Березнякова І.В.

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Україна

«Стародавні» арешти: проблеми скасування

Основний закон нашої держави – Конституція України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1]. Втім законодавством передбачено випадки, коли особа може бути позбавлена свого триєдиного права власності на річ. Предметом розгляду цієї статті стане таке поширене в сучасній практиці явище як арешт майна та коштів суб’єкта господарювання, накладений в межах виконавчого провадження, а точніше один з аспектів такого арешту – питання зняття так званого «стародавнього» арешту, накладеного в межах вже неіснуючого виконавчого провадження.

На жаль, на сьогоднішній день в Україні відсутній будь-який інший більш менш дієвий спосіб спонукання боржника до виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, окрім арешту майна та рахунків суб’єкта господарювання. Так, статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) встановлюється, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення [4].

Коротко слід нагадати, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу без виконання арешти, накладені у межах виконавчого провадження, не можуть бути скасовані. Тому на практиці можуть виникати такі ситуації, коли арешти на рахунках та майні підприємства існують в межах неіснуючого виконавчого провадження. Найчастіше такий «вічний» арешт залишається на підприємствах-мерцях. Однак стаються випадки, коли за якихось причин необхідно реанімувати старий бізнес чи, навпаки, ліквідувати його, або на старі арештовані рахунки випадково надійшла велика сума коштів. В такому випадку боржнику стає конче необхідно зняти арешт. Найчастіше це практично неможливо зробити шляхом звернення до виконавчої служби, адже виконавчий документ міг вже давно не пред’являтись, а матеріали архівного виконавчого провадження вже знищені, як це передбачається вимогами Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. № 2274/5.

Що ж робити, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу минуло вже багато років, виконавчого провадження не існує, а строки для пред’явлення виконавчого документа вже пропущені? При цьому у випадку існування «стародавнього» арешту не можна буде обійтись без звернення до суду, оскільки примусово списати кошти з рахунку боржника без існуючого виконавчого провадження буде неможливо.

Найпроблемнішим постає тут вибір правильного способу захисту.

Так, в описуваній ситуації звернення із заявою до господарського суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (в порядку статті 117 ГПК України), можливе лише якщо такий виконавчий документ був виданий помилково, чи у разі погашення боргу у добровільному порядку [2]. Однак навіть у випадку задоволення такої заяви незрозумілим стає те, що далі боржник зможе зробити з ухвалою суду про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Така ухвала могла би бути підставою для закінчення існуючого виконавчого провадження, втім ми розглядаємо ситуацію, коли не тільки провадження, а й архівних документів з цього приводу вже не існує. Таким чином, вказана норма ГПК України взагалі не може врегулювати проблему зняття арешту у досліджуваному випадку, а застосування цього способу юристами слід назвати помилковим.

Обирається юристами також такий спосіб як оскарження дій державної виконавчої служби шляхом подання скарги до суду (в порядку статті 121-2 ГПК України). Слід зауважити, що така скарга має бути подана протягом 10 днів з моменту, коли особа дізналась про неправомірні дії державного виконавця [2]. Однак дії державного виконавця в описуваній ситуації навряд чи можна назвати неправомірними. В межах виконавчого провадження державний виконавець зобов’язаний накладати арешти, а при поверненні наказу без виконання скасовувати їх не має права.

Отже, у боржника залишається єдиний шлях – звернення до суду із позовною заявою про зняття арештів. На сьогоднішній день таке звернення передбачено тільки статтею 60 Закону «Про виконавче провадження». Частиною 5 вказаної статті зазначено, що «у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду». Втім, проблема даної норми полягає у тому, що «інші» випадки мають бути в межах незавершеного виконавчого провадження [4].

З аналізу статті 30 Закону вбачається, що завершення виконавчого провадження одночасно включає такі поняття як закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав. Тому теоретично навіть ч. 5 статті 60 Закону не є стовідсотковою панацеєю від «стародавніх» арештів.

Однак, виходячи зі всього викладеного вище, лише цей шлях може привести до позитивного результату. На підтримку своєї позиції у суді можна також наголошувати на тому, що вимога зняття арештів не суперечить положенням статті 20 Господарського кодексу України, а є «припиненням дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення» [3].

В будь-якому випадку суд при вирішенні питання про зняття арештів має встановити факт виконання зобов’язання, тобто сплати боргу.

Так, у постанові Одеського апеляційного господарського суду у справі № 28/368-04-7971, якою рішення суду першої інстанції про відмову в позові залишено в силі, було зазначено, що місцевий господарський суд у цій справі дійшов вірного висновку про існування заборгованості по даній справі, а тому зняття арешту із рахунку боржника є неможливим.

Отже, перед боржником все одно постає вибір: 1) зловживати своїми правами та штучно створювати перед судом ілюзію незаконного порушення інтересів, 2) виконати своє зобов’язання перед стягувачем добровільно та на цій підставі знімати арешти у судовому порядку. З огляду на це певне «примирення» між боржником та стягувачем є неминучим.

На підставі вищезазначеного можна дійти висновку, що порушена проблема, яка все частіше виникає на практиці, з огляду на те, якими шляхами на сьогодні в Україні здійснюється підприємницька діяльність, не знаходить належного врегулювання на законодавчому рівні. Стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» – це єдина на сьогоднішній день правова норма, що може забезпечити зняття «стародавнього» арешту, однак ця норма потребує належного редагування з боку законодавця.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30. – Ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. - Ст. 56.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.

4. Про виконавче провадження: Закон від 21.04.1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. № 24. – Ст. 207.