Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Івушкіна О.В., Сілютіна І.М.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля

Синтез мистецтв як засіб формування світовідношення  особистості студентів

 

Традиційними для навчально-виховного процесу закладів культури та мистецтв є поєднання загальної та професійної підготовки студентів, проведення широкої роботи зі стимулювання їх мистецького розвитку, вдосконалення техніки та мистецької майстерності. Не заперечуючи традиційних форм і напрямків навчання та виховання, сьогодення потребує нових методів і прийомів, спрямованих на вирішення не лише професійних, а й світоглядних завдань. Даний напрям роботи повинен враховувати рівень підготовки студентів, готовність до рефлексивної діяльності в контексті формування їх світовідношення, проблематику занять, базуватися на використанні синтеза мистецтв.

У процесі формування світовідношення особливу значимість має мистецтво. Саме у мистецтві сконцентровані загальнолюдські програми спілкування й міжособистісної взаємодії. Образи і стани, що репрезентуються в художніх творах, спрямовані на суб'єктивність, у зв'язку з чим перед “обличчям” художнього твору можна відчути біль, каяття совісті, необхідність що-небудь змінити в собі та ін. Твори мистецтва, завдяки своїм художньо-зображувальним засобам, являють нескінченність, повноту, витонченість самого факту життя, існування Всесвіту. Основним джерелом, завдяки якому мистецтво може проникнути у сферу світовідношення, є переведення художніх цінностей у внутрішній світ особистості.

Мистецтво як сфера інтересів студентів не завжди розглядається ними як спосіб буття в культурі, як спосіб розкриття не лише професійно-творчих, а й духовно-творчих потенціалів. Визначені недоліки і проблеми дозволяють говорити про необхідність розробки спеціальних програм формування світовідношення саме засобами мистецтва, більш того, на принципі синтеза мистецтв.

Як відомо, мистецтво виступає як самостійна галузь символізації світових смислів, які у взаємодії із світовідношенням особистості створюють додатковий асоціативний ряд. Таким чином, у процесі формування світовідношення особистості студентів слід враховувати не тільки функції мистецтва (естетичну,  гедоністичну,  аксіологічну, культурно-адаптаційну, екзистенціальну, трансцендентальну, символізуючу, комунікативну), а й необхідність використання синтезу мистецтв.

Різноманіття трактувань синтезу в мистецтві сходиться на тому головному положенні, що він відображає системність взаємозв’язків в оточуючому світі та цілісність людської діяльності. За визначенням видатного скульптора Е. Неізвєстного, синтез – це коли «цілісне відчуття світу приміряє протилежні ознаки в єдиному, але багатоманітному …» [2, с. 42].

Синтез мистецтв збагачує систему зображально-виразних засобів, робить їх більш гнучким інструментом відображення дійсності. Через участь у синтезі окремі види мистецтва як би компенсують обмеження один одного, що накладаються матеріалом і формою, підсилюючи свій духовно-естетичний потенціал.

У науці виділяються три способи  поєднання мистецтв: конгломеративний, ансамблевий та органічний, що відрізняються ступінь внутрішньої взаємодії елементів:

1) Конгломеративний спосіб характеризує механічне поєднання різних мистецтв (або їх творів) у певному відрізку простору та часу. При цьому зберігається більша смислова автономність частин та елементів, що підтримується лише загальним замислом митця.

2) Ансамблевій формі єдності притаманне те, що кожний окремий компонент володіє відносною, а не абсолютною самостійністю. Він внутрішньо сполучається з іншими елементами і створює з ними художнє ціле, поза яким його смисл зрозумілий лише частково.

3) Органічний спосіб синтезування виражається у тому, що схрещення декількох мистецтв породжує якісно нову, своєрідну і завершену художню структуру, в якій компоненти, що її складають, розчинені так, що їх можна вичленити лише умовно, в порядку наукового допущення [1, с. 234 - 236].

Різні види мистецтва глибоко і всебічно впливають на особистість, захоплюючи і перетворюючи її внутрішній світ на гуманістичних засадах, на засадах естетичних цінностей, формуючи людськість, як ознаку людини. Синтез мистецтв сприяє цілісності розвитку особистості студентів, визначає вектор його духовності, духовної культури. Екзистенціальне і трансцендентальне є складниками, які здатні „зібрати” воєдино споконвічно дану та втрачену у процесі життя гармонійну єдність трьох начал у людині – тіла, духу та душі. Ця гармонійна єдність вкрай необхідна для сучасного етапу професійного самовизначення студентської молоді. Як свідчить досвід, кожна молода людина повинна вибрати саме ту професію, яка максимально буде сприяти її самореалізації і самопобудові як професіонала та людини культури, тобто реалізувала у своєму житті ідею „сродної праці” Г.Сковороди.

Як показує час, на професійну майстерність майбутнього працівника мистецької та культурно-дозвіллєвої сфери значно впливає характер зв’язку творчої особистості зі своїм та іншими видами мистецтва. Рівень професіоналізму залежить від активної участі у взаємодії із світом мистецтва.  

Педагогічні аспекти формування світовідношення засобами мистецтва пов’язані з процесом, який повинен привести до гармонізації властивих індивіду структур світовідношення особистісних якостей у певний стан. Актуальними з педагогічної точки зору постають навички сприйняття художньої семантики, володіння культурними смислами. Спонтанне інтуїтивно-естетичне почуття особистості студента повинно поступово перетворитися спочатку в рефлекторну, а потім і в естетично-мотиваційну установку.

Таким чином, формування світовідношення студентів навчальних закладів культурологічного спрямування обумовлено залученням майбутніх фахівців до творчого самовиразу в різних видах мистецтва, зверненням до художніх образів, які відображають складну взаємодію Людини і Світу.

Точками взаємодії змісту навчальних курсів філософії, історії культури, культурології, педагогіки і психології постають онтологічні характеристики буття людини в світі. Саме ці категорії (Всесвіт, Вічність, Простір, Час, Совість та ін.) знаходяться у центрі аналізу взаємодії людини і світу художніх цінностей. Важливим аспектом слід визнати те, що певна категорія, яка вперше була проблематизована, зокрема, на заняттях з філософії, у подальшій роботі на заняттях з культурології, психології або педагогіки, при поверненні до неї через певний час на заняттях з філософії повинна презентуватися студентами з інших позицій, набувати більшої цілісності.

Процес формування світовідношення студентської молоді підтверджує вихідну ідею про необхідність збагачення змісту навчальних предметів філософсько-естетичними, онтологічними категоріями (Всесвіт, Час, Простір, Вічність, Віра, Совість, Любов, Щастя та ін.). Проблематизація даних категорій, візуалізація та вербалізація  власних відчуттів щодо виявлення цих онтологічних характеристик буття людини у реальності та мистецтві, буде свідчити про зрушення у ставленні до всього комплексу предметів культурологічного циклу, дозволить наочно показати значення смислоутворюючих категорій для всіх наукових дисциплін. Внаслідок спеціальної роботи відбудеться збагачення тезаурусу студентів відповідною світоглядною термінологією.

Суттєвим наслідком процесу формування світовідношення особистості буде підвищення статусу дисциплін культурологічного характеру в системі професійної підготовки майбутніх фахівців мистецьких напрямків. Інтерес студентів до філософської, культурологічної проблематики  проявиться й у процесі їхньої безпосередньої фахової підготовки (вибір репертуару, прагнення до максимального творчого самовиразу в процесі професійної мистецької діяльності).

Індивідуальна та групова робота зі студентами коледжу культури та мистецтв буде сприяти включенню у понятійне коло свідомості молодих людей таких понять, як “трансценденція”, “екзистенціальні основи особистісного буття”, “духовне піднесення”. Головною умовою успішності роботи у цьому напрямку є переведення теоретичних знань у площину безпосередньої практичної роботи. Навички використання мистецтва для створення ситуацій духовного піднесення, катарсичного очищення є професійними навичками майбутніх педагогів, організаторів культурно-мистецького практичного спрямування.

Катарсис є цілісним, насиченим, динамічним станом особистості, що виражає вищий ступінь її духовної організації і виникає в результаті очищення, ускладнення і піднесення її цінностей та ідеалів до рівня соціально значущих, національних, загальнолюдських. Крім того привабливість цього підходу для нас полягає в тому, що основу духовного катарсису складає «сходження» суб'єкта до особливо значущих - загальнолюдських цінностей і ідеалів. Тим самим виховання, катарсис і загальнолюдські цінності включається в єдину духовно-практичну систему, в якій мета, засіб і результат максимально зближується. Духовне  очищення полягає в активному усвідомленні людиною неадекватного, неактуального або шкідливого досвіду діяльності і спілкування, в усуненні його елементів із змісту і способів розуміння, оцінки, ставлення до об'єктів і явищ дійсності, до інших людей.

Духовне ускладнення припускає внутрішню структурну перебудову свідомості, почуттів і поведінки особи за допомогою введення нових елементів і зв'язків в її соціокультурний досвід.

Духовне піднесення означає свідоме ухвалення індивідом нових для нього соціально значущих цінностей і ідеалів, стійку орієнтацію на їх реалізацію в особистому житті, в діяльності та спілкуванні з іншими людьми.

Можна стверджувати, що всім «загальнолюдським» у собі люди зобов'язані духовному катарсису. Тут виявляється двояка діалектична залежність вказаних явищ. Через катарсис соціальні суб'єкти засвоюють загальнолюдський ціннісний досвід, а завдяки останньому стають здатними переживати духовне очищення, ускладнення і піднесення. Високий рівень розвитку потреби і здатності до катарсичної діяльності можна назвати духовністю особи.

Оскільки катарсис включає емоційні, інтелектуальні, етичні, естетичні компоненти, то цілком закономірна і зрозуміла його здатність здійснювати цілісну дію на цілісний світ людської особистості. За своєю сутністю катарсис - складна, цілісна трансформація духовного ладу людини, при якій загальнолюдські цінності не тільки «очищають», «ускладнюють» і «прославляють» його, але і стають глибоко особистими. Катарсичність діяльності є головним критерієм у засвоєнні загальнолюдських цінностей в культурі.

Таким чином,  формування світовідношення студентів навчальних закладів культурологічного спрямування слід базувати на залученні студентства до процесу творчого самовираження в різних видах мистецтва, що в свою чергу призведе до зростання моральної необхідності спілкування з мистецтвом  як смисложиттєвими, найвищими цінностями.

Виходячи з того, що мистецтво є основним засобом творення смисложиттєвих цінностей особистості студентів, реалізація в навчально-виховному процесі основних засад синтезу мистецтв сприяє їх активному впливу на екзистенціальний і трансцендентний компоненти структури особистості, що дозволяє у навчальному закладі створювати  умови  для реалізації процесу естетичного сприйняття студентами “образу світу” і „образу людини” у мистецтві і через мистецтво.

 

 

Список використаних джерел

1.       Каган М.С. Морфология искусства / М.С.Каган. – Л. : Искусство, Ленинг. отд-ние, 1972. – 400 с.

2.       Кентавр: Эрнст Неизвестный об искусстве, литературе и философии. – М. : Изд-во Прогресс и «Литера», 1992. – 240 с.