к.е.н., Степова С.В., Ткачук А.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

аналіз базових теоретичних положень З ПИТАНЬ формування стратегії організаційного розвитку підприємств

Зміна зовнішніх умов функціонування підприємств обумовлює необхідність перегляду традиційних у вітчизняній практиці стратегій управління організаційним розвитком. Отримання суб’єктом підприємництва довготривалих конкурентних переваг нерозривно пов’язане з умінням його внутрішньої структури вчасно реагувати на зміни навколишнього середовища.

Особливо актуально постає питання підтримки підприємства в бажаному соціально-ринковому (конкурентному) стані, що вимагає його безперервного розвитку як відкритої виробничо-економічної системи.

Незважаючи на різноманітність прийнятих у зарубіжній практиці моделей реалізації політики організаційних змін, в їх основі, на нашу думку, використано найбільш поширені моделі Айзедиса та Грейнера, які не адаптовані до реалій функціонування вітчизняних підприємств.

На думку науковців, серед яких відмітимо С.В. Клягіну [2] та Л.А. Базилевича. [1], запропоновані моделі не знайшли застосування у практиці функціонування вітчизняних підприємств, оскільки не дозволяють отримати інформацію про ресурсні та грошові затрати, які підприємство повинно понести для подолання кризових явищ. Більш прийнятною, є модель організаційного розвитку, запропонована Ю.Д. Мироненком і А.К. Терехановим, яка відображає залежність рівня розвитку підприємства від величини понесених витрат на її організаційний розвиток.

У моделі управління бізнесом в інтересах організаційного розвитку підприємством, представленої О.О. Ушаковим [3], рівень розвитку системи управління залежить від того, скільки витрат було здійснено на її удосконалення. При цьому зрозуміло, що жоден власник не буде нести додаткові витрати лише задля прагнення до удосконалення, якщо останнє не буде пов’язано зі збільшенням доходу. Тому прийняття рішення про перехід підприємства на вищий рівень потребує оцінки ефективності проведених заходів та понесених при цьому додаткових витрат. Проте бувають випадки, коли підприємство взагалі не здійснює витрати на організаційний розвиток. Зокрема, це трапляється тоді, коли у суб’єкта господарювання відсутні суттєві зовнішні та внутрішні передумови до змін, або ж підприємство після реалізації запланованих заходів не отримає очікуваного ефекту, чи просто при відсутності фінансових ресурсів для проведення змін. Перераховані умови не характерні для більшості вітчизняних підприємств, які працюють в динамічному конкурентному середовищі та прагнуть не лише без втрат долати кризові точки, але й своєчасно здійснювати перетворення з метою уникнення самопояви криз.

Ефективною є модель, що дозволяє оптимально здійснювати витрати на організаційний розвиток, підвищуючи від рівня до рівня якість системи управління. Досягнення цілей організаційного розвитку потребує регулярного і цілісного стратегічного управління змінами, що дозволять об’єднати перетворення функціонально-організаційної структури, бізнес-процесів діяльності та ресурсів, та врахувати особистісні характеристики персоналу.

Проведений аналіз підходів до визначення організаційного розвитку дозволяє сформувати його характерні риси для вітчизняних підприємств:

1) зміни організаційного розвитку суб’єкта господарювання обумовлені необхідністю адаптації внутрішнього середовища підприємства відповідно до вимог зовнішнього оточення;

2) розвиток підприємства визначає необхідність перегляду поглядів, ціннісних орієнтирів і мотиваційних механізмів управління персоналом;

3) організаційний розвиток нерозривно пов’язаний із підвищенням освітнього рівня управлінського персоналу суб’єкта господарювання;

4) організаційні зміни мають інноваційну природу.

Організаційний розвиток підприємства – це організований процес, що порушує динамічний розвиток структури організації і направлений на досягнення нового стану динамічної рівноваги, яка в оновленій структурі зберігатиметься відносно стабільно. У процесі організаційного розвитку підприємства відбувається поступове удосконалення окремих сторін діяльності організації та раціоналізація її внутрішньої структури, упорядковуються в часі й у просторі трудові, виробничі, соціальні та інші процеси.

Еволюція підходів до організаційного розвитку суб’єкта господарювання обумовлена необхідністю формування гнучкої і динамічної системи розвитку його внутрішнього середовища. Класичні концепції й визначення організаційного розвитку виходили з того, що головне завдання фахівців полягає в тому, щоб допомогти підприємству розв’язати проблеми, які перешкоджають ефективному використанню людських ресурсів, створити організаційне середовище, сприятливе для розвитку й самовдосконалення кожного співробітника та досягти більш успішного й продуктивного функціонування підприємства в цілому. У сучасних концепціях організаційного розвитку акцент зроблено на максимальній інтеграції індивідуальних потреб і інтересів співробітників та цілей і завдань підприємства в цілому, а також на створенні структур, систем і процесів, які забезпечували б можливість постійного поліпшення діяльності організації.

Важливою ланкою внутрішнього середовища підприємства є його організаційна складова. На жаль, у вітчизняній практиці реалізація моделей організаційного розвитку спрямована більше на всебічне інформаційне забезпечення діяльності суб’єкта господарювання з метою зменшення невизначеності його функціонування в умовах мінливого навколишнього середовища. Це обумовлює необхідність підвищення гнучкості організаційних схем управління підприємствами і швидкості організаційних змін на основі ефективного використання економічних можливостей управління.

Література.

1. Базилевич Л.А. Моделирование организационных структур /Под. ред. В.Р. Окорокова. Л.: Изд-во ЛГУ, 2008. – 159 с.

2. Клягин С.В. Концепция организационного развития: деловое знакомство / С.В. Клягин -[Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://kmsoft.ru/LD/C010/102/1214872862.html. 3.Карлофф Б. Деловая стратегия: пер. с анг. C М.: Экономика, 1991 C 239 с.

3. Ушаков. О.О. Методологічні основи обґрунтування стратегії розвитку підприємства / О.О. Ушаков, Л.О. Лигоненко // Економіка підприємства. – 2009. – №10-11. – С.2-9.