Государственное управление/3.Взаимодействие разных ветвей власти

Васильченко О.Ю.

Національна академія державного управління при Президентові України

Значення інституту народного представництва в Україні

Виникнення та становлення народного представництва проходили під впливом трьох основоположних ідей: ідеї народного суверенітету, ідеї закону як виразу спільної волі, що має за мету досягнення загального блага, а також ідеї про необхідність участі громадян у здійсненні влади, діалогу влади та суспільства під час вирішення питань, що стосуються інтересів останнього [1, с. 34]. Ці ідеї не втратили своєї актуальності: вони і зараз визначають провідну роль народного представництва в Україні.

У практиці державного будівництва народне представництво є основним критерієм існуючих політичних режимів. Крім того, від ступеня розвитку народного представництва залежить форма державного правління, ієрархія, структура та компетенція органів державної влади [4, с. 9].

Народне представництво виступає необхідним і важливим елементом у системі функціонування державної влади будь-якої демократичної держави. Незабезпечення адекватного народного представництва завжди ставало фактором підриву демократичних традицій.

Народне представництво виконує функцію поєднання суверенітету народу із державною владою, що надає всій системі правління демократичний характер. В тоталітарних державах народне представництво завжди фіктивне, оскільки парламент через закони, що ним приймаються, лише втілює рішення керівництва правлячої партії [2, с. 274].

Конституція проголошує Україну демократичною державою, а її народ - носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні. Однією із форм здійснення влади народу є представницька демократія, реалізація якої є базовою умовою для всього демократичного розвитку нашої країни. Цим пояснюється практична значущість народного представництва в Україні. Вона посилюється тим, що народне представництво покликане забезпечити легітимність державної та муніципальної влади, протидіяти авторитаризму, обмежувати бюрократизм і корупцію, гарантувати народові можливість впливу на владу та контролю над нею. Завдяки розглядуваному інституту на рівні місцевого самоврядування також з’являється реальна можливість не лише делегувати повноваження, але й безпосередньо вирішувати питання місцевого рівня, пов’язані із господарською, соціокультурною, управлінською й іншими видами діяльності.

Народне представництво – це сполучна ланка між конституційною правовою державою та громадянським суспільством. Громадянське суспільство, з одного боку, є умовою реалізації ідеї представницької демократії, а з іншого - інститутом, формування та розвиток якого неможливий окремо від представницьких органів [8, с. 89-90].

Народне представництво варто розглядати не лише як істотний елемент демократичної держави, але і як прояв свободи суспільства в сфері опосередкованої реалізації влади.

Систему народного представництва як одну із найважливіших форм практичного втілення представницької демократії, безперечно, можна віднести до публічно-правових інститутів, що здатний організувати та втілити ідею взаємодії суспільства й держави, за якого влада та громадянин виступають партнерами в прийнятті рішень, співіснуючи в режимі постійного діалогу та взаємоконтролю [8, с. 90].

Соціальна значущість народного представництва полягає в тому, що воно формує волю виборців, відображає та реалізує їх різні інтереси в рішеннях, що приймаються представницькими органами. Народне представництво створює умови для реалізації особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних прав і свобод громадян. Через цей інститут громадяни можуть здійснювати контроль за діяльністю державної влади і, відповідно, впливати на процеси управління державою.

Народне представництво дозволяє народним масам брати активну участь у політичному та державному житті. Воно сприяє процесу формування плюралізму думок різних груп інтересів. Народне представництво є гарантом дотримання прав та інтересів народу, є постійним виразником громадської думки. Інститут народного представництва - це універсальний спосіб забезпечення інтересів соціальних груп, політичних партій, громадських й інших організацій, зміст якого полягає в діалектичній взаємодії змісту та форми суспільного розвитку, що дозволяє встановлювати консенсус між владою й інститутами громадянського суспільства [7, с. 14].

Система виборного народного представництва зумовлює відображення всіх змін інтересів і настроїв суспільства на складі державних органів. Це цілком відповідає головному призначенню представництва: періодично змінювати клас управлінців і підпорядковувати представництво життєвим інтересам суспільства. Лише даний вид народного представництва може повністю гарантувати відповідність законів народній правосвідомості. Народне представництво, за своєю організацією та функціями, на даний час є основним елементом панування права в державі. Завдяки йому вся діяльність держави регулюється правовими нормами [6, с. 71]. Отже, народне представництво є механізмом підтримання відповідності владних приписів, що формулюються органами й посадовими особами державного управління, цілям та інтересам народу [3, с. 56], всіх його соціальних груп і прошарків. Саме народне представництво є безпосереднім виразником інтересів і думок громадянського суспільства з питань регулювання суспільних відносин, визначення суб’єктивних прав і обов’язків громадян [5, с. 137].

Отже, можна зробити висновок, що народне представництво має важливе значення для сфери державного управління. В представницьких органах розрізнені окремі позиції та громадська думка в цілому отримують правильну організацію, набувають сили для народу. Ці думки виявляють справжній стан суспільства та системи управління, дозволяють більш ефективно отримувати інформацію про проблеми, накопичені суспільством і вирішувати їх. Народне представництво сприяє більш активній діяльності представницьких органів, тому що за ними існує контроль з боку громадськості. Завдяки системі народного представництва держава отримує державних діячів, які здатні вирішувати складні державні питання. В свою чергу, певний вплив виборців на державні справи, а також гласне обговорення нагальних питань формує в народу політичну думку, зумовлює більшу прихильність до існуючого порядку, розвиває прагнення до його збереження.

Таким чином, варто зауважити, що народне представництво є достатньо ефективною системою управління державою, зручною як для реалізації народного волевиявлення, так і для технологічної побудови державного апарату в цілому.

Література:

1. Айбатов М. М. Общество и народное представительство: историко-теоретические аспекты / М. М. Айбатов // Вестник Дагестанского государственного университета. - 2011. - Вып. 2. - С. 34-39.

2. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : учеб. / М. В. Баглай. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 752 с.

3. Джагарян Н. В. Муниципальные институты представительной демократии и народного представительства в Российской Федерации: проблема соотношения / Н. В. Джагарян // Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. - 2011. - № 8(14). - С. 55-63.

4. Задирака Н. Ю. Теоретико-правові питання законотворчості : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Н. Ю. Задирака. - К., 2005. - 16 с.

5. Земченков Н. Ф. Народовластие и местное самоуправление в российском политико-правовом дискурсе / Н. Ф. Земченков // Известия ЮФУ. Технические науки. - 2010. - № 4. - С. 137-143.

6. Кистяковский Б. А. Избранное : в 2 ч. / Б. А. Кистяковский. - Ч. 2. - М. : РОССПЭН, 2010. - 376 с.

7. Паронян К. М. Политико-правовая трансформация института народного представительства в системе российской публичной власти : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : специальность 23.00.02 «Политические институты; этнополитическая конфликтология; национальные и политические процессы и технологии (юридические науки)» / К. М. Паронян. - Ростов н/Д, 2008. - 29 с.

8. Садовникова Г. Д. Система народного представительства в Российской Федерации: политико-правовые подходы к формированию понятий и категорий / Г. Д. Садовникова // Актуальные проблемы российского права. - 2009. - № 1. - С. 89-96.