Штинь О. В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

 

ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ РЕГІОНАЛЬНИХ БЮДЖЕТІВ В КОНТЕКСТІ ЗАРУБІЖНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

 

Формування системи органів місцевого самоврядування та забезпечення в їхніх руках стабільної і достатньої фінансової основи є умовою успішного розвитку регіонів зокрема та держави в цілому. На даний час низький рівень фінансової автономії органів місцевого самоврядування спричинений відсутністю чіткого розмежування повноважень між центром та регіонами. Зміцнення дохідної частини регіональних бюджетів є першочерговим завданням державних органів влади, а також провідних спеціалістів в галузі фінансів, аналітиків, економістів. Актуальним є дане питання особливо в період спаду економічного розвитку держави, дестабілізуючого впливу фінансової кризи.

Дослідженням проблематики стосовно напрямів підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів займалося багато вітчизняних науковців. Так, Панасюк Л.В. порівнювала вітчизняну практику наповнення дохідної частини місцевих бюджетів зі світовим досвідом, Гризоглазов Д. аналізував сучасний стан формування доходів регіональних бюджетів, Остріщенко Ю.В. також приділив увагу розвитку місцевих фінансів в умовах децентралізації державної влади.

Трансформація дохідних джерел місцевих бюджетів пройшла доволі складний шлях, який супроводжувався постійною зміною нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, що не сприяло покращенню фінансового прогнозування на тривалий період.

Значну питому вагу в доходах місцевих бюджетів займають  міжбюджетні трансферти. У період з 2001 року до 2008 їхня частка в середньому по країні зросла від 29,1% до 47,3%, тобто це свідчить про динаміку поступового поглиблення залежності регіонів від центральної влади [2, 131]. Сьогодні система бюджетного вирівнювання розвитку регіонів України направлена на фінансування капітальних витрат, що відображає ефективність економічного розвитку, оскільки фінансування поточних видатків викликало б додаткову інфляцію. Значний рівень вирівнювання не створює стимулів для місцевого самоврядування щодо розвитку власної податкової бази, оскільки діючим законодавством передбачено вилучення частини доходів, що перевищує  видатки, до Державного бюджету [1, 11].

Змінами до Бюджетного кодексу України від 26.06.2009 року  передбачено збільшення надходжень до місцевих бюджетів шляхомзарахування  100% плати за землю, 15% від податку з доходів фізичних осіб, 10% податку на прибуток підприємств, плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, адміністративних  штрафів та інших санкцій. Що стосується зовнішніх місцевих запозичень, то право на їх отримання мають міські ради з чисельністю населення понад 500 тис. мешканців (до цього 800 тисяч). Загалом порівнюючи динаміку доходів за останні роки, можна простежити поступове зростання суми доходів зведеного бюджету протягом 2005-2009 років та значний стрибок запланованої величини доходів на 2010 рік (Табл. 1).

Таблиця 1.

Динаміка надходжень до Зведеного бюджету України  у 2005-2010 роках

млрд. грн.

 

2005 факт

2006 факт

2007 факт

2008 факт

2009

план

2010 прогноз

Відхилення прогнозу 2010 року від плану 2009 року

+/-

%

зведений бюджет, разом, в т. числі:

134,2

171,8

219,9

297,9

308,1

359,4

51,3

116,7

загальний

фонд

106,5

130,8

167,2

238,5

236,2

278,0

41,8

117,7

спеціальний фонд

27,7

41,0

52,7

59,4

71,9

81,4

9,5

113,2

Як бачимо, частину податку на прибуток підприємств вже віднесено відповідно до змін до доходів місцевого бюджету. Важливим моментом є також закріплення частини доходів за місцевими бюджетами відносно ПДВ. Саме цей податок разом з податком на прибуток становлять близько 60% податкових надходжень зведеного бюджету [3, 57].

Доцільність    цієї   пропозиції   підтверджується   міжнародним   досвідом. Наприклад, у Німеччині 44% ПДВ та 50% податку на прибуток корпорацій надходять до бюджетів земель, у США основним дохідним джерелом бюджетів штатів є податок з продажу, податок на нерухомість та податок з доходів фізичних осіб. Щодо податку на нерухомість, то його введення  в дію сприятиме забезпеченню принципу соціальної справедливості та прогресивності оподаткування шляхом встановлення розміру мінімальної неоподатковуваної площі. Даний податок широко використовується в багатьох країнах і є важливою складовою дохідної частини місцевих бюджетів. Так, у Франції податок на нерухомість становить 20% в доходах місцевих бюджетів, в Румунії 14%, Великобританії та Латвії 13% [4, 48]. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що в українській практиці формування доходів місцевих бюджетів доцільно перейти від оподаткування землі до оподаткування всього нерухомого майна. Економічне зростання багатьох країн відбувається разом зі зростанням значення фінансів місцевих органів влади в розв’язанні стратегічних завдань розвитку територій.

В Україні застосовується система необгрунтованого надмірного вилучення фінансових ресурсів з їх наступним частковим поверненням у вигляді міжбюджетних трансфертів. Отож, з метою підвищення ролі місцевих бюджетів як важеля регулювання соціально-економічних процесів в регіонах потрібно змінити принципи планування доходів цих бюджетів, мінімізувати міжбюджетний перерозподіл ресурсів, застосовуючи його лише в разі вичерпання власних потенційних можливостей території.

Список використаних джерел:

1.                Гризоглазов Д. Доходи місцевих бюджетів: сучасний стан та перспективи // Ринок цінних паперів України. – 2008. –  №5-6. – С. 11-12.

2.                Грушицька Г. Шляхи зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів України. // Світ фінансів. – 2009. – № 2(19). – С. 129-134.

3.                Остріщенко Ю.В. Підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів у контексті децентралізації державної влади.// Наукові праці НДФІ. – 2008. – №4 (45). – С. 55-62.

4.                 Панасюк Л.В. Удосконалення механізму формування фінансових ресурсів місцевих органів влади. // Економіка і держава. – 2009. – №1. – С.46-49.