Ткачук Анастасія

Науковий керівник: Степова С. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Проблеми застосування стратегій розвитку на підприємстві

В статті розглянуті підходи до визначення сутності поняття стратегії, виділені її основні складові, визначено особливості та проблеми стратегії розвитку на підприємствах, запропоновано напрямки подальшого використання.

Ключові слова: стратегія, стратегія розвитку підприємства, стратегічне планування, конкуренція.

Постановка проблеми.

Поняття стратегії є базовим у теорії стратегічного управління, оскільки саме вона є об’єднуючим механізмом цілей можливостей (потенціалу) та умов (зовнішнього середовища). Базуючись на цілях бізнесу, вона визначає засоби, за допомогою яких підприємство може перетворити свої стратегічні наміри в ринкові переваги, взаємодіючи з факторами зовнішнього впливу, без цього його ефективна адаптація до стратегічних змін в умовах невизначеності і мінливості середовища неможлива. Ситуація також ускладнюється неузгодженістю процесів, які відбуваються всередині підприємств, неадекватному ринковим вимогам управлінню господарською діяльністю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання організаційного розвитку знайшли відображення в дослідженнях провідних вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема Коршунової О.Д., Некрасова С.І., Некрасової Н.А., Бусигіна О.В., Клягіна  С.В., Паніної О.М., Новака В.О., Родченка В.В. та інших. Незважаючи на широке коло наукових публікацій та розробок з даного питання, воно потребує дослідження існуючих підходів до моделювання організаційного розвитку підприємства та обґрунтування найбільш ефективних з них для вітчизняних виробничо-економічних систем. Відносно змісту та різновидів стратегій організації в літературі зі стратегічного менеджменту існують різні погляди. Поняття «стратегія» використовується в науці та практиці управління з 50х років XX ст. Концепцію стратегії вперше було розроблено в 60ті роки А. Чандлером, К. Ендрюсом, І. Ансоффом, вони давали перші визначення основних положень стратегічного планування, хоча й прив’язувались до теорії інституціоналізму.

Мета дослідження.

Дослідити сутність, закономірності й еволюцію поняття стратегія, узагальнити різні підходи, запропонувати власне тлумачення.

Сучасне визначення стратегії важко сформулювати одним реченням. Багато авторитетних вчених пропонували власне бачення змісту стратегії, але їхні визначення мають різний зміст. Глобалізація економічних процесів, зростання конкуренції між виробниками, збільшення впливу високотехнологічних компаній обумовили широке визнання стратегічного мислення як єдиного правильного підходу до управління підприємством в умовах ринку і вже у 80- 90х рр. стратегія стає невід'ємною частиною управління бізнесом практично у всіх країнах з ринковою економікою. Розгляд існуючих концепцій стратегії дозволяє виділити декілька підходів до визначення сутності стратегії. Класичним підходом до визначення стратегії є її ототожнення із засобом досягнення цілей підприємства. Він заснований на тому, що формулювання стратегічних цілей підприємства невід'ємно пов'язане з розробкою шляхів їх досягнення і тому в даному розумінні стратегія визначається як план або модель дій. Так А. Чандлер розглядав стратегію як визначення основних довгострокових цілей і орієнтирів підприємства, визначення курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для їх досягнення. При цьому основним процесом у виборі та розробці стратегії він визначав раціональне планування  Б. Карлофф визначив стратегію як узагальнюючу модель дій, необхідних  для досягнення встановлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів компанії.

Отже, я можу зробити висновок, що за цим підходом стратегія охоплює процес ціле утворення і є засобом координації цілей і ресурсів.

Можна також виділити і комплексний підхід, згідно з яким стратегія C це не тільки засіб досягнення цілей і здійснення місії, це C програма функціонування підприємства в зовнішньому середовищі, взаємодії з конкурентами, задоволення клієнтів, реалізації інтересів акціонерів, зміцнення конкурентних позицій підприємства. Так, Дж. Джонсон та К. Скулс розглядають стратегію як напрям і масштаб дій у довгостроковому плані, що в ідеалі приводить ресурси компанії у відповідність до мінливого середовища функціонування (ринки, споживачі і клієнти) таким чином, щоб компанія відповідала очікуванням власників часток участі в ній М. Туленков визначає стратегію як установлену на досить тривалий період сукупність норм, орієнтирів, напрямків, сфер, способів і правил діяльності, що забезпечують зростання і високу конкурентоспроможність організації, які зміцнюють позиції на ринку, підвищують здатність до виживання в умовах конкуренції . Таким чином, за цим підходом стратегія підприємства має більшу багатофункціональну спрямованість.

При аналізі понять організаційного розвитку мою увагу привернула найбільше стратегія, яка в літературі називається "конкурентною стратегією" і розглядається як довгострокові ідеї діяльності організації, спосіб досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах умов, що надає зовнішнє середовище. Наприклад, П. Друкер стверджує, що кожна організація має свою теорію бізнесу C допущення, на основі яких організація створюється та управляється. Для цього треба мати чотири складові: допущення про середовище, в якому діє бізнес, місія і ключові компетенції повинні відповідати реальності; допущення у всіх трьох указаних областях повинні відповідати одна одній; теорія бізнесу повинна бути відомою співробітникам самої організації; теорія бізнесу повинна регулярно піддаватися тестуванню.

Із аналізу існуючих визначень можу робити висновок, що стратегія – є довгостроковою програмою діяльності підприємства, яка повинна постійно підлягати контролю, оцінюватися та відповідним чином коригуватися в процесі її реалізації. Складність формування стратегії розвитку полягає у тому, що при різних теоретико-методологічних підходах цей процес розглядається з конкретної позиції, а саме, формування стратегії як: процес осмислення; формальний процес; аналітичний процес; процес передбачення; ментальний процес; процес, що розвивається; колективний процес; реактивний процес; процес трансформації.

Список літератури.

1. Ансофф И. Стратегическое управление /Пер. с англ. –М.: Прогресс, 2009. – 519 с.

2.Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке: /Пер. с англ. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2010. – 272 с.

3.Карлофф Б. Деловая стратегия: пер. с анг. C М.: Экономика, 2011. C 239 с.

4.Крейнер С. Ключевые идеи менеджмента. – М.: ИнфраCМ, 2008. – 347 с.

5.Минцберг Г., Куинн Дж. Стратегический процес/пер. санг. Под ред.. Ю. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2010. – 688 с.

6.Пастухова В.В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність. C Київ: КНТЕУ, 2002. – 301 с.

7.Портер М. Стратегія конкуренції /Пер. з англ.. – К.: Основи, 1998.