Політологія/ Регіональні політичні процеси

К. і. н. Валюх Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Вплив зовнішньополітичних факторів на формування міжетнічної толерантності в АРК

Зовнішньополітичні фактори, за своєю природою є різновекторними і включають фінансову, політичну, культурну, інформаційну, а в окремих випадках і воєнну складові. Український дослідник О. Майборода вважає, що ряд обставин історичного минулого Криму, його нинішнього етнодемографічного складу, загальної геополітичної ситуації навколо півострова роблять міжетнічні відносини на його території доволі залежними від зовнішніх впливів [2]. Постійна дія цього впливу зумовлена, насамперед, наявністю суб’єктів, різною мірою і з різних мотивів зацікавлених бути учасниками етнополітичного процесу в Кримській автономії.

Росія та Туреччина, як найближчі сусіди, певним чином впливають на міжетнічні відносини у Криму і це накладає відбиток на внутрішньополітичну ситуацію в регіоні. Перша має можливість використовувати наявність у Криму великої російської діаспори, а друга – кримськотатарської національної меншини, яку з цією країною пов’язують наявність там великої кримськотатарської діаспори, а також спільна релігія [6, с. 107].

Слід відзначити, що публічні дії офіційного керівництва обох держав стосовно Криму є дуже обережними. Їхні практичні кроки – це, як правило, участь у політично-нейтральних заходах. У таких, приміром, як Міжнародний фестиваль «Великое русское слово». Участь російського президента полягала у виголошенні привітання учасникам фестивалю [3, с. 2].

Детонатором міжнаціональної напруги є Чорноморський флот, який самою своєю присутністю є чинником впливу на етнополітичну ситуацію в Криму.

Керівництво Туреччини також не дозволяє собі відвертого втручання у справи на півострові. У червні 2008 р. голова Великих Народних Зборів Туреччини Кексал Топтан висловив подяку Україні від імені своєї країни за підтримку кримських татар [5, с. 218], що формально має вважатися позитивною оцінкою процесу повернення та облаштування кримськотатарського народу. Кримськотатарські лідери намагаються привернути до своїх проблем увагу не тільки Туреччини, а й інших країн, чим фактично збільшують коло суб’єктів впливу на міжетнічні відносини у Криму [2].

Політика «показового невтручання», якої дотримується уряд Росії та Туреччини щодо України, не означає, що цими державами не використовуються напівофіційні та неофіційні канали впливу на ентополітичну ситуацію у Криму.

Один з напрямів російської активності щодо Криму – вплив на процеси формування національної ідентичності населення півострова. Російський політолог С. Марков з цього приводу зазначав: «В Україні відбуваються трагічні процеси у боротьбі за ідентичність. Кероване Заходом політичне угруповання, більш відоме як «помаранчеве», ставить собі за мету зміну ідентичності населення, що проживає в Україні. Мета – не просто сформувати окрему українську націю, а зробити націю антиросійською» [5, с. 127]. Неадекватне розуміння сутності процесу націотворення в Україні штовхає російських політиків на те, щоб через проросійські організації Криму формувати у населення півострова антиукраїнські настрої, виховувати в них лояльність не до української держави, а до російської. Для цього застосовуються різні засоби. Наприклад, у травні 2008 р. кримським відділенням міжнародного молодіжного фронту «Прорив» і громадським об’єднанням «Російська співдружність» була проведена акція «У кожному вікні – російський прапор» [3, с. 2].

За словами заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, народного депутата України Рефата Чубарова «У Криму, в самому кримському середовищі, немає глибоких факторів, які б свідчили про небезпеку протистояння людей за етнічними або релігійними ознаками. Але, в той же час, є певна недовіра людей до влади, недовіра людей різних національностей один до одного, і якщо цю недовіру штучно посилити і викликати у них страх один перед одним, то це може закінчитися небажаним розвитком подій » [3].

Розглядаючи вплив ісламу на етнополітичну ситуацію в Криму, варто звернути увагу на роль інформаційного чинника. Від того, як проблема загрози ісламського екстремізму в Україні та в Криму висвітлюється в ЗМІ, значною мірою залежить формування психологічних стереотипів середньостатистичного мешканця Криму. Сьогодні кримські татари, незважаючи на незавершеність процесів етнічної консолідації, – це етнос, який уже давно покінчив із архаїчними формами життя, глибоко втягнутий у процес урбанізації, має високий фаховий, освітній і загальнокультурний рівень. У Криму немає ані об’єктивних, ані якихось серйозних суб’єктивних передумов для етноконфесійного конфлікту. Основний потенціал конфліктогенності в етноконфесійну сферу вносить політичне протиборство етнічних еліт та інших, у тому числі зовнішніх, сил, які за допомогою політизації процесу релігійного відродження в Криму прагнуть використати його у власних етнополітичних і геополітичних цілях [2].

Зовнішній вплив, навіть з боку Росії та Туреччини, поки що не викликає загострення міжетнічних відносин на півострові насамперед тому, що навіть найбільш провокуючі акції не демонструються як офіційні державні, а асоціюються з окремими особами або організаціями. Ці акції є безрезультатними, оскільки більшість населення, попри невдоволення економічною ситуацією, своїм соціальним становищем, політикою українською держави або перебуванням Криму у її складі, віддає перевагу збереженню спокою.

Отже, російська владна еліта через напівофіційні заходи, за підтримки проросійських організацій, ЗМІ та більшості етнічно російського населення намагається формувати ставлення до інших етнічних груп півострова. Туреччина впливає на міжетнічну ситуації через підтримку кримських татар на основі спільності релігії. Не зважаючи на те, зовнішній вплив є завуальованим і немає значного поширення через маргінальність та малочисельність організацій, підтримуваних ззовні, все ж українській владі слід проводити активну політику протидії таким впливам. Оскільки в Україні відсутня чітка консолідуюча державна етнонаціональна політика, зовнішньополітичні сили мають можливість здійснювати свій деструктивний вплив на формування міжетнічної толерантності в АР Крим.

Список використаної літератури:

1. Гриневич М. Етнонаціональні особливості політичної участі молоді в сучасній Україні / М. Гриневич // Політ. менеджмент. – 2010. – N 5. – С. 161-167.

2. Майборода О. Етнополітичні проблеми України у геостратегічному фокусі сусідніх держав: кримський досвід. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Geopolityka/2009_1/PDF/Majboroda.pdf

3. Мащенко А. Севастополь на грани массовых беспорядков? Местная милиция ждет обострения ситуации// Крымское время. – 2008. – 18 июля.

4. Рябов М. Меджлис: российский флот должен покинуть Крым «как можно раньше»//Новый регион. – 2008. – 26 мая.

5. Савойська С. В. Мовно-політичний сепаратизм як фактор дестабілізації національної єдності українського суспільства в умовах пострадянської трансформації: монографія / С. В. Савойська. – К.: Просвіта, 2011. – 407 с.