К.е.н. Коваленко О.М., К.е.н. Станіславик О.В.

Одеський національний політехнічний університет, Україна

РОЛЬ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

У РЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ

Світова організація торгівлі — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 р. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, то іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка мала б дієвий характер, спромоглася нарешті подолати перешкоди, що муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40 – х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченні Другої світової війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так уже й легко просувалися на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 р. американці розробили «Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН в Гавані, яка відбувалася в 1947 – 1948 роках. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося. Проте залишився в силі один документ – протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральна угода з тарифів і торгівлі – ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade – GATT). Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів і регулювання торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні положення:

- визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

- порядок митного оподаткування;

- правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидії в торгівлі тощо);

- сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів – раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 р. відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський, раунд (1986—1993) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ на Світову організацію торгівлі (СОТ). Дев'ятий, Доський, раунд (перший раунд у рамках СОТ) розпочався 2001 р.

СОТ налічує більше ніж півтори сотні членів (152 – на середину 2008 p.). Україна є членом COT з 2008 р. Штаб – квартира COT міститься в Женеві.

Головною метою COT є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів у всьому світі.

Функції COT:

- нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

- забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

- розроблення й прийняття світових стандартів торгівлі;

- нагляд за торговельною політикою країн;

- обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.
Основні принципи діяльності COT такі.

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов'язково повинна поширитися на торгівлю з рештою країн – членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів на власному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно – політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо).

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядати окрема країна – член в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихії, соціальних заворушень), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за погодженням із СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, виняток з погоджених правил.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно – тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується насамперед ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, який існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їхні товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Світова організація торгівлі – це, з одного боку, організація, а, з другого – сукупність міжнародних правових документів, багатосторонніх торговельних договорів, що визначають права та обов'язки країн – членів у сфері міжнародної торгівлі та формування національних торгових політик.

У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів та торгівлі.

Перше правило: захист національної промисловості здійснюється тільки за допомогою тарифів.

Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, в ній визначається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво від іноземної конкуренції. Однак ГАТТ вимагає, щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. Застосування кількісних обмежень (імпортних квот, ліцензій) забороняється. Але за певних обставин країни можуть застосовувати обмеження як необхідний інструмент регулювання експорту та імпорту. Так, скасування кількісних обмежень не повинно поширюватися на:

1) заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою запобігання чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;

2) заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі;

3) обмеження імпорту будь – якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь – якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є тимчасове обмеження виробництва та продажу аналогічних вітчизняних продуктів;

4) обмеження імпорту у зв'язку з проблемами з платіжним балансом.
Умови введення таких обмежень:

) обмеження імпорту не повинні перевищувати рівня, необхідного для того, щоб відвернути загрозу серйозного зменшення грошових резервів чи зупинити таке зменшення, або, якщо сторона має вкрай малі грошові резерви, досягти розумного темпу збільшення її резервів;

) країни, що застосовують обмеження, повинні поступово їх послаблювати в міру поліпшення ситуації;

) при застосуванні обмежень країни зобов'язуються не завдавати
непотрібної шкоди комерційним чи економічним інтересам будь – якої
іншої сторони;

4) країни, що розвиваються, з метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку;

5) країни, що застосовують їх із міркувань безпеки тощо.
Застосування кількісних обмежень не повинно бути дискримінаційним, тобто:

- обмеження не можуть застосовуватися відносно однієї країни, якщо їхня дія не поширюється на решту країн, які експортують чи імпортують аналогічний товар;

- не слід вимагати, щоб квоти, ліцензії на імпорт використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни;

- країна, яка вводить таке обмеження, має прагнути зберегти ті пропорції в торгівлі з іншими країнами, які могли б існувати за відсутності таких обмежень.

Якщо країна має підстави для запровадження квот, то необхідно виконувати такі вимоги:

- квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту, повинні бути фіксованими;

- розподіл квот здійснюється: а) на основі відповідних угод щодо розподілу часток квоти з усіма зацікавленими сторонами; б) в односторонньому порядку, на основі пропорцій, що склалися за час імпорту товару з країн, що зацікавлені в його постачанні протягом попереднього репрезентативного періоду із урахуванням особливих чинників, які можуть вплинути на торгівлю цим товаром;

- країна забезпечує інформування зацікавлених сторін про загальну вартість чи кількість товару, яку дозволяються імпортувати протягом певного періоду: про будь – яку зміну такої кількості чи вартості; про частки квоти, яка розподіляється між країнами – постачальниками, у кількісному чи вартісному виразі [2, с. 115].

Лібералізації торгівлі, як вважає ГАТТ, сприяє підвищенню частки адвалерних тарифів порівняно з комбінованими та специфічними. Члени СОТ застосовують 90% адвалерних тарифних ставок.

Друге правило: тарифні ставки повинні бути зниженні та пов'язані, щоб уникнути подальшого підвищення.

Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, що використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна – скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів. У результаті торговельних переговорів країни – члени СОТ домовляються відкрити свої внутрішні ринки для іноземних товарів і «пов'язують» себе відповідними зобов'язаннями.

Знижені та пов'язані в такий спосіб тарифи не підлягають підвищенню, про що вказується в національному Розкладі поступок країни. Розклад поступок є невід'ємною частиною правової системи ГАТТ.

Таким чином, суть концепції пов'язування тарифних ставок полягає в такому. Тарифні ставки, погоджені в ході переговорів, та інші зобов'язання, що беруть на себе країни, приводяться в розкладах поступок. Кожна країна – член СОТ має окремий розклад поступок і зобов'язана не накладати тарифів по ставках, що перевищують ставки, зазначені в їхніх розкладах, а також повинна протягом певного терміну (для більшості країн він становить 5 років) поступово знизити ставку мита до мінімального погодженого рівня. Держава також не повинна застосовувати заходи (як введення кількісних обмежень), які призвели б до зменшення розміру тарифної знижки. Тарифні ставки, зазначені в розкладі поступок, називаються пов'язаними тарифними ставками.

Отже, країна не може підняти тарифні ставки вище пов'язаних ставок, зазначених у графіках поступок. Графік також містить попередньо погоджені тарифні ставки по кожному товару і ставку тарифу, який країна погодилася в ході переговорів «пов'язати». У ході торгових переговорів країна може погодитися пов'язати наявні ставки (наприклад, 10%), чи нульові ставки; або зменшити ставки, наприклад з 10 до 5% і пов'язати знижені ставки. Країна може також пов'язати тарифні ставки граничним рівнем, що є вищим, ніж рівень ставки, погодженої в ході переговорів про тарифне зниження. Тому країна, яка погодилася зменшити тарифні ставки з 10 до 5% може вказати, що При застосуванні зниженої імпортної ставки пов'язана тарифна ставка становитиме 8%. У цьому випадку країна може збільшити тарифи до 8% у будь – який час, не порушуючи при цьому жодного зобов'язання ГАТТ.

Країни – члени СОТ повинні надавати одна одній режим не менш сприятливий, між це передбачено в їхніх Розкладах. При цьому вони звільняють одна одну від мит, які перевищують визначені розкладом, з урахуванням термінів, умов та застережень, які були передбачені в ньому.

Усі країни (розвинуті ті, що розвиваються, з перехідною економікою) пов'язали свої тарифні ставки в галузі сільського господарства, а в промисловості – понад 98 % імпорту промислових товарів у розвинуті країни і країни з перехідною економікою здійснюється за пов'язаними тарифними ставками. Обсяг імпорту в країни, що розвиваються, який надходить за пов'язаними тарифними ставками, становить 73%.

Прогресивне зниження ставок тарифів внаслідок прийнятих зобов'язань торговельних партнерів є одним з основних шляхів досягнення вільного доступу до ринку. Це сприяє піднесенню рівня стабільності системи міжнародної торгівлі та забезпечує передбачуваність, прогнозованість можливостей та умов доступу до ринку зацікавлених сторін.

Третє правило: торгівля на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС).

Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС – умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і/чи буде користуватися будь – яка третя держава. Іншими словами, якщо країна – член СОТ надає іншій країні який – небудь тариф чи інші переваги щодо будь – якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Наприклад, якщо країна І погоджується в ході торгових переговорів із країною II зменшити імпортне мито з 10 до 5%, то знижена ставка мита стосується всіх країн – членів СОТ. Зобов'язання про надання РНС стосуються як імпортованих так і експортованих товарів незалежно від країни їхнього походження.

Зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:

- будь – яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

- методики застосування тарифів, зборів;

- правил проведення експортних чи імпортних операцій;

- внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;

- застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами –постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.

Таким чином, зобов'язання, які беруть на себе країни щодо забезпечення РНС, поширюються на всіх членів СОТ і застосовуються відносно інструментів тарифного та нетарифного регулювання міжнародної торгівлі.

Однак існують деякі виключення з правил РНС. Так, одним з винятків є торгівля між учасниками регіональних торгових угод, щодо яких застосовується преференційний чи безмитний режим, а іншим винятком – генеральна система преференцій.

Країни в рамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри на преференційній основі. Більш низькі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються в торгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на інші країни.

Щоб захистити торгові інтереси країн, що не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладає строгі обмеження на укладення таких домовленостей, зокрема:

- країни-сторони регіональних угод повинні скасувати тарифи й інші торгові бар'єри, що впливають на значну частину всієї торгівлі між ними;

- домовленість не повинна привести до введення нових торгових бар'єрів у торгівлі з іншими країнами.

Домовленості можуть мати форму митних союзів, зон вільної торгівлі. В обох випадках торгівля між країнами – членами відбувається на основі звільнення від сплати мита, тоді як торгівля з іншими країнами ґрунтується на правилах РНС.

На сьогоднішній день існує більше ніж 100 регіональних преференційних домовленостей. Регіональна торгівля стабільно зростає, становлячи все більшу частину світової торгівлі.

Четверте правило: торгівля на основі положень національного режиму.

Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і припускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплати мита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені вітчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати на імпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після оплати мита на кордоні, внутрішніх податків (наприклад, податок із продажу) за вищими ставками, ніж ті, що застосовуються до подібних вітчизняних товарів. Аналогічно правила, які регулюють продаж і закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не повинні бути жорсткішими щодо імпортних товарів.

Міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами здійснюється на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС). Вона спрямована на сприяння економічному зростанню всіх торговельних партнерів та розвитку країн, що розвиваються, через поширення торгівлі послугами, і намагається досягти цього шляхом застосування до торгівлі послугами правил ГАТТ.

ГАТС охоплює міжнародну торгівлю послугами, за винятком послуг, що надаються органами державної влади, та багатьох авіатранспортних послуг.

ГАТС, по – перше, є комплексною угодою, оскільки містить головні правила, що стосуються всіх видів послуг, додатків щодо специфічних послуг та секторів, схеми специфічних зобов'язань для кожного члена, а, по – друге, рамковою угодою, що забезпечує стартові умови та правила, які сторони надалі будуть уточнювати та коригувати.

ГАТС містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і підсекторах послуг.

До найважливіших загальних зобов'язань належать такі:

1) забезпечення режиму найбільшого сприяння (РНС), який передбачає, що відносно «будь – якого заходу, який охоплюється цією угодою, кожний член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь – якого іншого члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь – якої іншої країни». Однак країна може вживати заходів, несумісних з РНС, за умови, що такий захід належить до вилучень з РНС. До причини, за якою деякі країни можуть робити винятки з РНС, належать збереження преференційного режиму в торгівлі послугами й рамках регіональних або інших домовленостей; деякі країни з ліберальними режимами імпорту зробили винятки з РНС у секторах фінансових послуг та морських перевезень. їх метою було збереження важеля для переговорів про лібералізацію торгівлі з країнами, які мають жорсткіші режими. Однак ці винятки не повинні призводити до підвищення бар'єрів у торгівля послугами для інших (третіх) країн;

2) прозорість правил з торгівлі послугами. Це зобов'язання передбачає створення інформаційних і контактних пунктів. Кожна країна – член повинна створити не менше одного інформаційного пункту, в якому інші країни зможуть одержати інформацію про чинне законодавство і норми щодо торгівлі послугами в тих секторах, що їх цікавлять. Крім того, розвинуті країни для допомоги постачальникам послуг із країн, що розвиваються, повинні створювати контактні пункти, які зобов'язані надавати інформацію про технологію послуг, комерційні й технічні аспекти надання послуг, реєстрації, визнання й отримання професійних кваліфікацій. Кожна країна – член СОТ повинна також публікувати інформацію про всі заходи, що стосуються торгівлі послугами, та інформувати раду торгівлі послугами про прийняття нових або внесення будь – яких змін до чинних законів, нормативних актів, які суттєво впливають на ринок послуг.

Уряди зобов'язуються давати відповіді на всі запити щодо конфіденційної інформації, яка стосується будь – яких заходів загального застосування або міжнародних угод;

3) взаємне визнання кваліфікації, необхідної для надання послуг. Фізичні та юридичні особи, що надають послуги, повинні одержати сертифікати або ліцензії та інші документи, що надають право займатися цією діяльністю. Тому країни – члени повинні укладати двосторонні і багатосторонні угоди для взаємного визнання кваліфікації, щоб одержати дозвіл на те, щоб займатись цією діяльністю;

4) правила щодо монополій, ексклюзивних постачальників послуг та іншої ділової практики, що обмежує конкуренцію. Постачальники послуг часто є монополістами на місцевих ринках. Крім того уряди іноді надають ексклюзивні права на торгівлю послугами обмеженій кількості постачальників. Це забороняється правилами ГАТС. Якщо ж виникає така проблема, то постачальники послуг мають право обмежити торгівлю;

5) заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема на забезпечення більшої участі країн, що розвиваються. Розвинуті країни повинні виявляти певну гнучкість до країн, які розвиваються, щоб останні могли, беручи на себе зобов'язання:

- відкривати меншу кількість секторів послуг;

- лібералізувати меншу кількість типів операцій щодо надання послуг;

- поступово розширювати доступ на ринок згідно зі ступенем їхнього розвитку і створювати умови, спрямовані на посилення можливостей своїх вітчизняних постачальників послуг, їх потенціалу завдяки доступу до сучасних технологій, до інформаційних каналів і мереж.

Конкретні зобов'язання – це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. У кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати Зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму тощо.

Національний режим передбачає, що «в секторах, які входять до національного розкладу, і за виконання умов тa кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожний член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь – якого іншого члена щодо всіх заходів, які торкаються поставки послуг, режим не менш сприятливий, аніж той, який він надає таким самими своїм послугам або постачальникам послуг».

Національний режим має більше значення для послуг, ніж для товарів, оскільки послуги підлягають більше внутрішньому національному контролю, що визначає як методи, так і обсяги поставок у межах ринку.

Зобов'язання щодо доступу до ринку означають, що країна надає послугам та постачальникам послуг будь – якого члена режим, не менш сприятливий, ніж той, який надається згідно з правилами і умовами, зазначеними в його розкладі.

Умови доступу до ринку визначаються країнами залежно від сектора і способу поставки послуги.

Види умов, які можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:

- обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, іноземні банки і страхові компанії можуть створити тільки обговорену кількість філій або дочірніх підприємств);

- обмеження загальної вартості операцій з послугами або активів (наприклад, тільки 10% перестрахувальної вартості може належати іноземним компаніям);

- обмеження загальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданих послуг, тобто введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, квота на кількість закуповуваних за рубежем фільмів, публікацій і поліграфічних робіт, що здійснюються за винагороду);

- обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть працювати в певному секторі послуг, або кількість фізичних осіб, яких постачальник послуг може найняти і які необхідні та мають безпосереднє відношення до поставки певної послуги (наприклад, більшість членів, ради директорів повинна мати громадянство цієї країни);

- вимоги до конкретного типу юридичної особи або спільних підприємств, через які постачальник послуги може надавати послугу (наприклад, у сфері надання банківських, страхових послуг дочірні підприємства мають бути інкорпоровані, тобто мати статус юридичної особи);

- обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу у формі обмеження максимального відсотка іноземного володіння акціями (наприклад, максимальна участь обмеження 49% акцій) чи загальної вартості індивідуальних або сукупних іноземних інвестицій.

Ці заходи не є дискримінаційними (можуть застосовуватися і для національних постачальників), однак використовуються для контролю над діяльністю іноземних постачальників на внутрішньому ринку шляхом кількісних та інших обмежень.

Спільно з ЮНКТАД Світова організація торгівлі утворила Міжнародний торговельний центр (МТЦ), про який йтиметься далі.

Література:

1. Козак Ю.Г., Пахомов Ю.М., Логвінова Н.С. Міжнародна мікроекономіка. Навч. посіб. Видання 3 – тє перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.

2. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент – СПб.: Питер, 2006, 464с., 2 – е издание.