Ковалевська Я.В., науковий керівник: Гарбар Ж.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Умови активізації управління ліквідністю комерційного банку

Фінансова стабільність будь-якого комерційного банку в першу чергу пов’язана із його ліквідністю. Велика частина проблем у банківській сфері, пов’язаних з ліквідністю, виникає за межами банків, виходить від їхніх клієнтів. Дійсно, проблеми ліквідності клієнтів трансформуються в проблеми ліквідності їхніх банків.

Вирішення проблем ліквідності для банку пов’язано з визначеними реальними і потенційними витратами, що включають процентні виплати по позиках, поточні витрати часу і грошей на пошук ліквідних засобів, альтернативну вартість активів, яка дорівнює майбутнім доходам. Керівництво повинне зіставляти цю вартість з необхідністю невідкладного забезпечення потреб банку в ліквідних засобах. Якщо банк володіє надмірними ліквідними засобами, керівництво повинне бути готове негайно інвестувати ці кошти, щоб уникнути витрат виникнення альтернативної вартості невикористаних активів, що не приносять доходів банку [2, c.46].

Слід зазначити, що управління ліквідністю банку пов’язане з ризиком зміни процентних ставок (процентний ризик) і з ризиком відсутності ліквідних активів в необхідному обсязі. Якщо процентні ставки зростають, вартість фінансових активів, які банк планує продати (такі, як державні цінні папери), знижується й окремі активи повинні бути продані в збиток. У цьому випадку банк не тільки отримає менше ліквідних засобів від продажу активів, але і знизить свої доходи через вимушені втрати. Крім того, з ростом процентних ставок одержання ліквідних засобів за допомогою позик буде обходитися дорожче і деякі види позик ліквідних активів стануть недоступні для банку. Якщо кредитори зрозуміють, що банк піддається більшому ризику ніж завжди, то він буде змушений залучати кредити під більш високі процентні ставки, а окремі кредитори узагалі відмовляться надавати позики для підтримання ліквідності.

Банки залучають великі суми короткострокових депозитів від фізичних та юридичних осіб, потім пускають їх в оборот і надають довгострокові кредити своїм клієнтам. Так що практично всі банки мають деяку невідповідність між термінами погашення по своїм активам і термінами погашення по основних зобов’язаннях. Надходження коштів від реалізації активів за термінами рідко збігається з кількістю наявних коштів, необхідних для покриття поточної заборгованості.

Для усунення вищезазначених проблем і підвищення ефективності управління ліквідністю банку можна запропонувати ряд рекомендацій. Перша з них полягає в тому, що менеджери з управління ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповідають за використання і залучення засобів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів. Наприклад, усякий раз, коли відділ комерційних кредитів відкриває нову кредитну лінію для клієнта, керуючий ліквідними засобами повинний бути готовий до можливого зняття засобів за цим кредитом.

Друга рекомендація полягає у тому, що менеджери з управління ліквідністю повинні передбачати (якщо це можливо), коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку чи, навпаки, збільшити вклади. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних активів. [4, с. 31].

Відповідно до третьої рекомендації менеджери з управління в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути упевнені в пріоритетності цілей управління ліквідними засобами.

Суть четвертої рекомендації полягає в наступному: потреби банку в ліквідних активах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання як надлишку, так і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, призводять до втрат доходів банку, у той же час як їхній дефіцит повинен бути швидко ліквідований, щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик чи продажів активів, що також призводять до втрат доходів.

У тих випадках, коли банк наближається до межі своєї задовільної ліквідності, необхідно застосовувати термінові заходи. До них слід віднести: скорочення зобов’язань до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їх строках; збільшення кількості ліквідних активів; розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності; збільшення власних засобів; одержання позик в інших банках тощо. [3, с. 58]

Ліквідність банківської установи знаходиться в тісному зв’язку із головною операцією комерційних банків-кредитуванням. Так, якщо кредитний портфель банку недиверсифікований або він проводить досить ризиковану політику в галузі кредитування та виникає ситуація несвоєчасного повернення коштів багатьма позичальниками, то банківська установа стикається із проблемою нестачі ліквідних коштів, що загрожує її платоспроможності за своїми зобов’язаннями та виникненню кризи ліквідності.

Отже, фінансове управління банківською ліквідністю складна й багатогранна проблема, яка немає однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише стану банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Список використаних джерел:

1. Управління банківськими ризиками: Навч. посіб. / Л. О. Примостка, П. М. Чуб, Г. Т. Карчева та ін.- К.: КНЕУ, 2011 - 600 с.

2. Хвостик В. Удосконалення оцінки ліквідності комерційного банку / В.Хвостик // Вісник НБУ. - 2013. - № 5. - С. 45-47.

3. Шварц О.В. Регулювання ліквідності банківської системи України в період кризи / О.В.Шварц // Вісник НБУ. - 2013. - № 4. - С. 56-61.

4. Шіллер Р. І. Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення / Р.І.Шіллер.- К.: Наукова думка, 2012. - 158 с.