....... Педагогические науки,

стратегические направления реформирования системы образования

 

к.ф.-м.н  Козловський Ю.М.

Львівський інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України

 

Філософські аспекти моделювання наукової діяльності вищого навчального закладу

Виходячи з принципу поєднання загального, професійного і індивідуалізованого розвитку на певному етапі діяльності науковець починає процес передачі набутих знань молодому поколінню. Працюючи в академічній установі цей процес розпочинається з аспірантури, коли особистість молодої людини є значною мірою сформована. Єдність університетської освіти та науки забезпечує можливість спілкування вченого зі студентами вже з першого курсу, що в свою чергу дозволяє набагато раніше розпочати процес формування духовною культури та наукової діяльності майбутніх фахівців.  

У науковій  діяльності особливе значення належить філософії, яка виконує функцію методології пізнання та світоглядної інтерпретації отриманих наукових результатів. Традиційно “філософія була покликана надсилати педагогіці своєрідний методологічний імпульс, задавати спрямованість та способи педагогічного пошуку. Філософія, так би мовити, давала тільки “старт” педагогічному дослідженню. Це приводило до того, що її вплив на педагогічну науку був досить формальним і зводився до мінімуму. Філософія повинна не тільки давати “старт” педагогічному дослідженню, а й пройти разом з педагогікою всю “дистанцію”. При такому підході філософія освіти та виховання реалізує свої функції на всіх етапах педагогічного процесу” [1].

У найзагальнішому випадку модель повинна описувати наукову діяльність вищого навчального закладу загалом. Для її реалізації необхідно розпочати дослідження з елементарної частини моделі тобто окремого науковця-об’єкта. Об’єкт доцільно описувати матрицею, яка містить всю інформацію про об’єкт. Для ефективного аналізу розглянемо два простори: простір дій і простір наслідків. Така елементарна модель є першим кроком до моделювання наукової діяльності вищого навчального закладу [2].

Вхідна інформація про об’єкт закладена у просторі дій . Простір дій – це простір, де можлива зміна інформації про об’єкт двома шляхами: а) зовнішня зміна, пов’язана з незалежними від об’єкта причинами; б) внутрішня зміна –  спрямована зміна об’єктом компонентів діяльності. Вхідна інформація постійно отримується об’єктом в просторі дій, діяльність якого описується вхідною матрицею . Ця матриця містить відомості про основні показники наукової діяльності об’єкта та постійно змінюється з часом. Таким чином простір дій відображає характеристику сприйняття об’єктом вхідної інформації.

На першому етапі після зовнішніх та внутрішніх коригувань ми отримуємо матрицю  – яка містить реальну інформацію про досліджуваний об’єкт. Така матриця буде в подальшому використовуватися як елемент загальної моделі наукової діяльності. Тим не менше кожен елемент має тенденцію до змін, а саме змінюється вік, статус, кількість публікацій, досвід і т.д. Зрозуміло, що це приведе до змін матриці, але основним нашим завдання є передбачення можливості фіксування наслідків цих змін. З цією метою ми вводимо в розгляд простір змін та простір наслідків. Кожна зміна в просторі дій має своє відображення в просторі наслідків, причому зміни відбуваються через різні проміжки часу. Тобто на виконання дії потрібен час t1, а для того щоб вона відображалася на наслідку час t2. Фактично в результаті діяльності об’єкта відбуваються трансформації матриці . В результаті ми отримуємо матрицю  яка містить інформацію про зміни в об’єкті.

Слід зауважити, що час необхідний для реалізації процесу дія-наслідок врахований у вихідній матриці. Виходячи з загального положення, що простір – це загальна форма співіснування об’єктів, які в процесі взаємодії закономірно взаємно розташовані і знаходяться у певних кількісних відношеннях, ми розглядаємо наукову діяльність вищого навчального закладу у науковому просторі, де всі її структурні складові закономірно розташовані, а більшість з них піддається формалізації та кількісному представленню, необхідному для їх моделювання.

У філософії під поняття простору по замовчуванню розуміють об’єктивний реальний тривимірний простір. Аспект вимірності наукового простору фактично ніде не акцентується, розуміючи, що цей простір є якби певною реальною територією серед інших сфер діяльності людини.

На наш погляд, доцільність вживання терміну “науковий простір” зумовлюється можливістю розглядати саме багатовимірний простір, який підпорядковується математичним процедурам формалізації і моделювання. Вимірами цього простору є структурні складові  наукової діяльності. 

Другим суттєвим моментом є використання фрактального підходу, що дозволяє зафіксувати число вимірів і мати їх визначену кількість для кожної структури і підструктури наукової діяльності. За рахунок самоподібності цих структур стає можливим узгоджене проектування кожної структур на умовні осі координат багатовимірного простору наукової діяльності.

Важлива причина прискорення розвитку науки, на думку Г.Доброва  пов’язана з кумулятивним характером наукового знання: “наукове знання – як час: його не можна ні зупинити, ні повернути, але на відміну від часу наука звичайно рухається вперед з усе більшою швидкістю. Звичайно, знання і наукові праці – це не одне і те ж. Однак, між ними існує тісний зв’язок, оскільки другі є матеріальними носіями і засобами зберігання перших” [3]. Час як загальна форма зміни станів об’єкту передбачає, що кожен стан є ланкою процесу, який відбувається у системі і знаходиться у певних кількісних відношеннях до інших станів. Наукове знання – “просторово та часово упоряд­кована знаково-символічна діяльність людини, що відповідає предметності” [4]. "Просторовість" та "часовість" науки забезпечує їй об'єктивність, тобто робить науку забезпеченою від суб'єктивних намірів. Це означає, що наукове знання має чітку окресленість, має кордони, є "полем", або "простором" чи "топосом". Інакше кажучи, "знання є топос (топологічна сув'язь множин, якій ми можемо надавати структуру закону) " [5]. Простір і час - бінарні категорії, за допомогою однієї з них виражається інша, і навпаки.

Наукова діяльність постійно знаходиться в русі, оновлюються її різноманітні аспекти, розвивається вона і в цілому. Відповідно до цих змін змінюється і суб’єкт наукової діяльності – людина, її погляди, переконання, ідеали, етика тощо. Виходячи з філософського розуміння руху, науковій діяльності притаманні різноманітні форми руху: від глобальних змін у науці до конкретних незначних змін у наукових колективах чи поглядах окремої особистості. Водночас, важко визначити, результати яких саме змін будуть тривалими і суттєвими. Адже згідно синергетичних поглядів, вплив чинників на процес і результат наукової діяльності аж ніяк не визначається силою чи масштабом цих чинників.

Очевидно, що детально досліджувати усі конкретні зміни у науковій діяльності нереально та недоцільно. На наш погляд, доцільним є виділення загальних закономірностей, які властиві усім формам руху (змін, оновлень тощо) наукової діяльності, та виявлення зв’язків між ними. Загальновідомо, що прості форми руху супроводжують складні, причому складні форми руху включають – як підпорядковані елементи, нижчі форми.

Можна зробити висновок, що у процесі моделювання наукової діяльності необхідно в першу чергу вибрати описові філософські моделі, які визначають та задають філософсько-методологічне спрямування для подальших етапів моделювання.

Однією з таких моделей є філософська модель руху – розвитку наукової діяльності, яка базується на таких загальних закономірностях: єдність теоре­тичного та емпіричного рівнів пізнання, єдність традицій та новацій у розвитку науки, розвиток науки через процеси інтеграції та диференціації, взаємодію наук, а також вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на розвиток науки.

 

1.     Ваховський Л.Ц. Функції філософії в структурі педагогічного знання/ Л.Ц.Ваховський // Педагогічна практика та філософія освіти: Матеріали Міжнародної науково-практ. конф.- Полтава, ПОІПОПП, 1997. - с 39. 

2.     Козловський Ю.М. Філософські передумови моделювання системи наукової діяльності вищого навчального закладу / Юрій Михайлович Козловський // Педагогіка формування творчої особистості у вищій та загальноосвітній школах: зб. наук. пр. / редкол. : Т.І.Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2011. – Вип.13 (66). – С.274-282. 

3.     Добров Г.М. Наука о науке. Введение в общее наукознание / Геннадий Михайлович Добров. – К. : «Наукова думка», 1966. – 281 с. 

4.     Рижко Л. В. Науковий простір: проблеми формування та трансформації (філософсько-праксеологічний аспект): дис. ... доктора філос. наук :   09.00.09 / Рижко Лариса Володимирівна. — К., 2006. – 456с.

5.     Мамардашвили М.К. Стрела познания. Набросок естес­твенно-исторической гносеологии / Мамардашвили М.К. — М.: Языки русской культу­ры, 1996. - 304 с.