к.н.ф.в.с., доцент Саєнко В. Г.

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У СХІДНИХ ЄДИНОБОРСТВАХ

Технічна підготовленість спортсменів спрямовується на формування рухових умінь та навичок, що забезпечують оптимальну структуру та форму, стабільність та економічність дій при виконанні, передусім, змагальних вправ. Найкращих результатів можна досягти тільки за умови широкої технічної підготовленості спортсменів. Засвоєння базових рухів у процесі набуття рухових навичок призводить до опанування нових форм руху та вдосконалювання координаційної структури силових вправ.

Критерії технічної підготовленості залежать, перш за все, від рівня тренованості, кваліфікації, вагової категорії та віку спортсменів. Наприклад, оцінюючи технічну підготовленість юних спортсменів, у першу чергу враховують [3]: рівень володіння технікою та окремими прийомами, змагальними й спеціально-підготовчими вправами. Основними чинниками технічної майстерності спортсменів високої кваліфікації за даними [8, 10] є оптимальна структура рухових дій і, насамперед, змагальних вправ.

Високий рівень технічної майстерності характеризує максимальну ступінь автоматизації рухових навичок та їх стабільність. Причому, під стабільністю критеріїв технічної підготовленості мається на увазі не закріплені назавжди рухові навички, а лабільні, що можуть швидко та ефективно змінюватися під впливом зростання силових можливостей основних груп м’язів. Оволодіння прийомами та діями технічної підготовленості за класифікацією [4] характеризується трьома рівнями: наявність рухових уявлень про прийоми, дії та способи їх виконання; поява та розвиток безпосереднього рухового вміння; закріплення рухової навички.

Змагальна діяльність у східних єдиноборствах являє собою сукупність цілеспрямованих дій, які складаються з різних бойових операцій, що поєднуються в технічні комбінації. Основними засобами для вдосконалювання техніки в східних єдиноборствах є: базова техніка, формальні комплекси бойових вправ, спеціально-підготовчі вправи, що спрямовані на відпрацювання бойових технічних елементів, вправи на снарядах, вправи з партнером, спаринги або схватки [7].

Опанування технічним арсеналом у більшості видах східних єдиноборств [1, 2, 5, 6] найбільш ефективно здійснюється за допомогою дотримання багаторічної програми підготовки, що дорівнюється поясам певного кольору або рангам. Вона скомпонована за принципом „від простого до складного”. Як зазначається у [3, 9], на перших ступенях вивчаються найменш травмонебезпечні прийоми, де більша увага приділяється виконанню технічних дій з використанням рухів партнера. На наступних ступенях перед єдиноборцем постає завдання – навчитися створювати сприятливі ситуації для реалізації технічних дій.

Вивчаючи матеріал програми, послідовно переходячи від одного ступеня до іншого, єдиноборець опановує базовими знаннями і вміннями, що повинні служити фундаментальною передумовою для майбутніх спортивних досягнень. Крім того, на початковому етапі підготовки, що триває три-чотири роки навчання, коли участь у змаганнях не є обов’язковою, складання іспитів й одержання поясів або рангів є одним з факторів підвищення інтересу до занять і залучення більшої кількості спортсменів. Згідно східної філософії кожен пояс або ранг має визначені конкретні цілі і завдання.

Система підготовки переслідує три завдання: оздоровче; освітнє; завдання практичного застосування засвоєних технічних дій і понять у спортивних змаганнях. Для вирішення освітніх завдань у представлену систему включені дані про історію розвитку обраного виду східних єдиноборств, термінологію, технічні дії в різних стійках. Для вирішення завдання практичного застосування засвоєних технічних дій і понять існують комбінації технічних дій. Вивчивши і засвоївши наведені комбінації, єдиноборець опановує і усвідомлює принципи і логічний взаємозв’язок переходу від однієї технічної дії до іншої. Завдяки цьому створюється можливість з наявних у нього основних технічних дій і понять винайти свій індивідуальний змагальний технічний арсенал, який має бути скомпонований у розділи, що включають у себе: стойки, удари руками, удари ногами, блоки руками і ногами, комбінації, формальні комплекси бойових вправ та ін.

Бойова стійка – оптимальне вихідне положення, при якому єдиноборець виконує які-небудь рухові дії в процесі двобою. Бойова стійка припускає таке положення бійця, що є найбільш вигідним для ведення бою, тобто однаково зручно як для наступальних дій, так і для оборони та маневрування. Від правильності освоєння бойової стійки багато в чому залежить і освоєння інших рухів. Всі прийоми в східних єдиноборствах можна правильно і ефективно виконати, тільки маючи міцну та стійку основу, тобто стійку. Бойова стійка в процесі протиборства може змінюватися у залежності від інтенсивності двобою, дистанції, ситуації в обороні, атаці чи контратаці.

Більшість стійок, які використовуються в сучасних східних єдиноборствах, після наслідування. Окремі з них виникли зі спроб стародавніх майстрів наслідувати тварин як у позах, так і у рухах. Вони призначалися для навчання початківців основам бойового мистецтва. Аналізуючи використовувані стійки, можна помітити, що в них враховані можливі дії суперників: удари, підсікання, відходи. Крім того, стійки дозволяють приховувати свій психофізичний стан. Правильний розподіл ваги тіла, правильне розташування корпуса і ніг у тій або іншій стійці має важливе значення при нанесенні ударів, постановці блоків, відходах з лінії атаки. Тому, вивчення стійок – це один з основних аспектів оволодіння бойовою технікою східних єдиноборств.

Література:

1. Аксенов Э. И. Каратэ : от белого пояса к черному. Традиционная техника и приемы уличной самозащиты / Э. И. Аксенов. – М. : АСТ : Астрель, 2007. – 174 с.

2. Будагъянц Г. Н. Этапы обучения технике рукопашного боя : [учеб.-метод. пособ.] / Г. Н. Будагъянц, С. В. Попов, Н. Б. Анисов, В. В. Серебряк ; МВД Украины, Луган. гос. ун-т внутр. дел им. Э. А. Дидоренко. – Луганск : РИО ЛГУВД им. Э. А. Дидоренко, 2008. – 64 с.

3. Иванов-Катанский С. А. Базовая техника каратэ / С. А. Иванов-Катанский. – М. : ФАИР-Пресс, 2000. – 544 с.

4. Олешко В. Г. Силові види спорту : [Підручник для вузів фіз. вих. і спорту] / В. Г. Олешко. – К. : Олімпійська література, 1999. – 288 с.

5. Ояма М. Классическое каратэ / М. Ояма. – [пер. с англ. М. Новыша]. – М. : Эксмо, 2006. – 256 с.

6. Саєнко В. Г. Спортивно-педагогічне вдосконалювання зі східних єдиноборств : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. вих. і спорту] / В. Г. Саєнко ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2012. – 432 с.

7. Саєнко В. Г. Удосконалення людини за системами східних єдиноборств : [монографія] / В. Г. Саєнко ; Бердянський державний педагогічний університет. – Луганськ : СПД Рєзніков В. С., 2011. – 440 с.

8. Тактико-технические характеристики поединка в спортивных единоборствах / Под ред. А. Ф. Шарипова и О. Б. Малкова. – М. : Физкультура и спорт, 2007. – 224 с.

9. Травников А. Каратэ за 10 уроков. Защитись от любого противника / А. Травников. – М. : АСТ : Полиграфиздат, 2010. – 256 с.

10. Чочарай З. Ю. Техническая подготовка в единоборствах : [учеб. пособ. для вузов] / З. Ю. Чочарай. – К. : Изд-во Европейского ун-та, 2003. – 216 с.