Магістр Качковська Н. Б.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Трансформація народних традицій в контексті тенденцій розвитку авторської ляльки на Поділлі як нове мистецьке явище.

Декоративне мистецтво упродовж усього ХХ ст.. пов’язувалось з історичними традиціями, з народною художньою творчістю завдяки чому успішно зберегло свою самобутність та неповторність. Українськими митцями у 80- 90-і роки вноситься радикальна зміна щодо сприйняття декоративних матеріалів як предмету суто сувенірного та утилітарного призначення. Вони доводять на практиці що мовою текстилю, кераміки скла можна вирішувати складні формальні завдання [4, с. 852]. Сьогодні унікальним вважається твір мистецтва що зовсім не підлягає тиражуванню. Саме тому в сучасних авторських творах митці прагнуть донести до глядача свої думки, враження переживання за допомогою різних формальних засобів вираження, завжди індивідуальних. Сучасне декоративно-ужиткове мистецтво намагається гнучко реагувати на тенденції притаманні сучасному суспільству.

Одним із яскравих прикладів сучасної художньої культури в Україні є авторська художня лялька. Інтегруючи різні види мистецтва, вона не тільки не втрачає набутого протягом багатьох століть статусу самостійного виду декоративно-прикладного мистецтва, а й набуває сталих рис образотворчого мистецтва із власними законами формоутворення, образною структурою і внутрішньою логікою розвитку.

У процесах творчої проектно-художньої діяльності щодо дизайну авторської ляльки в сучасній Україні існує низка суперечностей між:

- актуалізацією мистецтва авторської ляльки в сучасній Україні та необхідністю визначення її художньої специфіки, виявлення художніх якостей та критеріїв естетичної оцінки;

- наявністю суттєвих якісних напрацювань у різних галузях науки, зокрема, у педагогіці, філософії, психології, з проблем художньо-педагогічного, соціально-культурного усвідомлення ролі іграшки та необхідністю спеціального теоретичного осмислення феномену ляльки у просторі мистецтва;

- набуттям лялькою як продуктом творчої проектно-художньої діяльності нових якісних ознак і необхідністю аналізу трансформації народних традицій в контексті тенденцій розвитку авторської ляльки в сучасній Україні як нового мистецького явища.

Необхідність подолання виявлених суперечностей зумовлює актуальність дослідження авторської ляльки в сучасній Україні як мистецького феномену взагалі та на території сучасного Поділля зокрема. Тому метою нашої статі є розкриття художніх особливостей трансформації народних традицій в контексті тенденцій розвитку авторської ляльки на Поділлі як нового мистецького явища.

Комплексний феномен актуальності ляльки у соціально-культурному просторі України проявився у створенні у 2005 році та активному функціонуванні Державного музею іграшок, ідея заснування якого виникла ще в 1933 році, а у 1936 році було проведено виставку, яка поклала початок унікальній колекції іграшок. У музеї однією з постійних, поряд із експозиціями «Історія іграшки» та «Українська народна іграшка», є експозиція авторських робіт в єдиному екземплярі, що абсолютно відрізняються від промислових та народних іграшок. Виставка «Традиційна Українська іграшка та лялька» 2006 року відбулась у Державному музеї народної архітектури та побуту НАН України. На території Поділля активно відроджує традиції іграшкового мистецтва Вінницький обласний краєзнавчий музей так в червні 2010 року у малій виставковій залі музею експонувалась виставка «Народні ляльки Поділля», 2012 рік виставка майстрині Лариси Поворознюк «Лялькова енциклопедія українського костюму».

Спонукають до популяризації авторської ляльки в сучасній Україні й такі заходи, як проведення тематичних виставок, міжнародних салонів, пропозиції майстер-класів з виготовлення авторської ляльки, видання книг, альбому-каталогу, що висвітлює творчий доробок українських майстрів народної іграшки. Посилюється інтерес до фольклорної та етнічної ляльки.

Вивчаючи феномен авторської ляльки в сучасній Україні необхідно звернутись, перш за все, до української народної творчості, яка протягом історичного розвитку стала суттєвою частиною світової культури, джерелом освіти і виховання підростаючих поколінь. Феномен ляльки у просторі мистецтва має глибинний взаємозв’язок із культурним контекстом та етномистецькими традиціями створення іграшки в Україні.

Однак, системні дослідження та теоретичні узагальнення феномену авторської ляльки в сучасній Україні, які б сприяли виявленню її художньо-образних особливостей, сьогодні відсутні. Суттєво необхідним є вивчення художньої мови ляльки, образотворчо-виразних засобів, які склались у цьому виді мистецтва, критеріїв її естетичної оцінки, уточнення термінології предметного поля досліджень сучасної ляльки, розробки критеріїв аналізу та мистецтвознавчої оцінки для систематизації та класифікації авторської ляльки в сучасній Україні.

Загальна картина мистецтва ляльки є досить багатогранною й авторська лялька як арт-об’єкт, як матеріал для глибокого мистецтвознавчого дослідження є найбільш неоднозначним явищем, яке пропонує широкий діапазон інтерпретацій. Введення до сфери мистецтвознавства авторської ляльки як предмета дослідження потребує аналізу застосованого терміну «авторська лялька» з позицій мистецтвознавства так само, як і окреслення меж цього явища. Значною мірою умовний термін «авторська лялька» (синонімічно якому часто вживаються терміни «колекційна», «інтер’єрна», «художня», «дизайнерська» лялька) як, власне, і родове поняття «лялька» – донині не має наукового обґрунтування, тому залишається можливість різних, часто взаємовиключних трактувань. Досі існують суперечності у трактуванні терміну «лялька». Наприклад, у дослідженні О. Ситник [11] пропонується таке визначення: «Лялька» у фізичному сенсі є річчю виробленою, подібною до людини, реально чи умовно рухомою і відкритою для маніпулювання. У символічному сенсі «лялька» є носієм певних смислових значень: «людина», «жінка», «божество»; «бездушність», «млявість», «оманливість», «керованість» і в сучасному суспільстві має радше негативний відтінок». У працях І. Морозова, російського дослідника феномену ляльки у традиційній і сучасній культурі з точки зору ідеології антропоморфізму під лялькою розуміється «…любые антропо- и зооморфные фигурки, употреблявшиеся в традиционных обрядовых и необрядовых практиках и способные в условно-игровых формах заменять человека, выступать в его функции, а также их аналоги в современном быту, в том числе детских играх» [9]. Наявні суперечності у трактуваннях поняття зумовлені особливістю феномену ляльки, який полягає в тому, що, незважаючи на її неживу природу, художник і глядач наділяють її якостями живого характеру, часто оцінюючи її з позицій «олюднення» (на відміну від об’єктів інших видів мистецтв). При створенні й описі ляльок часто виникає необхідність у прийомах, які описують і виражають їх характер. Природність такого «олюднення» логічно пов’язана з виникненням та історичним розвитком ляльки як створення «людської подоби» здійснення певного роду ритуалів. Розглядаючи феномен ляльки як об’єкта мистецтвознавчих досліджень, науковці роблять сутнісні розмежування між такими, на перший погляд, синонімічними термінами як «лялька» та «іграшка». У роботі російської дослідниці М. Марченко, присвяченій авторській художній іграшці у мистецтві ХХ ст., поняття «художня лялька» й «авторська художня іграшка» розглядаються як споріднені, однак наголошується, що ці генетично пов’язані галузі художньої культури мають у ній різні території та шляхи еволюціонування, також акцентується на тому, що не слід занадто розширювати межі явища, яке визначається терміном «лялька» [6]. Авторка справедливо зазначає, що: «…На кукольных выставках все чаще появляются трудноопределимые с точки зрения их видовой принадлежности объекты – от сложных жанровых композиций до предметов дизайнерской мебели с включенным в структуру формы антропоморфным элементом. В очевидной, с точки зрения здравого смысла, «неку-кольности» многих творений современных кукольников – один из главных парадоксов современной художественной куклы». У розглядуваній роботі М. Марченко зроблено ряд висновків щодо визначення місця авторської художньої іграшки у сучасній системі мистецтв. Авторська іграшка розглядається як вид декоративно-прикладного мистецтва,що має витоки у попередніх культурних формаціях, однак значущість самостійного виду декоративно-прикладного мистецтва і дизайну вона набула тільки у результаті якісного стрибка, підготовленого розповсюдженням на початку ХХ століття ідей художнього виховання. Авторська художня іграшка є продуктом культури Новітнього часу і не має прямих зв’язків з художньою культурою попередніх епох. Авторська лялька може бути декоративним предметом інтер’єру, дитячою іграшкою, виставковим або музейним експонатом. Еволюція і національна своєрідність авторської художньої іграшки визначаються не тільки особливостями традиційної культури, але й внутрішньою соціально-політичною ситуацією різних країн у окремі історичні періоди, тим не менш, у своїх головних характеристиках авторська художня іграшка не має національних відмінностей і є явищем інтернаціональним.

Поширюючи ці висновки на висвітлюваний предмет дослідження – авторську ляльку – дає певний евристичний поштовх до розгляду авторської ляльки як самостійного виду декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та образотворчого мистецтва і спонукає до власних висновків щодо її художньо-образних особливостей в сучасній Україні.

Засвідчена виконаним інформаційним пошуком кількісна обмеженість інформаційної бази системних наукових досліджень ляльки у середовищі вітчизняних науковців та науковців близького зарубіжжя спонукає до виявлення підходів до авторської ляльки у середовищі широкого загалу майстрів авторської ляльки та фахівців, причетних до організації виставок, видання журналів, проведення міжнародних салонів тощо. Аналіз джерел мережі Інтернет, які, природно, не містять теоретичних узагальнень, але дають змогу певним чином окреслити термінологічне наповнення досліджуваного предмету, свідчить, що поміж майстрів авторської ляльки теж не спостерігається одностайності у визначенні цього феномену. Зокрема, розмаїтість думок з приводу авторської ляльки. А саме поняттям «колекційна», «авторська», «художня» лялька може описуватись один і той самий предмет, або ж ці поняття можуть мати різні інтерпретації стосовно ляльки. Основною ознакою колекційної ляльки є те, що вона не призначена для гри, а є прикрасою, предметом декору (інколи їх називають «інтер’єрними»). Колекційна лялька може бути фабричною, масовою, художньою, антикварною. Авторська лялька – лялька, виготовлена автором, як правило, у єдиному екземплярі, вручну,вона може бути колекційною, художньою, предметом народного промислу:

Мистецтво авторської ляльки синтезує сучасні тенденції скульптури, графіки, живопису, дизайну одягу, перукарської майстерності. Як зазначає О. Найден: «Авторські ляльки становлять найбільш розмаїту щодо матеріалів, типажних рис, образних основ, декоративних і пластичних принципів категорію ляльок. Адже автори їх – здебільшого творчі індивідуальності – прагнуть не тільки продемонструвати в них свою майстерність або причетність до лялькових народних традицій, а й висловити своє ставлення до життя, історії, національних та європейських культурних надбань, зрештою – своє вміння художньо мислити» [5, с. 197].

Сучасний художній процес потребує повноцінного осмислення і використання теоретичного і практичного досвіду минулого. Авторська лялька є культурним феноменом, який забезпечує наступність між поколіннями, концентрує у собі соціально-культурний досвід народу, національні особливості. Зокрема, українська народна іграшка протягом століть надійно забезпечувала передавання із покоління у покоління основних засад етико-естетичного досвіду, слугувала свого роду генетичним кодом, який утворював серцевину національного менталітету, і забезпечувала його сталість. Майстри художньої ляльки у своїй індивідуальній творчості виражають і розвивають ті або інші традиції відповідно до особистісних особливостей творчості, світосприйняття, обдарованості. Часто творчі традиції не виражаються у зовнішній схожості та прямих запозиченнях, а є прихованими у внутрішньому сенсі творчого розвитку художника, у основних тенденціях, які інколи можуть і не усвідомлюватись самим автором. Інколи, навпаки – художники свідомо звертаються до певних традицій у мистецтві створення ляльки і по-своєму інтерпретують їх.

Так сьогодні по всіх українських селах Поділля зустрічаються нетипові ляльки. Хоча вони і мають помітні відмінності від загальнопоширених, разом з тим зустрічаються досить часто. Їх можна виділити в окрему групу. Ми залишаємо відкритим питання про те, чи відображають ці ляльки народну традицію, чи вони створені внаслідок сучасних впливів або зусиль окремих аматорів з народу. За дослідженням краєзнавця Поділля Тетяни Пірус в традиційній культурі українців Поділля існує щонайменше п’ять видів ляльок за їх функціональним призначенням: лялька «жаванка» («кукла»), лялька «немовля», лялька «малюк», лялька «партнер», обрядові ляльки. Лялька «жованка» вийшла сьогодні із вжитку та збереглась лише в спогадах. Лялька «немовля» найпростіша у виготовленні для гри дітей 3-5 років. Сьогодні маловживана. Лялька «малюк», яка зображує дитину, загорнуту в пелюшку. Використовувалась в сюжетно-рольовій грі у дітей 3-5 років для зображення дитини. Має поширення сьогодні. Лялька «партнер» — лялька, яка зображує дорослу людину або ровесника у режисерській або сюжетно-рольовій грі. Має риси обличчя, руки, ноги. Зараз витіснена фабричними ляльками. Для Поділля нехарактерні ляльки із зображенням хреста чи переплетіння ниток у вигляді квадрата чи ромба на обличчі. Наявність в регіоні таких ляльок сьогодні — це штучне копіювання ляльок з інших регіонів України сучасними майстрами.

На Поділлі ляльці або взагалі не зображали обличчя оскільки вважали, що це може прикликати злі духи, це характерно для обрядової ляльки, ляльки-малюка, лялькам-партнерам малювали очі , ніс, губи вони носили суто ігровий характер і виготовлялись майже в зріст дитини. Більшість сучасних майстрів подільського регіону такі як Шостак-Орлова Ірина з Вінниці, яка створила серію авторської ляльки повністю підтримуючи традиції краю, а саме у застосуванні народних символів у декоруванні обличчя та одягу, Данилюк Галини Іванівни з села Лопатинці Вінницької області, що створює обрядові ляльки обереги з ниток, Поворознюк Лариса Олександрівна з міста Тівань Вінницької області створила серію авторської ляльки в костюмах різних історичних епох, що постійно експонується в Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, майстриня, як це характерно для Поділля залишила обличчя ляльки чистим, майстриня Цимбалюк Оксана з селища міського типу Дунаївці Кам’янець-Подільського рану Хмельницької області в своїх ляльках дотримується колористики, орнаментики вишивки та зображує на обличчі очі, ніс, посмішку що є теж трансформацією народних традиції подільського краю щодо створення ляльки її оздоблення. Денисенко Світлана Миколаївна також односельчанка Цимбалюк О. продовжує традиції Поділля у створенні ляльки з соломи та кукурудзяного листя тощо.

Авторська лялька українських майстрів може виступати як засіб міжкультурного діалогу, і у процесі розгляду ляльки у цій якості висвітлюються як загальні, так і національно-культурні особливості її образу. Дизайн авторської ляльки являє собою творчу проектно-художню діяльність, пов’язану з проектуванням предметного світу, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, яке задовольняє естетичні потреби людини.

Список використаних джерел:

1. Герус Л. М. Українська народна іграшка кінця XIX – першої половини XX ст. (історія, типологія, художні особливості) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. мистецтвознавства : 17.00.06 / Л. М. Герус ; Львівська академія мистецтв. – Львів, 1997. – 20 с.

2. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу : [Етнографія України] / М. Ф. Грушевський. – К. : Либідь, 2006. – 256 с.

3. Даниленко В. Я. Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури ХХ ст. (національний та глобалізаційний аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. д-ра мистецтвознавства : 05.01.03 / В. Я. Даниленко ; Львів. нац. акад. мистец. – Львів, 2006. – 36 с.

4. Історія українського мистецтва: У 5-и т./ НАН України. ІМФЕ ім.. М.Т. Рильського; голов. Ред.. Г. Скрипник, наук. Ред.. Т. Кара-Васильєва.- К., 2007. – Т. 5: Мистецтво ХХ століття.- С.852

5. Найден О. С. Українська народна лялька : [наукове видання] / О. С. Найден. – К. : Стилос, 2007. – 240 с.

6. Марченко М. А. Авторская художественная игрушка в искусстве ХХ века. Проблемы, тенденции, имена : автореф. дис. на соискание учен. степ. канд. искусствоведения : спец. 17.00.04 /М. А. Марченко. – СПб., 2009. – 31 с.

7. Матвієнко О. Теоретико-методологічні основи етнокультурного виховання молодших школярів засобами художнього конструювання ляльки / О. Матвієнко, О. Скляренко // Мистецтво та освіта. – 2011. – № 1. – С. 6–10.

8. Мишина М. А. Формы бытования традиционной куклы в культурном пространстве постиндустриального общества России : автореф. дис. на соискание учен. степ. канд. культурологии : спец. 24.00.01 / М. А. Мишина. – СПб., 2011. – 30 с.

9. Морозов И. А. Феномен куклы в традиционной и современной культуре (кросс-культурное исследование идеологии антропоморфизма) : автореф. дис. на соискание учен. степ. докт. ист. наук : спец. 07.00.07 / И. А. Морозов. – М., 2010. – 40 с.

10. Поділля /Артюх Л. Ф., Балушок В. Г., Болтарович З. Є., та ін. - Видавництво НКЦ ”Доля”. – 1994. – 504 с.

11. Ситник О. Г. Лялька як символічний двійник людини: соціокультурні виміри: автореф. дис. На здобуття наук. ступ. канд. культурології : спец. 26.00.01 / О. Г. Ситник ; Харківська державна академія культури. – Харків, 2009. – 13 с.