Економічні науки/13 Регіональна економіка

А. М. Іванов

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Методологія туризму як наука про методи дослідження туризму є сукупністю поглядів, результатів пізнання та усвідомлення практики, що дозволяє створювати конкретні теоретичні висновки про явища й процеси, які вивчаються в цій сфері діяльності [1]. При цьому в основі методології знаходиться вивчення туризму як суспільного явища, якому властивий активний і творчий характер, оскільки воно відбувається в процесі цілеспрямованої практичної діяльності.

Загальна методологія забезпечує уявлення про загальні закони розвитку туризму, своєрідність його компонентів, специфіку досліджуваних явищ [2]. В її основі - діалектичний підхід до розуміння сутності туризму, а також безперервного руху та розвитку його компонентів. Спеціальна методологія дозволяє визначати закони, які відносяться до формування, функціонування й розвитку феноменів туризму. Спеціальна методологія припускає застосування методів та принципів, методик, способів і прийомів з метою визначення кінцевих результатів досліджень. Характеристика основних принципів спеціальної методології туризму надана в табл. 1.

Таблиця 1.

Характеристика принципів спеціальної методології туризму

Принцип методології	Характеристика принципів спеціальної методології
Науковість	Заснована на загальнонауковому знанні й формується з урахуванням досягнень суміжних наук, таких як економіка, право, управління, інформатика, соціологія.
Наочність	Реалізована в основних методах пізнання, заснованих на необхідності створення графічного зорового образу, який сприяє кращому розумінню сутності.
Доступність	Заснована на особливостях сприйняття, можливостях засвоєння конкретного рівня складності процесів розвитку туристської діяльності.
Єдність теорії та практики	Ґрунтується на діалектиці та реалізується в процесі діяльності, який передбачає досягнення конкретного рівня практичного застосування отриманих знань для їхнього повного й точного засвоєння.

* опрацьовано автором за даними [1].

Принципи методології, на нашу думку, дають уявлення про рушійні сили розвитку туризму, соціальну обумовленість та необхідність удосконалення індустрії туризму. Методологія дослідження туристичної діяльності дозволяє обґрунтувати науковий підхід до вивчення й вирішення теоретичних та практичних питань державної політики розвитку туризму.

Доцільно виділити три етапи в розвитку методологічних підходів у дослідженні туризму [3]: економічний (припускає, що туризм приносить економічну вигоду), екологічний (враховує вплив туризму на природне середовище), соціально-культурний (досліджує дію туризму на населення).

0Розмежування трьох вищезгаданих методичних підходів, на нашу думку, є недоцільним, оскільки вони є складовими елементами системного підходу досліджень туризму й формування державної політики його розвитку. З іншого боку поділ державної політики розвитку туризму в Україні на регуляторний та програмно-цільовий вплив припускає декомпозицію системи ринку туризму на дві підсистеми, як показано на рис. 1.

Рис. 1. Декомпозиція організаційної структури державної політики розвитку туризму на регуляторний та програмно-цільовий вплив (розробка автора)

Таким чином, в основі системного підходу у сфері державної політики розвитку туризму, на нашу думку, знаходиться розгляд будь-якого явища та економічного процесу як складної системи, яка з одного боку має власну структуру з різноманіттям внутрішніх зв’язків, а з іншого боку є складовою частиною більш складної системи. Внаслідок цього необхідно розглядати не лише внутрішні зв’язки досліджуваної системи, але й її взаємодію з іншими системами. У той же час, відносно супер-системи світового туризму, доцільно зазначити, що вона виникла, існує й розвивається в межах трьох взаємозв’язаних глобальних систем до яких, як відомо з відносяться глобальні цивілізація, економіка та природне середовище [4]. Доцільно зауважити, що система національного туризму України пов’язана й знаходиться під впливом процесів супер-системи світового туризму.

Отже, метою досліджень аспектів політики розвитку туризму є підвищення туристичного потенціалу країни, рівень підготовки кваліфікованих кадрів, теорія та практика управління туризмом на ринку послуг тощо. Цілі, які ставить перед туристичною галуззю держава та її суб’єкти, реалізуються в конкретних державних програмах. Зокрема, державна стратегія виходить з оцінки ситуації, яка складається на світовому ринку послуг.

Державна політика туризму починається тоді, коли мільйонам людей необхідно забезпечити плідний відпочинок [5]. Вирішення цієї задачі припускає проведення досліджень з наступних питань: кількість громадян, які бажають провести відпустку в подорожі, можливості транспортної системи, кількість готелів, які нададуть місця для проживання, здатність індустрії гостинності задовольнити потреби туристів.

Необхідно зауважити, що завдання наукових досліджень сфери туризму загалом виходять з державної політики його розвитку. Теоретична розробка програм розвитку туризму, як правило, націлена на захист та забезпечення вітчизняних інтересів. При цьому реалістичний характер державної політики розвитку туризму визначає науковість й об’єктивність теоретичних концепцій.

Шляхи вдосконалення досліджень у туризмі визначаються розвитком матеріально-технічних засобів, будівництвом та реконструкцією готельних комплексів, розвитком транспорту, спеціального технічного устаткування, підвищенням добробуту громадян країни. У цьому, на нашу думку, виявляється одна із закономірностей туризму, яка вказує на залежність його розвитку від ефективності економіки країни. У зв’язку зі зростанням темпів розвитку туризму перед методологією виникають нові завдання, такі як прогнозування розвитку інфраструктури, розробка обґрунтованих рішень, рекомендації щодо вдосконалення законодавства, підготовка кадрів і ін.

Зауважимо, що системний підхід у вирішенні проблем розвитку туризму досліджує основні функціональні одиниці туристичної моделі як самостійної складної системи та її зв’язок із супер-системою країни. Він виявляє проблеми системи та міжсистемних стосунків, дозволяє визначити ієрархію цілей та завдань для оптимального розвитку туристичної індустрії. Отже, системний підхід виявляє основне завдання, яке стоїть перед державною політикою туризму. Для туристичної галузі України це завдання полягає в знаходженні та стимулюванні форм туризму, які можуть принести учасникам туристичного ринку найбільшу економічну користь при мінімізації витрат економічного, екологічного та соціального характеру.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати наступні чинники: державне стимулювання внутрішнього та іноземного туризму, у тому числі через удосконалення системи оподаткування; забезпечення внутрішнього та зовнішнього обігу туристичних послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів; поетапна приватизація туристичних об’єктів з їх інфраструктурою; будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об’єктів; державне фінансування відновлення пам’яток архітектури, культури та історії України; залучення приватного сектору до нових видів туризму; створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму; державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми; створення сучасної інформаційно-маркетингової служби як на рівні державної політики, так і на рівні туристичного бізнесу; проведення науково-дослідних, проектних та пошукових робіт з актуальних питань розвитку туристичної індустрії, використання природного, історико-культурного, духовного потенціалу країни, створення інформаційно-рекламних систем.

Доцільно зауважити, що в епоху глобалізації туризм став інструментом національних економік, що вимагає комплексного підходу до формування політики його розвитку [6]. Туризм, як складова частина індустрії гостинності, впливає на свідомість суспільства. Такі функції туризму, як компетентність, престижність, комунікабельність визначають його місце в соціальній системі. У процесі туристичної діяльності люди вступають у різноманітні специфічні відносини, які включені до системи соціальних стосунків. Сукупність таких стосунків визначає основу впливу туризму на особу, підвищення її активності в суспільстві. При цьому в туристичних процесах соціальна адаптація особи проходить прискореним темпом та чинить вплив на підвищення загальної громадської свідомості.

Необхідність комплексного підходу до вирішення наукових питань у сфері формування державної політики розвитку туризму також визначається тим, що можливості досліджень загальнотеоретичного та прикладного характеру в наш час мають місце на межі поєднання підходів з різноманітних галузей знань. Тому виділення чинників, які визначають мету та цілі національного туризму, є важливим завданням з точки зору обґрунтування спрямованості його розвитку. При цьому чинники необхідно розглядати як виявлення характеру єдиної системи, оскільки неможливо обрати засади та орієнтири розвитку туризму, керуючись тільки однією певною вимогою.

Розвиток сфери туристичних послуг прискореними темпами привів до розуміння необхідності державного регулювання туристичного бізнесу. Тому важливим є проведення досліджень, спрямованих на вдосконалення механізму розробки та управління державними програмами, поліпшення методів оцінки та моніторингу їх реалізації. Управління сферою туристичних послуг, оцінка рівня загальнодержавного та галузевого управління туризмом сьогодні є актуальним напрямом наукових досліджень. За такого підходу оцінка рівня управління розвитком туризму повинна будуватися за конкретними обраними критеріями на засадах системної оцінки управління туристичними ресурсами в цілому.

У цьому сенсі програмно-цільове управління туристичними ресурсами має бути засноване на науково обґрунтованому системному підході до розвитку сфери туристичних послуг. Цільова програма розвитку туризму, розроблена на засадах системного підходу, здатна забезпечити єдність розвитку економічних процесів, екології та соціально-культурного середовища, сприяти стійкому розвитку індустрії туризму, принести країні значні економічні вигоди, не створюючи екологічних та соціальних проблем. При цьому туристичні ресурси зберігатимуть свої властивості для їхнього використання в майбутньому.

На нашу думку, системний підхід у програмно-цільовому управлінні повинен забезпечити можливість спільного ефективного функціонування державного, приватного та громадського секторів туризму. При цьому, такий новий напрям інтеграції підприємницької діяльності, як «кластер» також у своїй основі містить системний підхід до розвитку туристичного комплексу.

Окремі автори, зокрема [7] критично відносяться до програмно-цільового підходу, посилаючись на низьку ефективність державних програм у порівнянні до витрачених засобів. Проте, на нашу думку, це в більшій мірі свідчить про необхідність удосконалення методології розробки та механізму управління держаними цільовими програмами та поліпшення методів оцінки їх реалізації. У зв’язку з цим до управлінських функцій держаних цільових програм доцільно віднести наступне: підвищення ефективності використання нині існуючої матеріально-технічної бази туристичної індустрії; створення умов для розвитку та оновлення матеріально-технічної бази туризму; сприяння розвитку загальної та спеціальної інфраструктури; визначення пріоритетних напрямів розвитку туризму; розробка та впровадження в практику нормативних правових актів у сфері регулювання розвитку туризму та діяльності суб’єктів туристичної індустрії; забезпечення галузевої та міжгалузевої координації у сфері туризму; забезпечення наукового, рекламно-інформаційного забезпечення та створення й упровадження засобів автоматизації в туризмі; сприяння створенню нових туристичних продуктів, заходам щодо реставрації культурно-історичної спадщини; упровадження заходів охорони довкілля та безпеки туристів.

Таким чином, системний підхід до держаної політики розвитку туризму на комплексній основі забезпечує якісне формування стратегії та держаних програм розвитку галузі туризму і в перспективі може принести країні вагомий економічний дохід та вагомі соціально-культурні наслідки.

Література:

1. Портер М. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / М. Портер. – К.: Основи, 2007. – 396 с.

2. Hamel Gary. Leading the Revolution: How to thrive in turbulent Times by Making Innovation a way of Life / Gary Hamel. – Watertown, MA: Harvard Business School Press, 2003. – 150 p.

3. Алейнікова Г.М. Еколого-економічна стратегія сталого розвитку туризму/Г.М. Алейнікова // Вісник ДІТБ. – Донецьк, 2004. – №8. – С. 91-97.

4. Косменюк О.В. Основні тенденції та нові напрями розвитку туризму при включенні України в глобальний ринок туристичних послуг /О.В. Косменюк // Культура і освіта фахівців туристичної сфери: сучасні тенденції та прогнози. – К.: КУТЕП, 2005. – С. 273-275.

5. Татаринцева А.С. Концептуальні підходи до формування державної політики планування й регулювання партнерських відносин у сфері туризму / А.С.Татаринцева // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2009. - № 2. - С. 204-208.

6. Барчуков Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма / Барчуков Н.С. – М.: Международные отношения, 2009. – 80 с.

7. Липсиц И.В. Экономический анализ реальных инвестиций / И.В. Липсиц - М.: Экономистъ, 2007. – 78 с.