Ковалевська Я.В., науковий керівник: Гарбар Ж.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Теоретичні аспекти аналізу та управління банківською ліквідністю

Ліквідність банків є головним фактором, що визначає їх платоспроможність та формує довіру кредиторів до банківської системи. Під управлінням ліквідністю розуміють діяльність банку по забезпеченню збалансованості попиту та пропозиції ліквідних засобів за термінами і обсягами. [1, с. 28]

Завданням банку в процесі управління ліквідністю є створення та удосконалення механізму по забезпеченню необхідного рівня ліквідності, впровадження якого дає можливість вирішити наступні стратегічні завдання:

- дотримуватись нормативних вимог ліквідності та не допускати як надлишкового запасу, так і дефіциту ліквідності;

- підтримувати оптимальне співвідношення між ліквідністю та прибутковістю активних операцій;

- звести до мінімуму рівень ризику ліквідності.

Головними напрямками діяльності банку в процесі управління ліквідністю є:

досягнення нормативного рівня ліквідності шляхом нарощення та стабілізації ресурсної бази, тобто, постійного збільшення частки строкових пасивів у ресурсній базі;

- планомірне нарощення капіталу банку;

- формування оптимальної структури активів, збалансованої за обсягами, термінами та видами валют із ресурсною базою;

виконання нормативних вимог Національного банку України щодо миттєвої, поточної, короткострокової ліквідності та обов’язкових резервних вимог до коррахунку, забезпеченні своєчасного проведення активних і пасивних операцій [3, c.19].

Централізоване регулювання ліквідності спрямовано насамперед на здійснення контролюючої функції за станом ліквідності комерційних банків, проте часом призводить до послаблення уваги до цієї проблеми з боку керівництва банків. Іноді ліквідність сприймається не як власна проблема банку, а як така, що може бути вирішена втручанням центрального банку і наданням стабілізаційних кредитів. Після втрати ліквідності відновити репутацію банку та довіру до нього з боку клієнтів майже неможливо.

У процесі еволюційних перетворень соціально-економічних систем, ускладнення і вдосконалення світової практики банківської справи другий підхід до питання ліквідності комерційних банків отримав подальший розвиток за двома основними напрямами: теорії управління активами і теорії управління пасивами комерційних банків [2, c.56].

Таким чином, можна зробити висновок, що теоретико-методологічні основи управління ліквідністю побудовані на положенні, що накопичення грошей не приносить користі в противагу інвестуванню. Банківські установи заінтересовані строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв’язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов’язано з тим, що кошти в ліквідній формі - готівка, поточні рахунки клієнтів, короткострокові державні цінні папери - хоча і легко реалізуються, але найменш доходні.

Список використаних джерел:

1. Бондаренко О. С. Моделі управління поточними ліквідними активами /О.С.Бондаренко // Інвестиції:практика та досвід. - 2013. - № 18. - С. 22-28.

2. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків /О.В., Г.Азаренкова // Банківська справа - К.: КНЕУ, 2011 - 600 с.

3. Галицька Е, Висоцька Л. Удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків // Банківська справа. - 2012. - № 2. - С. 19-25.