М. Бонем, М. Боунс, С. Зурідіс, С. Кліфт, С. Бурас, Н. Катріс, П. Норіс та ін.

У вітчизняній науковій літературі дослідженню проблематики електронного врядування, його характеристик та стану впровадження в практичну діяльність органів влади присвячено роботи таких провідних науковців, як Д. Дубов, С. Дубова, І. Клименко, С. Кузнєцова, К. Линьова, О. Мітченко, З. Пісковець, О. Рискова, В. Шеверда, О. Юлдашев та ін.

На даний момент існує декілька підходів до визначення поняття “електронний уряд”, що є результатом відповідної неоднозначності його трактування у Сполучених Штатах Америки, Великобританії та Канаді. Визначення поняття “електронне урядування” фахівці формулюють на підставі різних підходів та принципів[7, с. 138].

У фаховій літературі [1; 5; 9] виокремлюються такі варіанти визначення поняття “електронний уряд”:

1. Організація державного управління на основі електронних засобів обробки, передачі і поширення інформації, надання послуг державними органами всіх галузей влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, робітникам, бізнесменам, службовцям та ін.) електронними засобами, інформування тими ж засобами населення про роботу державних органів. Інформаційні технології в державному управлінні.

Метафора, що означає інформаційну взаємодію органів державної влади і суспільства з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій. Трансформовані для урядових і державних організацій ідеї електронного бізнесу, в яких уряд є різновидом корпоративного користувача інформаційних технологій.

Проте однозначності у визначенні “електронного уряду” на даний момент так і не існує. Причому навіть дослівний переклад з англійської мови – “e-government” також не надає чіткості даному поняттю. Зрозуміло, що “електронний уряд” має охоплювати не тільки мережеву інфраструктуру, але в цілому і всю інфраструктура органів влади. На думку сучасних дослідників, мова повинна йти про “електронну державу”, “електронний державний апарат”, електронну інфраструктуру держави, державу інформаційного суспільства, або ж “електронне урядування”. Замість “електронного уряду” доречніше говорити про державну мережеву інформаційну інфраструктуру, як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування всіх гілок і рівнів державної влади [7, с. 140].

Узагальнивши наведені визначення поняття “електронний уряд”, на нашу думку, доцільніше використовувати термін “електронне урядування”, під яким слід розуміти спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування органів влади в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування з ними громадян, юридичних осіб, неурядових організацій .

На жаль, дедалі частіше зустрічаються ситуації, коли на практиці застосування даного поняття зводиться державними службовцями й посадовими особами органів місцевого самоврядування лише до електронного спілкування влади з громадськістю. Сама ж ідея електронного урядування має сприяти вирішенню основних проблем, характерних для влади: знизити рівень бюрократизації через перехід на електронний документообіг; зробити діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування більш прозорою завдяки впровадженню електронної форми спілкування з громадянами, тим самим наблизивши її до потреб і запитів громадян. Але, на думку науковців, наведений підхід також є обмеженим, оскільки зводиться до здійснення управлінської діяльності у реальному часі, в режимі on-line. Проте остаточна реалізація ідеї електронного уряду, незважаючи на багатоманітність теоретичних і прикладних розробок, останні досягнення в галузі телекомунікаційного обладнання та комп’ютерних технологій, навіть за умов західного рівня фінансування реалізується доволі повільно. Розглядаючи “електронне урядування” як ідею, науковці звертають увагу на її певну суперечливість [8], що обумовлена наявністю двох протилежних точок зору. Перша з них полягає в тому, що широке застосування комп’ютерних технологій може спричинити зменшення ролі органів влади в процесі прийняття управлінських рішень, бо в умовах “електронної демократії” забезпечується можливість участі в прийнятті управлінських рішень широким верствам населення. Друга, навпаки, засвідчує що впровадження on-line технологій може призвести до збільшення ролі державних установ, підвищення результативності їх діяльності і відповідного збільшення значимості.

Обидві позиції мають право на існування, однак друга є більш реальною, враховуючи наявність у відповідних державних структур функції адміністрування, з одного боку, та переважну пасивність громадян – з іншого.

Одним із завдань електронного урядування в умовах демократичного суспільства, як наголошувалося вище, має виступати забезпечення доступу широких верств населення до інформації про діяльність органів влади, участь громадян в процесі прийняття управлінських рішень. Однак, як свідчить вітчизняна практика, будь-яка інформація від державних органів завжди є значною мірою дозованою. При цьому влада, у випадку коли якась інформація є їй певним чином “незручною”, а її розповсюдження є невигідним, у більшості випадків тяжітиме до банального приховування під егідою її конфеденційності.

Відтак постає об’єктивна проблема розподілу доступу до інформації, яку простим впровадженням on-line уряду розв’язати не можна. Адже необхідним є не тільки чітке встановлення у законодавчому порядку можливостей доступу громадян до певних видів інформації, що реалізується у нещодавно прийнятому законі [6], а й посилення відповідних санкцій за її приховування чиновниками, з одного боку, та за несанкціонований доступ громадян що його не мають, з іншого.

Як будь-яка система, електронне урядування має свої переваги та недоліки, що пов’язані зі специфічними особливостями функціонування. Якщо переваги електронного урядування є цілком наочними і зрозумілими, то недоліки цієї системи в літературі фактично не описані. До переваг даної системи відноситься [2, с. 21-22]: оптимізація механізмів публічного адміністрування за рахунок поступового впровадження функціональних складових електронного урядування G2G, G2В та G2С, підвищення ефективності публічної адміністрації у внутрішній організації своєї діяльності, підвищення якості адміністративних послуг; економія матеріальних та часових ресурсів, ефективніше використання бюджетних коштів, скорочення витрат на утримання державного апарату; забезпечення умов для розвитку електронної демократії, створення умов для прозорості та відкритості публічної адміністрації, прийняття прозорих рішень. Завдяки цьому громадяни мають можливість отримувати достовірну, точну та оперативну інформацію про діяльність органів влади, а відтак – брати участь у прийнятті ними відповідних рішень; зменшення корупції в органах влади.

Недоліки ж походять від слабких місць даної системи [4, с. 36], які за умови гіпотетичного використання у злочинних цілях або банального зловживання службовим становищем з боку зацікавлених осіб можуть заподіяти шкоди інтересам держави або громадян. До подібних недоліків можна віднести: слабку захищеність від нового класу соціальних злочинів, що ґрунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій (махінації з електронними грошима, комп’ютерне хуліганство та ін.); можливість здійснювати електронний контроль за життям, настроями, планами громадян, політичних організацій; можливість використання нових інформаційних технологій з політичною метою; використання в якості інформаційної зброї для впливу на психіку та свідомість людей.

Для успішного втілення електронного урядування як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх його переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти складний шлях наближення системи державного управління до європейських стандартів. Для цього Україні необхідний певний час, оскільки остаточний перехід до електронного врядування потребує багато проміжних етапів від декларування на найвищому державному рівні цього напрямку в якості пріоритетного до удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які будуть безпосередньо здійснювати відповідні функціональні обов’язки. При цьому перехід від традиційного управління до електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації. Подальші дослідження за даною проблематикою доцільно спрямувати в напрямку з’ясування передумов еволюційного переходу від традиційного управління до електронного урядування.

Література

1. Голобуцький О. П. Електронний уряд. / О. П. Голобуцький, О. Б. Шевчук. – К. : Атлант UMS, 2002. – 173 с.

2. О. А. Баранов Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації / О. А. Баранов, І. Б. Жиляєв, М. С. Демкова, І. Г. Малюкова; за ред. І. Г. Малюкової. – К. : ТОВ “Поліграфі-Плюс”, 2007. – 254 с.

3. Демкова М. Електронне урядування – запорука прозорості та ефективності влади / М. Демкова // Юридичний журнал. – 2007. – № 3 (57). – С. 124–126.

4. Дубов Д. В. Інформаційна безпека в умовах впровадження електронного урядування / Д. В. Дубов// Вісник книжкової палати. – 2006. – № 7. – C. 34–38.

5. Дубов Д. В. Основи електронного урядування : навч. посіб. / Д. В. Дубов, С. В. Дубова. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

6. Закон України “Про доступ до публічної інформації” // ВВР України. – 2011. – № 32. – С. 314.

7. Коліушко І. Б. Електронне урядування – шлях до ефективності та прозорості державного управління / І. Б. Коліушко, М. С. Демкова // Інформаційне суспільство. Шлях України. – К. : Бібліотека інформ. суспільства, 2004. – С. 138–143;

8. Шеверда В. А. Електронне урядування як спосіб підвищення ефективності системи державного управління / В. А. Шеверда // Менеджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення : матеріали міжнар. наук. конф., м. Суми, 10-12 травня 2007 р. – Суми : СОІППО, 2007. – Ч-2. – С. 168.