К.е.н. Баранник Л.Б.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

До питання про напрями посилення ефективності використання бюджетних видатків на цілі соціального захисту населення

Сучасна економічна наука вирішує дуже складні питання суспільного життя. З переходом на ринкові засади розвитку розширилась сфера досліджень, ускладнилися завдання науки щодо пошуку нових шляхів господарювання. Питання ефективності використання бюджетних видатків набуває особливого значення в умовах браку коштів у державному бюджеті.

Теоретично кожна країна намагається використовувати свої фінансові ресурси максимально результативно, відповідно, необхідність оцінки ефективності бюджетних видатків визначена вимогами, потребами й уподобання населення. Але практично зробити це надто складно.

На законодавчому рівні поняття «ефективність бюджетних коштів» конкретно не визначено. Ні в Бюджетному кодексі нової редакції, ні в інших законах України немає чітких показників критерію, а також визначення терміна «ефективність бюджетних видатків», як і того, за яким принципом чи механізмом слід визначати їх неефективне використання. Тому кожен учасник бюджетного процесу на власний розсуд розуміє ефективність використання бюджетних коштів. Таким чином поширюється суб’єктивне тлумачення цих термінів із застосуванням окремо взятих відповідних правил, стандартів, критеріїв, що іноді призводить до суперечностей і неточностей у тлумаченні даних складних економічних категорій.

Особливістю використання державних фінансів у соціальній сфері є соціальний ефект, а принцип економного витрачання коштів не завжди означає раціональне чи оптимальне їх використання. Так, укрупнення загальноосвітніх шкіл в Україні на протязі всього періоду трансформаційних перетворень привело у деякій мірі до економії витрат на ці заклади соціальної сфери. Водночас це стало однією з причин того, що багато дітей шкільного віку у сільській місцевості втратили можливість відвідувати загальноосвітню школу. З 1995 р. кількість навчальних закладів у сільській місцевості зменшилась більше як на дві тисячі. Збиток соціально-економічному потенціалу від цієї «економії» важко визначити. Поява такої кількості осіб з низьким освітнім рівнем на ринку праці вже найближчим часом значно ускладнить працевлаштування їх та потребує немалих коштів, величина яких може і перевищити зекономлені від укрупнення мережі загальноосвітніх шкіл витрати. Крім того, цей захід «економії» породив ще й проблему працевлаштування вивільнених учителів.

Залежність функціонування системи СЗН від стану економіки очевидна. Зрозуміло, що виконання державою взятих на себе гарантій по виплаті допомог, компенсацій, забезпеченню різних пільг можуть стримувати у конкретному часовому періоді можливості розвитку економіки. Але не можна погодитися з тим, що економіка має існувати заради економіки, а її розвиток повинен відбуватися за рахунок масштабного і соціально невиправданого скорочення рівня соціальної захищеності населення. Такі дії є діаметрально протилежними конституційному визначенню України як соціальної держави.

Інколи ефективність можна оцінити лише сконструювавши інтегральний показник із декількох інших. Це характерно для оцінювання ефективності соціальних процесів, соціальної захищеності людини. Ефективність має різні прояви і тому у кожному конкретному випадку треба зважено оцінити, що саме відбулося і чого очікували від того чи іншого заходу.

Відповідно, під ефективністю використання бюджетних коштів слід розуміти досягнення поставлених цілей і завдань у межах реалізації державних програм шляхом співвідношення отриманого результату і витрат (об’єму виконаних видатків). Варто зауважити, що ефективність не завжди можна математично виразити через ділення результату на витрати, оскільки таке порівняння приймає і від’ємне значення. Щоправда, від’ємний результат інколи символізує собою певну ефективність (наприклад, зменшення дії негативного фактору). Ефективність є синтезом багатьох результатів. Вона залежить від цілого ряду зусиль по досягненню поставлених завдань, але найбільше вона залежить від управління бюджетними видатками.

Для оцінки ефективності використовується три методи: порівняльний аналіз: результати, досягнуті в попередні роки, порівнюються з визначеними цілями, а також зіставляються альтернативні шляхи вирішення тих чи інших завдань; факторний аналіз: являє собою статистичний підхід, в основу якого покладено вплив зміни факторів на результат; аналіз пакета даних: досліджується співвідношення між ресурсами та результатами з точки зору максимальної ефективності, досягнутої найбільш прогресивними організаціями.

Коли йдеться про місцевий бюджет, громадськість зацікавлена знати, наскільки ефективно використані можливості бюджету. Тут у нагоді стають показники результативності. При їх розробці особливу увагу необхідно приділяти потребам споживачів і взаємозв'язку з процесом формування та виконання місцевих бюджетів .

Ефективність не є абсолютом. Ніколи не можна сказати, що ми досягли максимальної ефективності і вже нічого більше робити не можна.

Змінюються обставини, змінюються вимоги, з'являються нові можливості, використовуються нові методи та технології. Таким чином, оцінка ефективності має відбуватись регулярно через реалістичні оціночні цикли.

Є думка, згідно з якою до критеріїв визначення ефективного витрачання бюджетних коштів слід віднести такі соціоекономічні індікатори: задоволення потреб суспільства, співвідношення між результатами та витратами, додержання строків фінансування, відповідність видатків кошторису, оплата товарів та послуг за справедливою вартістю, дотримання строків виконання.

Усі методи підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів можна об’єднати у два блоки, перший з яких є науково обґрунтоване планування тих чи інших обсягів коштів, а другий – контроль за раціональним та цільовим їх використанням. Перша проблема виникає тоді, коли треба визначитись, що саме є доцільним та необхідним і скільки його має бути. Друга проблема – з тим, що і як контролювати.

Гроші зазвичай повинні виділятися на якісь проекти, об'єднані єдиною концепцією, яка спочатку повинна включати в себе критерії оцінки. А інакше взагалі неможливо зрозуміти, чому потрібно виділяти гроші саме на ці проекти і як оцінювати результати їх фінансування. З даною проблемою при перевірці часто стикаються органи державного фінансового контролю, які встановлюють, що оцінити ефективність використання бюджетних коштів, які виділяються, наприклад, міністерству культури для реалізації повноважень і проведення заходів у сфері культури, неможливо, оскільки критеріїв оцінки немає.

Отже, найважливіше та найперше значення має запровадження методик визначення ефективності використання бюджетних коштів та ті чи інші цілі. Вибір головної мети представляє собою найбільшу складність. Не менша складність полягає і у формуванні оціночних показників, що характеризують кількісні чи якісні параметри ступеня досяжності поставленої мети. Наприклад, якщо мета соціального захисту визначити як необхідність поставити «за щит» усіх нужденних громадян країни, то її ефективність може оцінюватися чисельністю захищених індивідів чи домогосподарств, яким надається відповідна допомога, а також постійним зростанням цієї чисельності. Саме цей підхід і був визначальним для соціального захисту, що проводився радянською державою. Результат відомий. Підвищення рівня соціальної захищеності громадян виключно на підставі постійного зростання витрат, як свідчить практика, нереально навіть у самих забезпечених країнах світу, тим більше він не є прийнятним для сучасної ситуації у нашій країні.

У статистичному щорічнику про соціальний захист населення України використовується 112 показників, що дозволяє скласти певне уявлення про нього, але не всі показники дозволяють судити про ефективність витрачання коштів, що ще раз підтверджує нашу думку про необхідність застосування спеціальних методик визначення ефекту для кожної форми системи СЗН.