Економічні науки/ Банки і банківська справа

Криховецька Зоряна Миколаївна

К.е.н., доцент кафедри фінансів

Прикарпатський національний унверситет імені Василя Стефаника

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВ

Одним із чинників, що істотно впливає на ефективну діяльність банків та перспективи їх розвитку, є рівень їх капіталізації. Власний капітал банків займає незначну частину в загальному обсязі їх ресурсів, що зумовлено специфікою діяльності комерційних банків як установ, які мобілізують тимчасово вільні грошові кошти на фінансовому ринку та надають їх у позику. Проте власний капітал має бути достатнім, щоб позичальники мали впевненість у тому, що банк спроможний задовольнити їхні потреби в кредитах, навіть якщо економіка переживає спад; він є джерелом коштів, необхідних для створення, організації й функціонування банку до часу залучення достатньої кількості депозитів; звідси банки черпають кошти на організаційне зростання, надання нових послуг, виконання нових програм, створення додаткових потужностей.

Дослідженню проблем формування капіталу банку присвячені праці багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних економістів, зокрема таких  українських вчених як М.Д. Алексеєнко, Є.М. Андрущак, С.В. Башлай, Н.З. Блащук-Девяткіна, П.Ю. Буряк, З.М. Васильченко, О.В. Васюренко, М.І. Диба, Ж.А. Довгань, М.А.Козоріз, В.С. Марцин,  Р. Набок, С.М. Попова, І.І. Рекуленко, Р.А. Слав’юк, Ж.І. Торяник,  І.І. Чабаненко, Є.А. Еккерт  тощо. Проте в них або частково висвітлювались, або вказувались окремі шляхи капіталізації банків у сучасних умовах. Тому дане питання потребує подальших досліджень і комплексного підходу до вирішення.

 За умов, що склалися в Україні, вітчизняним банкам дуже важко поповнювати свою власну капітальну базу, що пов’язано з загальноекономічним станом країни, недовірою до банків, недостатньою кількістю стратегічних інвесторів, непрозорістю вітчизняного фондового ринку, низькою кредитоспроможністю потенційних позичальників, що відповідно зменшує прибутки комерційних банків і скорочує як загальний обсяг власного капіталу (коли банк зазнає  збитків), так і їхні можливості додаткового накопичення капіталу за рахунок прибутку тощо. За різними оцінками, всій банківській системі України необхідно збільшити капітал на суму від 50 до 70 мільярдів гривень. Загальна потреба в докапитализації банків першої групи становить 24,7 мільярди гривень.

Враховуючи нинішню ситуацію для українських банків найбільш доцільними  є такі варіанти вирішення проблеми нестачі капіталу.

По-перше, збільшення розміру статутного капіталу за рахунок нарощування коштів акціонерів. Цей захід безпосередньо не впливає на ріст обсягу кредитних ресурсів, але підвищує ефективність функціонування банківської системи, тобто дає змогу зменшити операційні витрати  комерційних  банків за рахунок ефекту масштабу виробництва, і, як наслідок, для банків забезпечує можливість зменшувати процентні ставки за наданими кредитами.  

Практика показує, що залучення додаткових коштів акціонерів займає значне місце серед джерел поповнення власної капітальної бази банків   (табл. 1).

Таблиця 1

Капітал банківської системи [4]

сума на кінець періоду

Період

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

2008,

 жовтень

1

2

3

4

5

6

7

Капітал банків, млн.грн.

12882

18420

25445

42526

69530

95672

Капітал банків, млн.дол.

2416

3472

5039

8421

13768

16610

Сплачений статутний капітал, млн.грн.

8116

11605

16111

26372

43133

63295

Сплачений статутний капітал, млн.дол.

1522

2187

3190

5222

8541

10988

Питома вага статутного капіталу в балансовому, %

63,00

63,00

63,30

62,01

62,03

66,16

 

По-друге, збільшити власний капітал можна шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб на умовах субординованого боргу в грошовій формі [3]. Це має для комерційних банків певні переваги: 1) сплата процентів за таким боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат (а дивіденди за акціями виплачуються лише при наявності чистого прибутку); 2) боргові зобов’язання не надають їхнім власникам права на управління банком; 3) можливість залучення коштів на умовах субординованого боргу є більш реальною, ніж через емісію акцій (наприклад, по облігаціях інвестор отримує фіксований процент, а  дивідендні виплати емітентами залежать від їх прибутків). Але, на жаль, більшість банків не мають можливостей залучити кошти шляхом емісії облігацій через недовіру інвесторів. Цим джерелом можуть скористатися лише великі стабільно працюючі прибуткові банки, які себе позитивно зарекомендували щодо виконання зобов’язань та є лідерами на ринку. Останнім часом у цьому напрямі банки почали використовувати емісію євробондів. Проте обсяги операцій і досвід роботи банків на цьому ринку ще недостатні.

По-третє, у сучасних умовах України реорганізація шляхом об'єднання з успішнішим банком є ефективним  методом підвищення обсягів банківського капіталу, що дасть змогу значно збільшити розмір активів і депозитів, призведе до підвищення ринкової вартості акцій новоствореної установи.  Головною перешкодою, що може виникнути при об’єднанні банків, є проблема поєднання інтересів акціонерів банків, які мають утворити нову фінансово-кредитну установу, оскільки власники окремих банків неохоче йтимуть на втрату контролю над своєю власністю заради невеликої частини акцій в об’єднаному банку.

Сьогодні вкрай актуальною є проблема проникнення іноземного капіталу в банківську систему.  В умовах інтеграції у світову фінансову систему українські банки постали перед дилемою: бути поглинутими іноземними банками, чи збільшувати розміри власного капіталу і конкурувати з ними. Райффайзен Банк Аваль, Сведбанк, Ситібанк Україна і Укрсиббанк. Всіх їх об'єднує те, що вони є дочірніми банками найбільших міжнародних фінансових груп. І багато в чому саме завдяки цій обставині ці фінустанови опинилися на вершині рейтингу надійності. Експерти вважають, що підтримка материнських структур дозволяє цим банкам справитися з проблемами, принесеними фінансовою кризою.

 Присутність банків з іноземним капіталом у банківській системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій та розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. Водночас слід зважати на низку фінансових ризиків, пов'язаних зі швидким зростанням частки іноземного банківського капіталу. Вони можуть призвести до втрати суверенітету у сфері грошово-кредитної політики, можливо­го посилення нестабільності, несподіваних коливань ліквідності банків, імовірного відпливу фінансових ресурсів. При цьому слід урахувати той фактор, що власники іноземного капіталу, розпоряджаючись ним, передусім керуватимуться власними інтересами, а не пріоритетами розвитку банківської системи та економіки України [5,6].

По-четверте, звернутись за допомогою до держави. У першу чергу це стосується великих банків з українським капіталом, власники яких не мають засобів для збільшення капіталу.  Держава в особі Міністерства фінансів України може брати участь у формуванні та/або збільшенні статутних капіталів банків шляхом придбання акцій первинної емісії (часток у статутному капіталі) банку чи акцій додаткової емісії (додаткових вкладів) банків в обмін на державні облігації України та/або придбання зазначених акцій за кошти Державного бюджету України [1]. Участь держави в капіталізації банків здійснюється відповідно до вимог Порядку участі держави у капіталізації банків, на підставі результатів діагностичного обстеження банків за встановленою Національним банком методикою та критеріїв, що встановлюються Національним банком [2].

 Отже, проблема капіталізації банків як фінансової основи  структурних перетворень у національній економіці надзвичайно актуальна та потребує вирішення, оскільки від цього залежить фінансова стійкість банків, їх подальше зростання, забезпеченість ресурсами, довіра з боку інвесторів. Збільшення розміру капіталу шлях до зміцнення банківської системи України, одна з умов подальшої інтеграції вітчизняних банківських структур у світову банківську систему.

 

1. Закон України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 639-VI від 31.10.2008 (останні зміни  № 800-VI від 25.12.2008).

2. Постанова про затвердження порядку участі держави у капіталізації банків № 960 від 04.11.2008 (останні зміни   429 від 17.04.2009).

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління  НБУ №368 від 28.08.2001(останні зміни 228 від 06.08.2008) .

4. Капітал банківської системи // Бюлетень. – 2008. – № 12.

5. Смовженко Т.С., Другов О.О. Співпраця та діяльність філій іноземних банків в Україні: регуляторні аспекти // Фінанси України. – 2007. – № 7. – С. 98.

6. Чабаненко І.І., Еккерт Є.А. Вплив іноземного капіталу на банківську систему України // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: науковий збірник/ За ред. І.Г.Ткачук. – Випуск  5, Т.2. – Івано-Франківськ: ВДВЦІТ, 2009.