Лехіцький А.І. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПІДТРИМКИ БАНКІВ З ДЕРЖАВНИМ КАПІТАЛОМ

*228760*

Экономические науки/2. Финансы и банковскоедело

Лехіцький Андрій Ігорович

Здобувач Національної академії управління

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПІДТРИМКИ БАНКІВ З ДЕРЖАВНИМ КАПІТАЛОМ

Банківська система є неподільною частиною майже всіх економічних процесів та перетворень, які протікають у державі. Вона виступає в якості артерій, через які фінансові ресурси живлять економіку держави, акумулює та перерозподіляє грошові потоки за певним алгоритмом,створює умови до стабільного, поступового зростання, фінансово підтримує різноманітні проекти, як на макро-, так і на мікрорівні. Світовий досвід останніх десятиліть, в умовах глобалізації економіки, консолідації і централізації капіталів, та прискорення темпів поширення інформації свідчить - держава досягає зростання економіки, лише шляхом знаходження симбіозу між товарним виробництвом та надійними механізмами його фінансування.

Законодавчо виділені поняття не відображають реальної структури державної складової банківської системи, адже її формування відбувалось на всіх зазначених вище етапах. Кожний історичний етап становлення банківської системи додавав окрему групу державних банків. Перша група – банки, які історично створювались та існують як державні. Друга – банки, які створювались за участю приватного капіталу, та на певному,критичному етапі діяльності, були націоналізовані, набули статус державних і працюють в цьому статусі. Третя – непрацюючі державні банки. Четверта – псевдодержавні банки з опосередкованою (непрямою) міноритарною участю держави в капіталі.

Запропоновані на початку лютого 2016 року Міністерством фінансів України «Засади стратегічного реформування державного банківського сектору» розроблені сумісно з Національним банком, керівництвом банків, що знаходяться у державній власності, та представниками міжнародних фінансових організацій виділяють дві категорії державних банків –системоутворюючі і несистемоутворюючі. Розподіл здійснюється з урахуванням значення банків для фінансової системи [3].

Запропонований аналіз складових і структури державного сегменту у банківській системі України свідчить про його неоднорідність. Міністерство фінансів погоджується, що існуючий механізм управління банками, відповідальність за результати їх діяльності та процеси прийняття рішень в цих банках, потребують реформування. Така практика діяльності держави з управління своєю часткою в акціонерному капіталі банків, яка історично склалась, фактично є здійсненням безпосереднього контролю над роботою таких банків, що обмежує комерційну незалежність членів наглядової ради та правління, а також створює ризик можливого політичного чи адміністративного впливу, що може негативно позначатись на вартості цих активів для платників податків, як кінцевих бенефіціарів державної власності [3].

Для забезпечення діяльності державних банків в інтересах платників податків вкрай важливо, щоб держава управляла своїми інвестиціями в банках на комерційних засадах. На перший план виходить необхідність у запровадженні певних послідовних та своєчасних протекціоністських дій з боку держави щодо державних банків. Дослідженню механізмів підтримки державного банківського сектору присвячено великий пласт наукових робіт, як у міжнародних наукових колах, так і з боку представників вітчизняної школи.

Ю. Стюарт та С. Цемнолонскіс визначають державну допомогу,як поняття, тісно пов’язане зі впливом на конкурентні умови, дотаціями і податковими пільгами. Поділяють державну допомогу на горизонтальну та галузеву. Горизонтальна допомога доступна суб’єктам господарювання в усіх або багатьох різних галузях і спрямована на розвиток регіонів, підтримку ринкових досліджень та інноваційної діяльності. Правила надання такої державної допомоги в Європейському Союзі загалом є відносно гнучкими, радше дозвільними, ніж забороняючи ми [1].

Галузева державна допомога, навпаки, зосереджується на проблемі окремих суб’єктів або галузей економіки та належить до заходів, які є більш проблематичними з точки зору конкуренції і торгівлі та менш ефективними у контексті промислової політики, відповідно, для її застосування за законодавством має існувати більш істотне обґрунтування. Така допомога застосовується у галузях, де існують структурні проблеми, пов’язані з глобальною конкурентоспроможністю та перенасиченістю. В таких галузях застосовується пряма державна допомога і за аналогією Європейського Союзу були запроваджені правила які передбачають:

- спрямованість на вдосконалення процесу реструктуризації та конкурентного середовища у банківській сфері;

- розробку детальних планів капіталізації,плану залучення інвестицій, який би переконливо демонстрував, яким чином банк стане прибутковим у довгостроковій перспективі;

- обмеження виплати винагород керівному персоналу, встановлення граничної суми загальної винагороди на період.

В. Катасонов наводить форми державної підтримки фінансового сектору:

1. Капіталізація банків шляхом додавання бюджетних коштів до статутного капіталу банків.

2. Придбання державою безнадійних «токсичних» активів, а також надання позичкових коштів на поворотній основі (кредити, позики).

3. Надання державних гарантій за зобов’язаннями банків та інших фінансових інститутів.

4. Надання центральними банками кредитів рефінансування для підтримки ліквідності, за потреби у надзвичайному режимі [2].

Оскільки, банківська система еволюціонує разом з реальним сектором економіки, а макроекономічне середовище справляє безпосередній вплив на банківській сектор, слід зауважити, що державні банки суттєво відрізняються за обсягами активів, структурою ресурсної бази, якістю кредитного портфелю, технічним оснащенням, кількістю точок продажу банківських продуктів.

Література:

1. Стюарт Ю., Цемнолонскіс С., Державна допомога в окремих "чутливих” галузях економіки України / Ю. Стюарт, С. Цемнолонскіс // Економіка України. - 2015. - № 11. - С. 32-44.

2. Катасонов. В. Диктатура банкократії. Валентин Катасонов, - М.:Книжковий світ, 2014. - 352 с.

3. Засади стратегічного реформування державного банківського сектору, Міністерство фінансів України, 2016р.