Алмазова Т.В.

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка

Особливості формування соціокомунікативних компетенцій у сільської молоді.

Одним з головних принципів становлення самостійної особистості є вміння адаптуватися до мінливого середовища, що не може бути можливим без побудови адекватної, соціально схвалюваної комунікації. Комунікативна та соціальна компетентність є одним з важливіших компонентів вищої загальної та професійної освіти. Володіння широким набором соціокомунікативних практик дозволяє студентові поступово прилаштовуватися до моделей студентського життя, дозвілля, забезпечує поступове комфортне входження до нового оточення. Однак, будується соцокомунікативна компетентність на тлі вже існуючих навичок соціальної комунікації, досвід яких у сільської молоді не є достатнім.

Вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про недостатню розробленість проблеми соціокомунікативної компетенції. Науковці частіше за все обговорюють проблему взаємозв’язку категорій комунікації та спілкування. Так, більшість дослідників (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, О. Бодальов, М. Каган, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв,
А. Мудрик та ін.) вважають, що спілкування і є комунікативна діяльність, або, на погляд інших (Г. Андрєєва, Е. Коротков, В. Кричевський та ін.), спілкування – є особливим різновидом комунікації. До вивчення безпосередньо соціальних та комунікативних компетенцій останнім часом звертаються Ю. Жуков, Л. Петровська, П. Растянніков, О. Холостова та ін.

Метою статті є формулювання складових соціокомунікативних компетенцій та визначення особливостей їх формування у сільської молоді.

Б. Паригін стверджував, що є підстави розглядати спілкування як складний та багатогранний процес, який може бути одночасно і процесом взаємодії індивідів, і процесом їх взаємовпливу і співпереживання [7]. Для нашого дослідження важливого значення набуває комунікативний бік спілкування, бо він пов’язаний з розкриттям специфіки процесу спілкування між людьми як активними суб’єктами. Тобто з урахуванням їх цілей, намагань, установок, що призводить до передачі знань, відомостей, думок, якими обмінюються люди під час спілкування.

Соціальна комунікація є дещо більше, ніж просто комунікація (обмін інформацією), і більше, ніж спілкування. За змістом соціальна комунікація є взаємодією суб’єктів у суспільних та соціальних процесах різного масштабу. Вона дозволяє суб’єктам здійснювати усвідомлені, цілеспрямовані дії, активно залучаючись до соціальних відносин.

Здатність особистості до соціальної комунікації в більш загальному виді має прояв у:

- умінні встановлювати соціальні контакти з іншими людьми;

- встановленні та підтриманні певного соціального статусу;

- засвоєнні нових соціальних норм;

- оволодінні новими соціальними ролями;

- знаходженні взаємопорозуміння в різних умовах інтеракції та на різних рівнях взаєморозуміння;

- спонуканні партнера до зміни позиції;

- збереженні самостійності прийняття рішень;

- здатності до діалогічної взаємодії та спільних дій;

- вирішенні соціальних проблем за допомогою ефективної комунікації;

- володінні комунікативними вміннями.

Такі характеристики вказують на поліфункціональність соціальної комунікації та її інкорпорацію до життєвої практики. Близькість, діалектичний взаємозв’язок, взаємодоповнення, нерозривність у більшості випадків змістовного наповнення соціальної та комунікативної компетентності зумовлює можливість говорити про таку інтегративну складову, як соціокомунікативна компетентність.

Останнім часом науковці (Ю. Ємельянов, О. Соловйова,
С. Татарницева, О. Холостова та ін.) наголошують на тісному зв’язку соціальних та комунікативних компетенцій.

На думку О. Холостової, компетентність у спілкуванні означає володіння комплексом особистісних можливостей, одна з показників психологічної зрілості та компетентності. Основою комунікативної компетентності є соціальний інтелект [10, 130].

Ю. Жуков, Л. Петровська, П. Растянніков ототожнюють поняття «комунікативна компетентність» та «компетнтність у спілкуванні» і розглядають їх як здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з людьми [3].

Ю. Ємельянов наголошує на тому, що комунікативна компетентність – це здатність людини брати на себе та виконувати різні соціальні ролі; уміння людини адаптуватися в різних ситуаціях, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування. Базовою основою формування комунікативної компетентності він вважає також соціальний інтелект [2] .

До проявів комунікативної компетентності Є. Мєльник відводить вміння людини організовувати «міжособистісний простір» в процесі спілкування з людьми [6, 37].

До комунікативної компетенції З. Кажанова відносить комплекс мовних засобів, необхідних для усного та письмового спілкування та здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми [4, 17-18].

Деякі автори (С. Татарницева, Е. Соловйова) особливо підкреслюють роль комунікативної компетентності, оскільки саме вміння спілкуватися у великій мірі обумовлює формування інших видів компетентності, таких як інформаційна, соціокультурна, білінгвальна, комунікативна тощо [ 9, с.39].

Отже, дослідники дійшли до нового тлумачення комунікативної компетентності як вміння встановлювати та підтримувати міжособистісні контакти. Тобто, комунікативна компетентність є одним з проявів соціальної компетентності, найбільш вагомою її складовою, без формування якої не можливе й формування соціальної компетентності як такої.

Резюмуючи вищевикладене, можна визначити основні соціокомунікативні компетенції, необхідні для успішної соціальної адаптації:

- здатність до колективних дій, до організації взаємодії;

- навички міжособистісного спілкування, уміння вирішувати конфлікти;

- здатність брати на себе відповідальність та приймати рішення, брати участь у спільному прийнятті рішень;

- можливість узгодження індивідуальних та групових інтересів;

- орієнтація в соціальних ситуаціях, уміння вибирати ефективну стратегію поведінки та адекватні способи спілкування, прагнення до соціальної взаємодії.

Сучасний міський соціокультурний простір вимагає від мешканців уже сформованих розвинених соціокомунікативних компетенцій, які дозволять швидко та ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Разом з тим, їх відсутність або низький рівень сформованості в сільської молоді зумовлений особливостями соціальних стосунків на селі.

Спілкування є специфічним соціокомунікативним феноменом. Потреба у спілкуванні – одна з головних у житті людини. Приєднуючись до відносин з навколишнім середовищем, людина надає інформацію про себе, отримує відомості, аналізує їх та планує свою діяльність у соціумі на основі цього аналізу. Ефективність такої діяльності залежить від якості обміну інформацією, що у свою чергу забезпечується наявністю необхідного та достатнього комунікативного досвіду. Чим раніше засвоюється цей досвід, тим багатше арсенал комунікативних засобів, тим успішніше реалізується взаємодія.

Просторова обмеженість сільського середовища зумовлює вузькість і одноманітність поведінкових і культурних зразків, під впливом яких росте і розвивається дитина. Їй, як і міському школяреві, доступні засоби масової інформації, але позначається дефіцит спілкування, розмаїтості новітньої інформації, нових вражень, недоступність культурних осередків міста. Звідти – більш повільний темп культурного розвитку, менший рівень розвитку комунікативних навичок, мовної культури, загальної освіченості сільських школярів [8].

Для села характерні статичність, одноманітність життя, мізерність інформації, стабільність соціальних норм, значно менша, у порівнянні з містом, соціальна диференційованість і мобільність мешканців. Разом з цим, обмежена кількість зразків поведінки, недостатній розвиток комунікацій веде до уповільнення культурного розвитку, бідності мови й уяви, нестійкості уваги, меншого загального рівня інформованості сільських дітей [1].

Іншими важливими рисами сільського середовища є поєднання різних культур, перевага неформальних, нерегламентованих соціальних стосунків, широкий діапазон і розмаїття форм спілкування, складна багаторівнева система контактів дітей з дорослими та з іншими дітьми. На селі відсутня анонімність спілкування, простіші його форми, соціальні ролі формалізовані слабко [5].

Отже, обмежена сфера соціальних стосунків сільської молоді зумовлює складність формування комунікативних навичок та неможливість їх застосування в умовах зміни соціокультурного простору. Для сільського мешканця, який виріс та пройшов соціалізацію в умовах сільського середовища, у, більшості своєму, родинному оточенні та неквапливому ритмі життя, великому тиску соціального контролю поведінки з боку односельців, в умовах небагаточисельності особистісних контактів, соціальна адаптація у місті сама по собі вже є досить великою проблемою. Зіткнення з безособовим спілкуванням, великою кількістю анонімних ділових стосунків може спровокувати свого роду «комунікаційний конфлікт» та стати на заваді успішній адаптації. Труднощі прийняття нових соціальних норм, установлення певного соціального статусу у новому студентському колективі – важливі чинники, які можуть вплинути на механізми соціальної адаптації в умовах зміни освітнього простору сільської молоді.

Література

1. Гурьянова М.П. Сельская школа и социальная педагогика: Пособие для педагогов / М.П. Гурьянова. – Минск: Амалфея, 2002. – 448 с.

2. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение / Ю.Н. Емельянов. – Л.: ЛГУ, 1989.

3. Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении. Специальный практикум по социальной психологии / Ю.М. Жуков, Л.А. Петровская, П.В. Растянников. – М., 1990.

4. Кажанова З.Н. Специфика формирования профессиональных компетенций в процессе адаптации студента к учебно-технологической среде ВУЗа. – Дис....канд. пед. наук. – Тамбов, 2004. – 209с.

5. Лукина А.К. Социальная педагогика как педагогика среды: учеб. пособие / А.К. Лукина. – Красноярск: Краснояр. гос. ун-т, 2005. – 278 с.

6. Мельник Е.И. Содержание коммуникативной компетентности педагога. // Психология и школа. – 2004. - №4. с.37

7. Парыгин Б.Д. Социальная психология: Учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению социальной психологии. СПб.: СПбГУП, 2003. -615 с.

8. Семенов В.И. Особенности становления и развития воспитательной системы малочисленной школы: Дис. … канд. пед. наук. – М., 1998.

9. Татарницева С.Н. Методическая компетенция учителя и её формирование в процессе самостоятельной работы студента. – Дис....канд. пед. наук. – Тольятти, 2003. – 319с.

10. Технологии социальной работы /Холостова Е.И. – М.:Инфра, 2003. – 400с.