Экономика.Банки и банковская система

Грищук Ю.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми споживчого кредитування в Україні

Активному розвитку банківського кредитування населення, а відповідно – повноцінній реалізації установами функцій фінансових посередників в масштабах країни, перешкоджає низка об’єктивних факторів, локалізація яких і буде формувати перспективи розвитку галузі. Опрацювання літературних джерел дозволяє виділити наступні проблеми, що були детально опрацьовані науковцями та практика:

- брак кваліфікованого персоналу, який здатен ефективно працювати з клієнтами – фізичними особами та дотримувати необхідних вимог з надання роздрібних послуг;

- низький розвиток ринкової інфраструктури кредитного ринку в частині мережі представництв банківських установ;

- низький рівень культури населення в аспекті користування банківськими послугами;

- невисокий рівень доходів населення, що не дозволяє банкам реалізовувати депозитні стратегії, в результаті чого залишається нереалізованим потенціал надання кредитних послуг.

Всі зазначені проблеми не втрачають актуальності й сьогодні, проте ним приділена значна увага в засобах масової інформації та наукових джерелах, тому вважаємо за доцільне доповнити цей переліку. Так перше, що розглянемо є динамічна нормативна база, що неоднозначно впливає на поведінку позичальників та активність банків. Окремо відзначимо, що опрацювання цієї проблеми буде конкретизувати й інші пов’язані з нею проблеми.

Фахівцями НБУ було розроблено проект постанови, згідно з яким банки, що мають портфель споживчих кредитів, який перевищує певний рівень, були б зобов'язані дотримуватися більш високих вимог по нормативам, ніж інші. Отже, виникла ініціатива диференційованих нормативних вимог. Ця пропозиція була підтримана урядом, члени якого вважають темп зростання споживчого кредитування не бажаним і навіть небезпечними, як для платіжного балансу України, так і для добробуту громадян в очікуванні нової хвилі кризи. В частині платіжного балансу погодитися з доводами є всі підстави, оскільки за рахунок споживчих кредитів наші громадяни переважно купують товари, які мають статус імпортних.

Такі перспективи подальшого розвитку ринку споживчого кредиту не могли не залишитися без уваги банкірів, загальна думка яких зводилася до, м'яко кажучи, несхвалення. У відповідь реакцією на ініціативу щодо введення обмежень стали заяви ТОП менеджерів банків про реорганізацію роздрібного кредитного бізнесу з виділенням її в окреме ведення в форматі дочірніх кредитних організацій, що не мають статусу банків. Створення спеціалізованих фінансових компаній означало б виведення ринку з-під компетенцій Національного Банку.

У листопаді 2011 року проблемами споживчого кредитування зацікавився Конституційний суд України. Результатом розгляду питань ринку стало рішення (від 10.11.2011 р.), згідно якого комерційні банки були позбавлені можливості підвищувати ставки по кредитах, не дивлячись на те, що можливість таких дій була обумовлена в договорі кредитування. Також банки були позбавлені права вимагати дострокового виконання кредитних зобов'язань (погашення кредиту), якщо з боку позичальника були допущені незначні порушення. Рішенням було закрите питання про передачу інформації про позичальників третім особам, тобто банки не можуть передавати таку інформацію навіть колекторським копанням. Були в рішенні Конституційного суду і норми, які можуть безпосередньо вплинути на фінансовий результат фінансових установ в 2012 році, а саме рішення дозволяє позичальникам оскаржувати раніше стягнені банками неустойки.

Особливо відзначимо мотивування суду, оскільки вона містить ще одну проблему розвитку споживчого кредитування. Отже суд підкреслює, що держава зобов'язана забезпечити баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, інтересами банків й правами споживачів кредитів. Споживачам об'єктивно не вистачає знань для правильного вибору товару (в даному випадку - кредиту) і для укладення договору про придбання такого товару (кредиту). Саме тому мета держави - забезпечити захист інтересів слабшого - споживача кредиту, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Проект Закону №9593 «Про споживчий кредит», поданий народним депутатом Ю. Полунєєвим визначає вимоги до учасників кредитних відносин, інформації, яка повинна надаватися споживачеві до підписання договору, також ним регулюються питання оцінки кредитоспроможності позичальника, визначаються умови кредитного договору, його форма та порядок укладання.

У проекті Закону особлива увага приділяється визнанню недійсності тих умов договорів, що обмежують права позичальника в порівнянні з правами, закріпленими цим Законом. Що цікаво, автор відреагував на одне з положень, залишених без уваги Конституційним Судом, а саме у випадках неоднозначного тлумачення положень кредитного договору їх слід тлумачити виключно на користь позичальника.

Проектом запропоновано закріпити право позичальника протягом чотирнадцяти днів з моменту передання йому примірника договору відмовитися повністю або частково від кредиту без пояснення причин.

В якості проблеми споживчого кредитування, Вищий господарський суд зазначив недостатнє використання банками надані чинним законодавством широкі можливості контролю фінансового стану позичальників та оцінки ризиків, пов'язаних з реалізацією бізнес-проектів, на етапі прийняття рішення про видачу кредиту. Аналіз матеріалів судової практики показує, що при укладанні договорів банки не завжди дотримуються вимог Господарського кодексу в частині змісту кредитного договору (ч. 2 ст. 345), техніко-економічного обґрунтування кредитного заходу (ч. 1 ст. 346), наявності гарантій платоспроможності та забезпечення виконання зобов'язань за договором позички (ч. 2 ст. 346), контролю банку за використанням кредиту (ст. 348).

Наступна проблема - проблема якості кредитного споживчого портфеля. В березні 2012 року Національний банк визнав істотне зростання частки прострочених кредитів, яка в лютому 2012 року зросла на 0,2 процентного пункту - до 9,93% загальної суми виданих кредитів. Зупинимося детально на організаційних аспектах кредитування, безпосередньо пов'язаних з виникненням проблемної заборгованості.

Основні ризики, які супроводжують існування окремого кредиту або в цілому портфеля кредитів, оцінюються на момент видачі кредиту фізичній особі. Для оптимізації таких ризиків співробітники банку використовують широкий набір засобів, починаючи зі співбесіди, закінчуючи оцінкою платоспроможності клієнта. Кожна дія співробітників банку до видачі кредиту може мати вирішальне значення в прийнятті позитивного рішення з приводу кредиту.

На перший погляд, банку достатньо звернутися в бюро кредитних історій і визначити претендента на кредит, за яким вже числиться кілька позик. Але на практиці позичальникові нескладно буває отримати два, а то й кілька кредитів одночасно.

Бюро кредитних історій - організація, що збирає інформацію про виконання клієнтами фінансових установ своїх грошових зобов'язань. У багатьох розвинених країнах, наприклад в США, кредитна історія - невід'ємний атрибут соціального успіху. При її відсутності важко буде не тільки отримати кредит (позичальникові доведеться або вносити великий депозит, або платити завищені відсотки), але навіть зняти квартиру.

У реальному житті кредитні бюро не завжди справляються з покладеною на них місією. За оцінками експертів близько 12% позичальників, які отримали кредит готівкою, беруть одночасно по кілька позик в різних кредитних установах. Це досить високий показник, який багато говорить про ризикованість даного ринку.

Не будемо заперечувати того факту, що при наявній інформації про один з цих кредитів, другий кредит в принципі був неможливий, оскільки ми зверталися в обидва банки за невеликою сумою, яка в два рази перевищує підтверджений щомісячний дохід. Однак теоретично позичальник міг аналогічним чином отримати кредити і на більшу суму. Це можливо головним чином тому, що в Україні досі не налагоджено обмін запитами про кредитну історію між різними бюро кредитних історій.

Крім того, навіть якщо всі банки, в які звертається позичальник, користуються послугами одного й того ж бюро, це не завжди стане перешкодою для видачі кредитів протягом одного або декількох днів. Основна проблема полягає в тому, що більшість фінансових установ оновлює інформацію, передану в бюро кредитних історій не частіше, ніж раз на місяць. Тому у позичальника існує принципова можливість взяти кілька кредитів протягом двох-трьох днів відразу в декількох кредитних установах.

Таким чином, в такий неоперативності оновлення інформації в кредитних бюро є переваги: позичальник з невеликим розміром офіційного доходу, якому в одному банку не дадуть великий кредит, може все одно отримати необхідну суму в різних установах. Однак при більш детальному розгляді така ситуація таїть у собі небезпеку не тільки для банків, але і для самого позичальника.

Всі розглянуті проблеми важливі, але з позиції формування ринкової кон'юнктури, особливо виділимо високу платність кредитних ресурсів. Найвища ставка по споживчих кредитах більш ніж в чотири рази перевищувала платність по найвигіднішій для позичальника пропозиції по таких позиках. Станом на 11 червня 2012 найнижча ставка за споживчими кредитами на купівлю товарів строком на один рік в банках з числа 50 найбільших становила 23,79% річних. Така платність кредиту була в Ощадбанку. У 36,01% річних обходився акційний кредит від УкрСиббанку на товари в інтернет-магазинах. При цьому найдорожчий споживчий кредит на товари з тих же 50 банків обходився на початок червня 2012 року в 104,85% річних. Таку платність кредиту мали позики на мобільні телефони та портативну техніку строком на один рік в Дельта Банку.

Висока платність споживчого кредитування була останньою розглянутою проблемою. Однак, зроблене нами доповнення не дозволяє стверджувати про закінчений перелік проблем, а тому варто очікувати продовження досліджень у цьому напрямку.

Список використаних джерел:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436 - IV.

2. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-26/2011) від 10.11. 2011 р. №15-рп/2011

3. Цивільний кодекс України 16.01.2003 р. №435 – IV.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7.12.2000 р. №2121-III.