Аспірант Кошевець В.В.

Сумський державний університет, Україна

Екологічна відповідальність бізнесу: переваги та обмеження

Однією з проблем, які постають перед людством в ХХІ ст. є загроза втрати природної рівноваги, тобто здатності біосфери та її складових асимілювати наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище. З урахуванням цього зростає значення екологічної відповідальності бізнесу.

Передові країни світу володіють значним досвідом у сфері екологічної відповідальності бізнесу, про що свідчить наявність комплексних державних та міжнародних природоохоронних програм, законів та інших нормативних документів, які регламентують захист навколишнього середовища. Крім того, багато корпорацій розробили та впровадили власні екологічні стандарти, які частіше за все встановлюють більш жорсткі вимоги до екологічної відповідальності, ніж державні нормативні акти.

Високі стандарти природоохоронної діяльності потребують значних фінансових затрат, проте зростає число корпорацій, які прагнуть дотримуватися даних стандартів в своїй діяльності, оскільки екологічно відповідальна поведінка (далі ЕВП) є економічно виправданою в довгостроковому періоді. Серед переваг ЕВП Є.Я. Віттенберг називає такі [1]:

- можливість досягнення синергетичного ефекту між екологічними ініціативами та завоюванням компанією стійкого лідерства на ринку та довгострокової конкурентоспроможності;

- зниження собівартості продукції за рахунок впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, повторного використання сировини та раціонального екологічного менеджменту;

- розширення клієнтської бази та збільшення лояльності споживачів, оскільки все більше число потенційних клієнтів віддає перевагу екологічно чистій продукції;

- екологічно відповідальна поведінка приймається до уваги передовими кредитними організаціями при наданні кредитів;

- нарощування репутаційного капіталу, що в свою чергу призводить до збільшення вартості гудвілу та росту капіталізації компанії.

Таким чином, екологічно відповідальна поведінка є вигідною для бізнесу, що підтверджується багатьма фактами. Наприклад, індекс стійкості Dow Jones демонструє пряму залежність між активною екологічною політикою корпорацій та вартістю їх акцій. Крім того, дослідження McKinsey свідчить, що близько 60% західних компаній вписали природоохоронні проекти в стратегію розвитку.

На сьогоднішній день немає єдиної думки щодо визначення сутності ЕВП. Н.В. Пахомова, А. Ендрес, К. Ріхтер виокремлюють 3 підходи до визначення сутності екологічної відповідальності: неокласичний, інтегрований економіко-етичний та радикально екологічний [2]. Неокласичний підхід передбачає оцінку дій компанії в розрізі їх впливу на економічну ефективність та суспільний добробут. Інтегрований економіко-етичний підхід передбачає врахування етичних факторів при прийнятті управлінських рішень. Радикально екологічний підхід має різні форми прояву: екофемінізм, соціальна екологія, захист прав тварин, теорія екологічних співтовариств тощо.

На відміну від розвинутих країн, в яких протягом останніх десятиліть існує позитивний тренд у розвитку екологічної відповідальності бізнесу, в країнах СНД більшість бізнесменів скептично ставиться до екологічних ініціатив та екологічно відповідальної поведінки. Крім скептичного ставлення бізнесменів існують бар’єри, які сформувалася історично і пов’язані з неефективним управлінням природними ресурсами з боку держави:

1) недостатньо дбайливе ставлення до природи з боку влади, бізнесу, громадськості, що пов’язано з багатством природних ресурсів та хибною думкою щодо їх невичерпності на протязі багатьох століть вкорінювалося в свідомості суспільства;

2) формальне ставлення до природних ресурсів у Радянському Союзі, яке витікало із соціалістичної теорії, згідно з якою природні ресурси, створені без затрат людської праці не мали вартості;

3) особливості ведення бізнесу на пострадянському просторі не дозволяють використовувати заходи по охороні навколишнього середовища, які ефективно працюють в розвинутих країнах. Наприклад, основний принцип західної природоохоронної діяльності «забруднювач платить» перетворився в «платить за право забруднювати», тобто більш вигідно платити штрафи за забруднення навколишнього середовища, ніж прагнути до зменшення забруднення.

4) на початковому етапі впровадження екологічних стандартів необхідні значні фінансові ресурси, що призводить до зростання собівартості продукції за рахунок затрат на оновлення основних фондів та введення нових технологій.

Як висновок, варто зазначити, що зарубіжний досвід ведення бізнесу підтверджує думку про те, що екологічна відповідальність бізнесу в середньо- та довгостроковій перспективі є більш вигідною, ніж економія на екологічних заходах в короткостроковому періоді. Більшість закордонних компаній розробляють та впроваджують екологічні стратегії. Тенденції розвитку світових ринків провокують зміну орієнтирів ведення бізнесу, змінюються підходи до визначення конкурентоспроможності продукції, до ефективності діяльності компанії. ЕВП призводить до зростання конкурентоспроможності компанії на міжнародних ринках. Ряд українських компаній починає використовувати стандарти ЕВП в своїй діяльності, але цього недостатньо для стійкого розвитку держави.

Література:

1 Виттенберг Е.Я. Социальная ответственность бизнеса на постсоветском пространстве. – М.:РГГУ, 2011.- 477 с.

2 Экологический менеджмент / Н.В. Пахомова, А. Эндрес, К. Рихтер. – СПб.:Питер, 2003. – 544 с.