Стаханов К.О. Робота громадських виїзних бригад з охорони психічного здоров’я в Україні

*228724*

Медицина / 7. Клиническая медицина.

Стаханов К.О.

асистент кафедри психіатрії, наркології, психології та соціальної допомоги Одеського національного медичного університету

Робота громадських виїзних бригад з охорони психічного здоров’я в Україні

Сьогодні українська система надання допомоги пацієнтам із психічними розладами знаходиться на шляху деінституціоналізації, і скорочення фонду психіатричних ліжок є однією зі складових цього процесу, який неможливий без створення альтернативних послуг замість тих, що надавалися в умовах стаціонару [1]. Найбільш сучасною альтернативою, згідно Європейському плану психічного здоров’я на 2013–2020 рр., є організація громадських служб психічного здоров’я, які можуть органічно доповнювати існуючу систему. При цьому акцент робиться на розвитку громадських служб охорони психічного здоров’я і розширенні ролі первинної ланки медичної психіатричної допомоги [2; 3]. Важливо, що головним завданням роботи громадських утворюваних служб є інтеграція пацієнтів із постшизофренічною депресією в суспільство – тобто робота нової структури орієнтована не лише на зменшення симптомів і поліпшення психологічного комфорту хворого, а й на побудову всієї системи реабілітації навколо значущих для пацієнта цілей при максимальному включенні особи з психічним захворюванням у соціальне життя [1; 4; 5].

На громадські служби охорони психічного здоров’я, відповідно до Європейського плану психічного здоров’я, покладено виконання певного обсягу послуг:

– надання інформації і засобів самодопомоги пацієнтам і для підтримки членів сім’ї пацієнтів (робота з оточенням);

– лікування найбільш поширених порушень психічного здоров’я;

– профілактика, лікування та психосоціальна реабілітація людей із важкими та/або комплексними порушеннями психічного здоров’я за місцем їх проживання;

– госпіталізація в установи місцевого рівня – такі, як центри здоров’я або центральні районні лікарні (як крайній засіб, за необхідності інтенсивного лікування);

– підтримка персоналу будинків-інтернатів для осіб із хронічними розладами психічного здоров’я;

– інші види послуг на регіональному або центральному рівні включно з проведенням судово-психіатричної експертизи [1; 2].

Одразу після виписки із стаціонару пацієнт перенаправляється до громадської служби, яка забезпечує супровід та ретельне спостереження за станом пацієнта перший час перебування вдома. З даною метою у складі громадської служби охорони психічного здоров’я створено окремі підрозділи – громадські виїзні бригади охорони психічного здоров’я, на які й покладено виконання супроводу хворого у перший час перебування. На співробітників окремого підрозділу – спеціалізованих виїзних бригад, які і надають допомогу переважно на дому, а в разі потреби – на базі лікувального закладу, в якому створені або в якому перебуває пацієнт [1]. Таким чином, громадські служби, здійснюючи домашнє візитування або прийом у своєму спеціальному центрі, надають реабілітаційну допомогу хворому за місцем проживання, що в кінцевому підсумку сприяє значному скороченню часу його перебування у стаціонарі та є профілактикою зайвої госпіталізації [6; 7].

Г. Тхорніцрофт та М. Танселла наголошують на таких основних принципах роботи громадських служб охорони психічного здоров’я:

– заохочення автономії пацієнта;

– забезпечення безперервності лікувального процесу;

– використання методів лікування з доведеною ефективністю і допомога пацієнтам у реальних життєвих ситуаціях;

– територіальна й тимчасова доступність допомоги; комплексність і повнота послуг, що надаються, справедливий розподіл ресурсів;

– відкритість і прозорість допомоги для пацієнта і його родичів; координація з іншими службами;

– досягнення цілей за допомогою мінімальних витрат або максимізація результатів за наявних витрат [8; 9].

Робота громадських спільних виїзних команд з охорони психічного здоров’я здійснюється на основі наступних принципів:

– при наданні допомоги на дому у пацієнта дотримувались принципів конфіденційності, поваги до особистого простору пацієнта, професійних меж;

– принцип конфіденційності полягав у – нерозголошенні інформації поза командою;

– принцип поваги до особистого простору: не торкатись пацієнта, не запитавши його заздалегідь, і виключно якщо цього не вимагає процедура;

– принцип професійних меж – залишатись в рамках професійних кордонів, не ставати друзями.

Таким чином, на громадські служби охорони психічного здоров'я, відповідно до Європейського плану психічного здоров'я, покладено виконання певного обсягу послуг, а саме: надання інформації і засобів самодопомоги для пацієнтів і для підтримки членів сім'ї пацієнтів (робота з оточенням); лікування найбільш поширених порушень психічного здоров'я; профілактика, лікування та психосоціальна реабілітація людей із важкими та/або комплексними порушеннями психічного здоров'я за місцем проживання пацієнтів; госпіталізація в установи місцевого рівня, такі, як центри здоров'я або центральні районні лікарні (як крайній засіб, за необхідності інтенсивного лікування); підтримка персоналу будинків-інтернатів для осіб із хронічними розладами психічного здоров'я; інші види послуг на регіональному або центральному рівні, включно із проведенням судово-психіатричної експертизи.

Отже громадські виїзні бригади надають медичну і психосоціальну допомогу пацієнтам, які з різних причин потребують більш інтенсивних реабілітаційних втручань.

Література:

1. Пінчук І.Я. Спільнотні служби охорони психічного здоров’я – перспективний напрям розвитку психіатричної служби України / І.Я. Пінчук О.В. Колодєжний, А.К. Ладик–Бризгалова, Ю.В. Ячнік // Україна. Здоров’я нації. 2016. № 4 (40) С.162-166.

2. The European Mental Health Action Plan 2013–2020 / World Health Organization. – Copenhagen : WHO Regional Office for Europe, 2013. – Access mode : http://www.euro.who.int. – Title from screen.

3. Becker T. The European perspective of psychiatric reform / T. Becker, J. L. Vazquez-Barquero // Acta Psychiatrica Scandinavica. – 2001. – № 104 (410). – P. 8–14.

4. Beyond the crisis: building back better mental health care in 10 emergency-affected areas using a longer-term perspective / J. E. Epping-Jordan, M. van Ommeren, H. N. Ashour, A. Maramis [et al.] // International Journal of Mental Health Systems. – 2015 – № 9 (15). – P. 10–21.

5. Jiloha R. C. Integration of Mental Health in Community setting with Psychiatry for person concept / R. C. Jiloha, L. S. Shekhawat // Delhi Psychiatry Journal. – 2010. – № 13 (1). – P. 12–17.

6. Killaspy H. From the asylum to community care: learning from experience / H. Killaspy // British Medical Bulletin. – 2006. – № 79–80 (1). – P. 245–258.

7. Mental health policy and practice across Europe. The future direction of mental health care / Edited by M. Knapp, D. McDaid, E. Mossialos, G. Thornicroft. – Maidenhead [England]: Open University Press, 2006. – 456 p. – (Open University Press European Observatory on Health Systems and Policies series).

8. Thornicroft G. The balanced care model: the case for both hospital- and community-based mental healthcare / G. Thornicroft, M. Tansella // The British Journal of Psychiatry. – 2013. – № 202 (4). – P. 246–248.

9. Thornicroft G. What are the arguments for community-based mental healthcare? / G. Thornicroft, M. Tansella. – Copenhagen : WHO Regional Office for Europe (Health Evidence Network report), 2003. – P. 25.